Єрусалим

Аль-Кудс перенаправлено сюди. Для інших значень див. Аль-Кудс (значення).

Єрусали́м ( Єрушала́їм; аль-Кудс) — стародавнє близькосхідне місто, розташоване на вододілі між Середземним та Мертвим морями, на висоті 650—840 м, одне з найдавніших міст світу, центр трьох релігій — юдаїзму, християнства й ісламу, столиця стародавнього Юдейського царства. Історично є в коліні Юди. Місто було засноване понад 3700 років до н. е. і зараз його архітектура є сумішшю пам'яток історії різних культур і народів.

Ізраїль та Палестинська автономія офіційно вважають Єрусалим своєю столицею й не визнають таке право за іншою стороною, хоча ізраїльський суверенітет над східною частиною міста не визнаний ні ООН, ні значною частиною міжнародної спільноти. У Єрусалимі перебувають всі урядові заклади Ізраїлю. Населення: майже 920 тис. осіб, переважно євреї та араби (2018).

Історія

Заснування та давня історія

За релігійними текстами, зокрема Торою, на місці сучасного Єрусалима, за часів життя Авраама існувало місто Салим (назва від присутнього в тій місцевості культу бога Салима), де царював цар іменуючись Мелхіседеком.

Єврейська традиція приписує походження назви Єрусалима царю Давиду (роки життя: кін. XI ст. до н. е. — бл. 950 до н. е.). За єврейською традицією, XII—XI ст. до н. е. були в історії євреїв періодом, коли єврейські племена після виходу з Єгипту завоювали південну частину Ханаану (стародавня назва території Палестини, Сирії та Фінікії). Тоді Єрусалим мав назву Ієвус і був центром одного з ханаанських племен — євусеїв. 1000 до н. е. Ієвус захопив і проголосив столицею своєї держави цар Давид. Серед причин, які спонукали Давида зробити Єрусалим столицею, історики виділяють перш за все вигідне (у контексті планів царя — об'єднати всі єврейські племена в одній державі) географічне розташування міста — на межі розселення кількох єврейських племен. Давид побудував у Єрусалимі скинію, де зберігалися священні реліквії юдаїзму — Ковчег Завіту та Менора (семисвічник). На справжню столицю Ізраїльсько-Юдейського царства Єрусалим перетворив цар Соломон (правив 967—928 до н. е.; 967—965 до н. е. разом зі своїм батьком — Давидом). Він побудував 1-й храм в Єрусалимі (Перша книга царів 6:1–18, 7:1–51). Після смерті Соломона царство розпалося на Ізраїльське царство та Юдейське царство (столицею останнього залишився Єрусалим).

У 701 році до н. е. Єрусалим намагалися завоювати ассирійці, але не змогли. У 586 році до н. е. місто було захоплене вавилонським царем Навуходоносором II, храм був зруйнований, а всіх мешканців забрали до Вавилонії (вавилонський полон). Після завоювання Вавилонії персами цар Кір II дозволив євреям повернутися до міста. Протягом 520—515 до н. е. вони побудували в Єрусалимі 2-й храм, який символізував початок нової епохи в єврейській історії.

Античний період

У 332 до н. е. в Єрусалим увійшов Александр Македонський, а після його смерті (323 до н. е.) місто більше ніж на сто років стало частиною держави Птолемеїв (царська династія в Єгипті 305–30 до н. е.). У 198 році до н. е. Єрусалим перейшов під контроль Селевкідів (династія, яка правила в державі Селевкідів). Політика еллінізації, яку проводили Селевкіди, спричинила повстання хасмонеїв. У 164–63 рр. до н. е. місто — столиця Хасмонейського царства. У 63 до н. е. Єрусалим був взятий військами римського полководця Гнея Помпея й став адміністративним центром римського протекторату.

За текстом Євангелія від Луки, напередодні святкування єврейської Пасхи близько 30 р. до Єрусалима в'їхав на осляті Єгошуа Назарей (Ісус Христос). Як свідчать тексти Євангелій, народ міста вітав Ісуса Христа, устилаючи йому дорогу пальмовими гілками. У п'ятницю перед Пасхою, як написано в Євангеліє від Іоанна (19 : 14), за наказом прокуратора Юдеї Понтія Пілата римські солдати розіп'яли Ісуса Христа на околиці міста.

