Слензак Олег Ігорович (18. 04. 1931, Київ — 17. 11. 2002, там само) — український науковець, геолог-геохімік, тектоніст. Доктор геолого-мінералогічних наук (1991).
Біографія
Народився 18 квітня 1931 року в Києві в сім'ї студентки другого курсу Київського гірничо-геологічного інституту Ольги Володимирівни Крашенінникової та слюсаря на заводі Лепсе Ігоря Євгеновича Слензака,котрий вступив на другий курс інституту і закінчив його у 1935 році.
Усі діти виросли та стали продовжувачами геологами.
У 1935 —1941 роках батько Олега Ігоровича працював на посаді головного інженера Укргеолуправління.
У 1938 році батьки майбутнього науковця були відправлені в тривале відрядження до міста Хабаровська, куди вони вирушили разом із сином Олегом. З перших днів радянсько-німецької війни батько добровольцем пішов на фронт, а мати з трьома дітьми була евакуйована на Урал до міста Киштим Челябінської області, а потім до міста Уфа. У листопаді 1943 року батька відкликали з фронту на роботу за спеціальністю в Башкирському геологічному управлінні.
Після звільнення Києва від німців сім’я повернулася до міста у квітні 1944 р. Батьки розпочали роботу в Інституті геологічних наук (ІГН) АН УРСР, а Олег продовжив навчання у школі.
У 1949 р. юнак зі срібною медаллю закінчив середню школу N° 43 міста Києва та вступив на перший курс геологічного факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка.
31 липня 1950 р. під час виконання польових експедиційних робіт трагічно загинув батько Олега ― Ігор Євгенович Слензак.
У 1954 р. О.І. Слензак з відзнакою закінчив геологічний факультет Київського державного університету за пеціальністю «геолог-геохімік» та був рекомендований М.М. Шаталовим для вступу до очної аспірантури. Того ж року він успішно склав вступні іспити і був прийнятий до аспірантури ІГН АН УРСР за спеціальністю «Геологія, пошуки та розвідка корисних копалин».
Після закінчення аспірантури з листопада 1957 по листопад 1958 р. О.І. Слензак працював інженером-геологом у відділі рудних корисних копалин та брав участь у розвідці Білозерського залізорудного родовища.
Від 1957 працював в Інституті геологічних наук НАНУ (Київ).
Молодий, талановитий науковець був помічений директором ІДН АН УРСР академіком В.Г. Бондарчуком і з листопада 1958 року О.І. Слензак вже працював у геофізичній лабораторії відділу геотектоніки та геології антропогену на посаді молодшого наукового співробітника.
У січні 1961 році О.І. Слензак був переведений академіком В.Г. Бондарчуком до новоствореної лабораторії тектонофізики відділу геотектоніки та геології антропогену.
Під час роботи у геофізичній лабораторії О.І. Слензак виконував дослідження з вивчення взаємозв’язку фізичних властивостей та речовинного складу магматичних і метаморфічних гірських порід низки регіонів Українського щита, а також району Білозерської магнітної аномалії та Волинського п’єзокварцового родовища.
Спільно з В.Б. Соллогубом, Є.К. Лоссовським і В.С. Горбенко Олег Ігорович у проводив геофізичні роботи, а також був одним зі співавторів звіту про сейсмічні дослідження в районі Білозерського залізорудного родовища (Київ, 1960). Виконані О.І. Слензаком вимірювання фізичних параметрів порід Білозерського залізорудного родовища було враховано при розробці методики високочастотних сейсморозвідувальних робіт, що проводяться з метою виявлення та простежування рудних покладів.
Одночасно О.І. Слензак продовжував дослідження на тему кандидатської дисертації, присвяченої чарнокітовим комплексам кристалічних гірських порід Придністров’я. З дисертаційної теми, присвяченої вивченню мінералогії, петрографії та геологічної будови, а також з’ясовуванню походження кристалічних порід придністровської частини Українського щита.
О.І. Слензак опублікував дві монографії. Перша — «Петрогенезис чарнокитового комплексу придністровскої частини Українського кристалічного щита» (1958).
У 1960 році була видана друга монографія О.І. Слензака «Чарнокити Придністров'я та деякі загальні питання петрології» під редакцією академіка Я.Н. Бєлєвцева.
Наукові зацікавленняя і досягнення: Вивчав тектонічні процеси і речовинний склад порід Українського щита (зокрема, гранатовмісні породи). Вперше описав новий тип структур крихко-пластичної деформації блоків фундаменту й охарактеризував перетворення механічної енергії силікатних порід в енергію електронно-дірчатої твердотілої плазми.
У 1988–1993 роках — науковий співробітник.
У 1991 році захистив докторську дисертацію.
У 1993–1996 роках — завідувач лабораторії проблем динаміки регіональних структур України.
У 1996– 2000 роках — старший науковий співробітник.
Помер 17 листопада 2002 року.
Публікації Чарнокиты Приднестровья и некоторые общие вопросы петрологии. К., 1960; Про структуру українського докембрію. К., 1965; Вихревые системы литосферы и структуры докембрия. К., 1972; Основные черты тектоники Украины. К., 1978 (співавт.); Закономерности развития региональной тектоники Украины. К., 1983 (співавт.); Локальные структуры зон напряжений докембрия. К., 1984; Геоэнергетическое обеспечение геосферы // Геолог Украины. 2003. № 2.
Див. також
Геоплазма
Джерела Слензак Олег Ігорович / Д. Є. Макаренко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2023. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-879296.
Шаталов М.М. Тектоніст Олег Ігоревич Слензак (до 90-річчя від дня народження) // Геофизический журнал № 2, Т. 44, 2022