«Федра» () — римська трагедія, написана філософом і драматургом Луцієм Аннеєм Сенекою до 54 року нашої ери. Її 1280 віршованих рядків розповідають історію Федри, дружини афінського царя Тесея, та її всепоглинаючої пристрасті до свого пасинка Іпполіта. Заснована на грецькій міфології та трагедії «Іпполіт» Евріпіда, «Федра» Сенеки є одним із кількох художніх досліджень цієї трагічної історії. Сенека зображує Федру як самосвідому та безпосередню у переслідуванні свого пасинка, тоді як в інших інтерпретаціях міфу вона радше пасивна жертва долі. Ця «Федра» набуває інтриг та цинізму, які часто приписують персонажу годувальниці.

Коли п'єси Сенеки вперше були відроджені в епоху Відродження, твір, який невдовзі став відомим як «Федра», мав назву «Іпполіт». Його було представлено латинською мовою в Римі в 1486 році.

Протягом наступних двох тисячоліть ця п'єса впливала на драматургію, зокрема на твори Шекспіра та драми Франції XVI—XVII століть. Інші відомі драматичні версії історії «Федри», на які вплинула версія Сенеки, включають «Федру» Жана Расіна та «Кохання Федри» Сари Кейн. Зовсім недавно в Національному театрі було поставлено переосмислену адаптацію «Федри» Саймона Стоуна; у трупі працювали Джанет Мактір, Ассаад Буаб та Маккензі Девіс. П'єса Сенеки продовжує ставитися й сьогодні.

Основні теми «Федри» включають закони природи, інтерпретовані відповідно до стоїчної філософії, образи тварин та полювання, а також руйнівні наслідки сексуальних гріхів матерів і мачух.

Персонажі

Іпполіт Федра nutrix (годувальниця) Хор Тесей nuntius (посланець)

Короткий зміст сюжету Лінії 1–423

Іпполіт, син афінського царя Тесея, на світанку залишає свій палац, щоб вирушити на полювання на кабанів. Він молиться богині-діві Діані про успіх у полюванні.

Його мачуха Федра, дружина Тесея та донька критського царя Міноса, невдовзі з'являється перед палацом, оплакуючи свою долю. Її чоловіка вже багато років немає вдома після подорожі, щоб витягнути Персефону з підземного світу. Федра залишається сама піклуватися про палац, і вона починає сумувати за лісами та полюванням. Роздумуючи, що викликає її бажання поринути у лісові галявини, вона згадує свою матір, Пасіфаю, дочку Геліоса, яка була проклята закохатися в бика та народити чудовисько, Мінотавра. Федра розмірковує, чи вона така ж приречена, як і її мати.

Стара годувальниця Федри застерігає, що тій слід приборкати свої пристрасті, адже кохання може бути страшенно руйнівним. Федра пояснює, що її охопила нестримна жага до Іпполіта, і що пристрасть перемогла її розум. Проте Іпполіт зневажає жінок загалом, а Федру — зокрема. В розпачі Федра заявляє, що накладе на себе руки. Годувальниця благає її не вкорочувати собі віку й обіцяє допомогти у коханні, кажучи: «Моє завдання — підступитися до дикого юнака й приборкати невблаганну волю цієї жорстокої людини».

Після того, як хор оспівує силу кохання, Федра впадає в емоційне шаленство, а годувальниця благає богиню Діану пом'якшити серце Іполита і змусити його закохатися у Федру.

Лінії 424—834

Іпполіт повертається з полювання і, побачивши годувальницю Федри, запитує, чому вона така похмура. Годувальниця відповідає, що Іпполіту слід «бути менш суворим», насолоджуватися життям і шукати товариства жінок. Іпполіт на це заперечує, що життя найневинніше та найвільніше тоді, коли воно минає серед дикої природи. Він додає, що мачухи «ні на йоту не милосердніші за звірів», і, вважаючи жінок нечестивими, наводить як приклад Медею. «Навіщо ж провину небагатьох перекладати на всіх?» — запитує годувальниця. Вона стверджує, що кохання часто здатне пом'якшити навіть найвпертішу вдачу. Проте Іпполіт залишається непохитним у своїй ненависті до жіноцтва.