У другій половині I ст. невдоволення римськими порядками вилилося у повстання (1-ша Юдейська війна 66–73 років), яке призвело до цілковитого розгрому міста військами Тита Флавія у 70 р. Місто й Храм були зруйновані (зберігся лише фрагмент західного підпорного муру, відомий як Котель/Стіна або Стіна плачу — нині найбільша релігійна та національна святиня євреїв), населення або знищене, або взяте в рабство. В єврейській традиції ці події називаються закінченням епохи Другого храму. Через 60 років імператор Адріан вирішив збудувати на руїнах нову колонію — Елія Капітоліна. Це стало причиною повстання Бар-Кохби (Друга Юдейська війна 132—135), яке закінчилося виселенням євреїв та забороною їм селитися в місті.

У 324 році Єрусалим захопив імператор Костянтин I Великий. За пізнішими переказами, у 325 році, імператриця Олена, мати Костянтина — знайшла печеру, у якій свого часу перебувало тіло Ісуса Христа, та хрест, на якому Він був розп'ятий, і побудувала на цьому місці церкву Гробу Господнього, яка є найдорожчою християнською святинею в Ерец-Ісраель. Кожного року до Гробу Господнього у Велику (Страсну) Суботу напередодні Пасхи наче сходить Благодатний вогонь (світло небесне).

За часів імператора Юліана Відступника (361—363) євреям було дозволено оселитися в місті.

Середньовіччя і Новий час 614 року візантійський Єрусалим захопили іранські війська в союзі із юдейськими повстанцями. Нападники здобули місто, вирізали багато християн, спалили церкви і вивезли частину християнських реліквій як трофеї.

638 року Єрусалим був завойований арабами. За часів правління династії Омеядів були побудовані мечеті: Куббат ас-Сахра (Купол Скелі, її часто помилково називають мечеттю Омара) та Аль-Акса (Найвіддаленіша мечеть), які є святинями для всіх мусульман.

1073 року турки-сельджуки захопили і зруйнували Єрусалим, вирізавши частину християнського і юдейського населення міста. 1077 року проти турецького панування спалахнуло повстання, яке завершилося поверненням спустошеного міста арабам в 1098 році.

У 1099 році учасники Першого хрестового походу захопили Єрусалим і знищили частину мусульманського населення. Місто стало столицею Єрусалимського королівства хрестоносців. У 1187 році, після нетривалої облоги, Єрусалим захопили війська єгипетського султана Салах ад-Діна (європейці називали його Саладіном). Всі церкви міста, крім храму Воскресіння, були звернені на мечеті. У 1229 році імператору Фрідріху II вдалося шляхом переговорів на короткий час повернути Єрусалим християнам, проте у 1244 році Єрусалим за згодою аюбідського султана Єгипту Ас-Саліха захопило військо хорезмійців.

У 1517 році Єрусалим був захоплений османами.

У 1850-ті роки виникають перші постійні поселення за межами стін Старого міста.

Новітня доба

Після закінчення Першої світової війни у 1920 році Ліга Націй надала Великій Британії мандат на управління Палестиною. Адміністративним центром утворення став Єрусалим. Після закінчення Другої світової війни ситуація остаточно вийшла з-під контролю британців, що змусило Велику Британію звернутися в лютому 1947 до Організації Об'єднаних Націй з проханням розглянути палестинське питання.

Ізраїль був утворений 14 травня 1948 на підставі резолюції № 181 Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 29 листопада 1947 про скасування мандату на управління Палестиною й поділ її території на дві незалежні держави: єврейську й арабську. Єврейській державі відводилася територія в 14,1 тис. км² (56 % території колишньої Палестини), арабам — 11,1 тис. км² (43 %). Єрусалим визначили самостійною адміністративною одиницею з міжнародним статусом. Арабські держави не визнали цього рішення. 15 травня 1948 року війська Єгипту, Йорданії, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Ємену й Іраку оголосили війну Ізраїлю. Розпочалася арабо-ізраїльська війна 1948—1949 років, у ході якої Ізраїль приєднав 6,7 тис. км² території, призначеної для утворення арабської держави.

