Пече́рський концентраці́йний та́бір, також відомий як «Мертва петля», або «Петля смерті» (, ) — концентраційний табір смерті, часів Другої Світової Війни, був підконтрольний румунській фашистській владі, розташований на території колишнього маєтку шляхтичів Потоцьких біля Південного Бугу.

Історія В липні 1941 року, на території сучасного Тульчинського району, вели оборонні бої воїни 55-го і 17-го стрілецьких корпусів 18 армії Південного фронту.

23 липня 1941 року Тульчин окупували нацисти, на початку вересня того ж року, місто та прилеглі населені пункти були повністю передані під владу Румунії та включені до Трансністрії, але німецькі війська не залишали територію, здебільшого саме вони займались розстрілом євреїв.

Ще влітку 1941 року німецько-румунська влада провела реєстрацію єврейського населення міста. 1 жовтня нацистські військові зібрали євреїв в районі Капцанівки (місце поселення єврейської бідноти, нині сучасної першої школи і автовокзалу) для утворення гетто (ін.дж. гетто було утворено одразу при окупації), та наказали їм носити відмітку — зірку Давида жовтого кольору на одязі. Зокрема, зібравши усю єврейську громаду що залишилась, євреїв змусили зробити перелік всього свого населення та вказати їх актуальне місце проживання, мовляв для видачі хліба, спочатку нацисти дійсно видавали хлібні пайки на кожного члена єврейської родини, але згодом почали пропадати люди і пайки. В Тульчинському гетто (на вул. Володарського) лише з два десятки сімей залишилися живими. Це були ремісники, яких не можна було замінити (кравці, швеці, годинникарі, заготівельники). Серед записаних свідчень згадується ув'язнений місцевий лікар єврей, який допомагав вижити дітям, але сам не вцілів.

З вересня (ін.дж. листопада) по грудень того ж року тривало утворення концтабору на території палацу Потоцьких у селі Печера, який після революції використовувався як база відпочинку для червоноармійців (ін.дж. санаторій для хворих на туберкульоз). Цей концтабір знаходився на межі румунської і німецької зони окупації. До концтабору гнали пішки та звозили євреїв не тільки з Тульчина, а й з Брацлава, Тростянця, Ладижина, Могилів-Подільська, Шпиківа, Рогозіна, Вапнярки, Гайсина та інших місць, також відомо про пригнаних євреїв з Бессарабії і Буковини. На воротах повісили табличку із написом lagărul morţii, що з румунської мови — табір смерті. Концтабір керувався румунською жандармерією та поліцаями з місцевих українців, що встали на бік нацистів, румунський старший сержант (ін.дж. капітан) Стратулат, який командував жандармами був призначений головним відповідальним за Печерський табір смерті. Територія табору, за винятком тилу збоку Південного Бугу, була добре огороджена старовинним кам'яним забором, який по периметру був додатково укріплений колючим дротом та їжаками, табір мав лише один в'їзд через ворота. На іншому боці річки знаходились німецькі нацисти, які переходили до табору при бажані провести розстріл, за свідченнями вцілілих ув'язнених, стріляти могли й через річку, влаштовуючи собі полювання на євреїв. Зокрема серед свічень, чимало згадок про те, як німці стріляли впритул немовлят, та малолітніх дітей.

Усередині концтабору, на території маєтку Потоцьких, було два великі триповерхові будинки, підвал, сімейний склеп, стайні та теплиця, більшість будівель через бойові дії були пошкоджені. У кімнатах майже не було дверей, більшість вікон не мали скла, ув'язнені євреї спали прямо на землі, в ліпшому випадку на соломі, не залежно від пори року. На першому поверсі найбільшої будівлі утримувалися юдейські духовні лідери та розміщувалась імпровізована їдальня (вірогідно для солдат та/або місцевих поліцаїв). Неінфекційні хворі перебували на другому поверсі, жінки жили на третьому. У другій будівлі містилися в'язні з інфекційними хворобами (переважно хворі тифом). У підвалі був «ізолятор», куди переміщували людей, які доживали останні дні. Поруч із цими двома будівлями знаходився гараж, переобладнаний під морг для євреїв. В ньому щодня складали тіла, перш ніж кидати їх у братську могилу, яка знаходилась за межами табору. Також, на території розміщувалось декілька стаєнь та бараків, в яких разом перебували ув'язнені чоловіки та жінки різного віку.

Печерський концтабір не мав газових камер, з румунської сторони не проводились масові розстріли, на відміну від німецької сторони, люди яких вивозили на інші (трудові) табори не повертались, цей табір смерті нищив своїх в'язнів голодом, холодом та хворобами. Деяких людей відбирали на роботи в будівлі, дітей не брали. Серед свідчень є показання жінок різного віку, одне з них, про жінку близько 80 років, над якою на наступний день знущались "одружуючи" її із солдатом ґвалтівником. За свідченнями вцілілих ув'язнених ані румунська сторона, ані німецька не забезпечували харчами, оскільки це був один з найжорстокіших принципів знищення євреїв — повільна страшна смерть від холодного голоду. В теплу пору року в'язні харчувались корою дерев, травою, усім що росло на території. Також, за задокументованими свідченнями, відомо що ті євреї які потрапляли в табір, іноді мали при собі сховані речі, які потім вимінювали у місцевих українців, за оповідями, було місце в огорожі яке мало патрулювали, перекидали одні однім, українці їжу, євреї прикраси чи інші речі, це був спосіб виживання.