З'являється Федра; їй паморочиться в голові, і вона падає непритомна. Іпполіт приводить її до тями. Коли він запитує про причину її страждань, вона наважується відкрити свої почуття. Федра тонко натякає, що Іпполіт має посісти місце свого батька, оскільки Тесей, імовірно, вже ніколи не повернеться з підземного світу. Іпполіт погоджується, обіцяючи стати батьковою опорою в очікуванні його вороття. Тоді Федра відкрито зізнається йому в коханні. Приголомшений, він вигукує, що «винний», бо «спонукав мачуху до любові». Після цього він люто засуджує вчинок Федри, який вважає жахливим злочином. Він вихоплює меч, щоб убити її, але, збагнувши, що вона саме цього й жадає, відкидає зброю геть і тікає в ліс.

«Злочин треба приховувати злочином», — вирішує годувальниця і разом із Федрою задумує підступний план: звинуватити Іпполіта в кровозмішній пристрасті. Федра благає жителів Афін про допомогу, стверджуючи, ніби Іпполіт напав на неї, засліплений хтивістю. Хор втручається в дію, прославляючи вроду Іпполіта, проте зауважує, що краса беззахисна перед підступами часу. Слідом за цим Хор засуджує нечестивий намір Федри. Саме в цей момент з'являється Тесей, який щойно повернувся з підземного царства.

Лінії 835—1280

Годувальниця повідомляє Тесею, що Федра вирішила померти. Він запитує про причину, дивуючись, чому вона прагне смерті саме зараз, коли її чоловік повернувся. Годувальниця пояснює, що Федра нікому не відкриває причину свого горя. Тесей входить до палацу й бачить Федру: вона стискає меч, готова вкоротити собі віку. Він запитує, що довело її до такого стану, проте вона відповідає лише туманними натяками на скоєний нею «гріх».

Тесей наказує закувати годувальницю в кайдани та катувати її, доки вона не відкриє таємницю своєї господині. Втручається Федра: вона заявляє чоловікові, що була зґвалтована, і що «губитель її честі» — саме той, від кого Тесей найменше цього очікував. Вона вказує на меч, залишений Іпполітом. Розгніваний Тесей закликає свого батька Нептуна, щоб той погубив сина. Хор звертається до небес із питанням: чому вони не винагороджують невинних і не карають винних та лихих? Хор стверджує, що світовий порядок викривився: «злидні переслідують чистих духом, натомість перелюбник, сильний у своєму підступництві, владарює над усіма».

Посланець прибуває, щоб повідомити Тесея про смерть Іпполіта. З глибин океану перед кінною колісницею Іпполіта з'явився жахливий бик. Іпполіт втратив контроль над своїми переляканими кіньми, і його кінцівки переплуталися у віжки. Його тіло тягли лісом, і кінцівки були розірвані на шматки. Тесей розридався. Хоча він бажав смерті своєму синові, почувши про це, він упав у відчай. Хор проголошує, що боги найлегше націлюються на смертних, які мають багатство чи владу, тоді як «низький, простий дім ніколи не відчуває могутніх поривів [Юпітера]».

Федра засуджує Тесея за його жорстокість і, схилившись над понівеченим тілом Іпполіта, вигукує: «Куди ж зникла твоя славетна врода?». Вона зізнається, що неправдиво звинуватила юнака у власному злочині, після чого падає на меч і помирає. Тесей у розпачі. Він наказує поховати Іпполіта з усіма почестями, а вказуючи на труп Федри, проголошує: «А її — нехай зариють глибоко в землю, і хай тяжким буде ґрунт на її нечестивій голові!»

Вихідний матеріал Історія стосунків Іпполіта та Федри походить з одного з кількох давньогрецьких міфів, що обертаються навколо архетипного афінського героя Тесея. Грецький драматург Евріпід написав дві версії трагедії: втраченого «Іпполіта в Покривалі» та існуючого «Іпполіта» (428 р. до н. е.).Coffey & Mayer, pp. 5–6 Вважається, що «Іпполіт в Покривалі» не був сприйнятий прихильно в трагічній конкуренції Діонісійського фестивалю, оскільки в цій версії Федра була зображена зухвалою та безсоромною у відповідь на подружні зради свого чоловіка, оскільки Федра в цій версії відкрито зробила синові Тесея пропозицію сексуального характеру. Афіняни зазвичай не схвалювали такий образ жінки, що виявляє подібні заборонені пристрасті. Дехто вважає, що Евріпід написав трагедію «Іпполіт», аби виправити свою першу версію та представити і Федру, і Іпполіта цнотливими. Проте джерела, що збереглися до нашого часу, не підтверджують ці припущення однозначно, тому існують і альтернативні теорії.