Під час боїв за Старе місто Єрусалима починаючи з 19 травня 1948 року, Арабський легіон, який очолював Джон Глабб повільно, але невпинно оволодівав територію Єврейського кварталу, одну за одною руйнуючи будівлі кварталу мінометами та артилерією і щоденно пропонуючи капітуляцію. Знищення синагоги Хурва підірвало дух захисників і вранці 28 травня Єврейський квартал капітулював. За умовами капітуляції 290 чоловіків, окрім важко поранених, взяли у полон. Важко поранених, старих, дітей і жінок, загалом близько 1200 осіб, супроводили до Сіонських воріт і відпустили у Західний Єрусалим.

До кінця 1948 року, коли бойові дії в районі вщухли, місто складалося з двох частин: Західний Єрусалим був під контролем Ізраїлю, а Східний Єрусалим, включаючи Старе місто — під контролем Йорданії (Трансйорданії).

13 грудня 1948 року Східний Єрусалим в складі Західного берега річки Йордан був анексований Трансйорданією.

У грудні 1949 року Прем'єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Ґуріон оголосив «Єврейський Єрусалим» органічною і невід'ємною частиною держави Ізраїль і запропонував перенести столицю держави з Тель-Авіва до Єрусалиму, що і було зроблено.

В червні 1967 року, під час Шестиденної війни Йорданія відступила із Західного берега річки Йордан, і східна частина Єрусалима перейшла під контроль Ізраїлю. 10 червня 1967 року, через три дні після взяття Старого міста під контроль збройними силами Ізраїля, за наказом мера Західного Єрусалиму Тедді Коллека в Старому місті армійськими бульдозерами було повністю знесено заснований в XII столітті Марокканський квартал. Підставою для знесення кварталу було бажання розширити вузький провулок, який утворили для доступу євреїв до Стіни плачу за наказом Сулеймана Пишного ще в XVI столітті і підготувати територію для публічного доступу великої кількості єврейських прочан, які прагнули там помолитися після 18-річного вигнання. Зараз на місці колишнього Марокканського кварталу знаходиться Площа Стіни плачу.

Статус

Ізраїль та Палестинська автономія офіційно вважають Єрусалим своєю столицею й не визнають таке право за іншою стороною, хоча ізраїльський суверенітет над східною частиною міста не визнаний ні ООН, ні значною частиною міжнародної спільноти, а органи влади Палестинської автономії взагалі ніколи не перебували в Єрусалимі. Статус Єрусалима — предмет гарячих дискусій. Резолюція Генеральної асамблеї ООН № 181 від 29 листопада 1947 року, відома за назвою «Резолюція про розділ Палестини», припускала, що міжнародна спільнота візьме під свій контроль майбутнє Єрусалима після закінчення британського мандата (15 травня 1948).

В 1950 році Ізраїль оголосив Єрусалим своєю столицею; всі гілки влади ізраїльського уряду розташовуються в Єрусалимі. У 1950 році, коли місто було поділено між Ізраїлем і Йорданією, цей статус поширювався тільки на західну частину міста.

Після перемоги в Шестиденній Війні 1967 року Ізраїль одержав контроль над всією територією міста, законодавчо відокремив Східний Єрусалим від західного берега річки Йордан й оголосив свій суверенітет над Єрусалимом. Законом про Єрусалим від 30 липня 1980 року Ізраїль оголосив Єрусалим своєю єдиною й неподільною столицею. У Єрусалимі перебувають Кнесет, всі державні й урядові заклади Ізраїлю.

ООН і всі його члени не визнають однобічної анексії Східного Єрусалима. Майже всі держави розміщають свої посольства в районі Великого Тель-Авіва, за винятком Болівії (до 2009) й Парагваю, чиї посольства розташовуються в околицях Єрусалима Мевасерет-Ціон. Конгрес США ще в 2000 році ухвалив рішення щодо перенесення посольства в Єрусалим, однак уряд США постійно відкладає виконання рішення.

15 серпня 2006 року уряд Коста-Рики оголосив про перенесення свого посольства з Єрусалима в Тель-Авів, а 25 серпня того ж року — уряд Ель-Сальвадору.

У Східному Єрусалимі розташовуються консульства США й деяких інших країн, що здійснюють контакти з Палестинською автономією.

6 грудня 2017 року Президент США Дональд Трамп офіційно визнав Єрусалим столицею Ізраїлю. Внаслідок рішення Трампа США перенесуть своє посольство з Тель-Авіва до Єрусалима.

Географія