Наприкінці листопада, початку грудня (ін.дж вересень—жовтень) 1941 року під час першої хвилі переміщення євреїв з Тульчинського гетто до Печерського концтабору було переміщено понад 3000 осіб єврейської національності (етносу). Тоді ж за наказом Головного інспектора жандармерії Трансністрії, генерала (рум. Mihail Iliescu) Михайла Ілієску (ймовірно замінив на посаді полковника Броштяну) з Могилів-Подільського гетто мали перемістити більш ніж 3000 євреїв до концтабору в селі Печера, в наказі чітко було зрозуміло, що люди потрапляючи туди приречені, за архівними даними, наказ не був виконаний вчасно та був перевиданий у 1942 році, виконаний у період між вереснем та листопадом, тоді з Могилівського гетто було перевезено 3000 ув'язнених євреїв з Молдови, Бессарабії та Буковини, серед яких було й близько 600 українських євреїв.

7 грудня 1941, за спогадами Еті Хусид та А.С. Шмулейзона приблизно о 10 ранку, за наказом губернатора Трансністрії від 11 листопада 1941 року, збирали бранців гетто в будівлі єврейської школи (нині школа № 1) на вулиці Лобача (нині Петра Захарова), насильно виганяючи із всіх домів, там їх тримали декілька днів без їжі, води, та інших зручностей, спали всі разом на підлозі. Після декількох днів перебування у школі людей вивели на подвір’я міської лазні та змусили роздягнутися, за свідченнями Рахілі Гальперіної, якій на той час було 11 років, усе населення, незалежно від віку та статі, змусили повністю роздягнутися, навіть спіднє й голих запхнули в один загальний зал. Було два шляхи від Тульчина до Печери якими водили євреїв, через Бортники та через Торків, обидві дороги назвали дорогою смерті. Під час примусового переміщення з 7 на 8 грудня, на зупинці у селі Торків, ночували в стайні, до ранку були розстріляні літні люди і малолітні діти в невідомій кількості, за спогадами вцілілих було дуже багато тіл. До кінця грудня (по деяким свідченням до 26 грудня) всіх мешканців Тульчинського гетто було переведено до Печерського концтабору. Приїздили німецькі лікарі, задля того щоб робити невідомі щеплення (вірогідно експериментальні) деяким людям, після чого всі захворіли, почалась епідемія. Лікар Вишневський за рахунок щеплень намагався очистити табір, в день, в середньому помирало 150-200 людей. На кінець січня 1942 року в таборі загинуло понад 2500 осіб єврейського походження.

Найстрашніший розстріл був у 1943 році. Матерів і дітей відвели в один бік, а з протилежного боку чоловіки, тоді самі копали рови для себе. За декількома спогадами вцілілих, напередодні чергових розстрілів до табору смерті направили багатих євреїв з Румунії, вони були добре вдягнені, при собі мали багато золота, аби їх не повели на розстріл, вони прорвалися до румунського коменданта табору, зібравши все золото, підкупили його, за чутками серед тих хто тоді ще був живий, комендант німцям сказав що це його територія і він забороняє проводити нацистам розстріл ув'язнених. Це врятувало жменьку євреїв, що тоді ще залишались у концтаборі.

У хронологічних довідках тимчасової окупації нацистськими військами населених пунктів Тульчинського району в період 1941 -1944 років є відомості про те, що 7 грудня 1941 року в концтаборі села Печера «Мертва петля» було розміщено 4340 осіб єврейського населення, з них від голоду померло, закатовано та розстріляно 4030 чоловік. Мова йде лише про тих, євреїв, яких вигнали в табір смерті із міста Тульчина в один день 7 грудня 1941 року. Загальна кількість загиблих в Печерському таборі смерті становить від 14 до 18 тисяч людей (ін.дж. від 30 до 60 тисяч).

14 березня 1944 року Червона Армія звільнила Тульчинський район від окупантів, табір смерті «Мертва петля» був звільнений 17 березня того ж року, в концтаборі на той час залишилось близько 400 (ін.дж 200) ув’язнених євреїв, яких не встигли розстріляти.

Література

Мертвая петля: интервью с узниками Печорского концлагеря / Моріс Бронштейн: New York : Liberty Publishing House; Walnut Creek, California, 2013 : 342С. So they remember: a Jewish family's story of surviving the Holocaust in Soviet Ukraine / Максим Голденштейн: Norman, OK : University of Oklahoma Press, 2022 : 227С. Jüdisches Glück // Buchreihe / Уманський, Семен С. (рос.), переклад Інгрід Дамеров (нім.): Frankfurt am Main: Fischer Taschenbuch Verlag, 1998, 2018: 183С.

In the Shadow of the Shtetl: Small-Town Jewish Life in Soviet Ukraine / Jeffrey Veidlinger: Bloomington: Indiana University Press, 2013 : 385 С., іллюстрації.

Посилання та джерела

Розповідь вцілілої Фані Фельдман (Зусьман) (рос.) Аудіозаписи свідоцтв народженої в Печерському концтаборі Поліни Яківни Мураховської. Зберігаються в Меморіальному Музеї Голокосту США. (рос., їд., укр.) Репортаж Суспільне Вінниця: Спогади останньої на Вінниччині Праведниці світу та врятованої з концтабору "Мертва петля" Стаття Суспільне: Ріта Швейбиш, вціліла Печерського концтабору. Фільм з експедиції Моріса Бронштейна Мертва Петля Частина I та Частина II (рос., укр., їд., англ.) Історія Зінаїди Фломіни Відео інтерв'ю: Історія Іди Спектор (рос.) Звукозапис свідоцтв трьох вцілілих в Печерському концтаборі. Зберігаються в Меморіальному Музеї Голокосту США. (рос., їд., укр.) Відеозапис свідоцтва вцілілої Естер Янкелівни Бартік. Зберігаються в Меморіальному Музеї Голокосту США. (рос., їд., укр.) Стаття Тульчинської міської громади Без права на життя

Див. також с.Печера Палац Потоцьких (Печера) Тульчин Вапнярський концентраційний табір

Примітки