Хоча історики вважають, що на «Федру» значною мірою вплинув «Іпполіт» Евріпіда, між ними існують суттєві відмінності в сюжеті та тональності.Brockett, p. 43 Літературознавець Альберт С. Жерар зазначає, що, на відміну від героїні Евріпіда, Федра у Сенеки — це вдумливий та інтелектуальний персонаж; вона усвідомлює неналежну й аморальну природу своїх почуттів до пасинка, але все одно продовжує домагатися його.Gérard, pp. 25–35 В ітерації Евріпіда саме годувальниця повідомляє Іпполіту про кохання Федри. У версії ж Сенеки Федра особисто зізнається пасинку у своїх бажаннях. Жерар стверджує, що, передавши більшу частину інтриг, «цинічних роздумів» та «прагматичних порад» від годувальниці до самої Федри, Сенека наголошує на відповідальності героїні за її вчинки: вона розуміє, що її поведінка відхиляється від загальноприйнятих принципів людської моралі.

Ще однією відмінністю від «Іпполіта» Евріпіда є те, що Федра не вкорочує собі віку одразу після того, як Іпполіт відкидає її залицяння, а вчиняє самогубство, охоплена каяттям, уже після загибелі юнака. Жерар вважає, що ці сюжетні розбіжності відображають історичний перехід від грецької «культури сорому», де пріоритетом було збереження репутації, до римської «культури провини», орієнтованої на каяття. Втім, багато сучасних дослідників, як-от Дуглас Кернс та Бернард Вільямс, піддали концепцію розподілу на культури «сорому» та «провини» суворій критиці.

Історичний контекст та сприйняття

За свого життя Сенека (4–5 р. до н. е. — 65 р. н. е.) був відомий своїми працями зі стоїчної філософії та риторики та став «одним із найвпливовіших людей у Римі», коли його учень Нерон був призначений імператором у 54 році н. е. «Федра» вважається одним із ранніх творів Сенеки, найімовірніше, написаним до 54 року н. е. Історики загалом сходяться на думці, що Сенека не призначав свої п'єси для постановки у публічних театрах Риму; натомість вони зачитувалися приватно для зібрань вишуканої та освіченої публіки. Оскільки «Федра» не була розрахована на акторську гру, історик Ф. Л. Лукас стверджує, що письмо Сенеки «має тенденцію до дедалі меншої кількості дії, а весь тягар перекладається на мову».Lucas, p. 57

Структура та стиль трагедій Сенеки, таких як «Федра», мали великий вплив на драму протягом століть, особливо на трагедію часів Шекспіра. Технічні прийоми, такі як відступи та монологи, окрім зосередження на надприродному та руйнівній силі нав'язливих емоцій, можна простежити до Сенеки. Вплив «Федри», зокрема, можна побачити в драмах Франції XVI та XVII століть, зокрема в «Іпполіті» (1573) Роберта Гарньє та «Федрі» (1677) Расіна. За словами історика Гелен Слейні, трагедія Сенеки «практично зникла» у XVIII столітті, оскільки драма стала більш регламентованою, а «чутливість витіснила жах». «Федра» Сенеки пережила відродження впливу у ХХ столітті з постановками «Федри Британіки» Тоні Гаррісона (1975) та «Кохання Федри» Сари Кейн (1996). За словами Слейні, сьогодні драми Сенеки «залишаються орієнтиром для творчих практиків, які прагнуть представити незобразуване».

Теми та аналіз

Закони природи Окрім своєї роботи драматурга, Сенека був філософом-стоїком. Стоїки вважали, що розум і закони природи повинні завжди керувати людською поведінкою. Роблячи свідомий вибір продовжувати свою гріховну пристрасть до пасинка, Федра порушує закони природи до такої міри, що, згідно зі стоїчною ідеологією Сенеки, лише її смерть може відновити космічний порядок. Так само Іпполіт відчуває, що пожадливість Федри заплямувала його, і він не хоче жити у світі, який більше не керується моральним законом. Сам Іпполіт не представляє стоїчних ідеалів. Він заперечує звичайні людські соціальні зв'язки та ізолює себе від суспільства, що робить його моральне існування нестабільним, особливо перед обличчям неприродних залицянь мачухи.

Зображення тварин та полювання