Старода́вні Афі́ни або Старода́вні Ате́ни (, ; , або, частіше в однині ) — місто-держава в Аттиці, яке з 5 століття до н. е. відігравало поряд зі Спартою провідну роль в історії Стародавньої Греції. В Стародавніх Афінах сформувалася демократія, набули класичних форм філософія та мистецтво театру.

Археологічне вивчення Афін почалося в 1830-х, проте розкопки набули систематичного характеру тільки з утворенням в Афінах у 1870-1880-ті французької, німецької та британської археологічних шкіл. Збережені донині літературні джерела та археологічний матеріал допомагають відтворити історію афінського поліса. Основним літературним джерелом з історії Афін періоду формування держави — «Афінська політія» Арістотеля (4 століття до н. е.).

Становлення Афінської держави За афінською традицією, поліс виник внаслідок так званого сінойкізму — об'єднання відособлених родових громад Аттики навколо Афінського акрополя (де ще в мікенську епоху існувало укріплене поселення і «палац» у 16 — 13 століттях до н. е.).

Проведення сінойкізму давньогрецький переказ приписує напівміфічному царю Тесею, синові Егея (за традицією, близько 13 століття до н. е., в дійсності ж процес сінойкізму протікав впродовж кількох століть з початку 1-го тисячоліття до н. е.). Тесеєві приписується введення найдавнішого ладу афінської громади, поділ її населення на евпатридів, геоморів і деміургів. Поступово в руках родової аристократії (тобто евпатридів) зосереджувалися великі земельні наділи, в залежність від неї потрапляла велика частина вільного населення (дрібних земельних власників); росла боргова . Неспроможні боржники відповідали перед кредиторами не тільки своїм майном, але й особистою свободою і свободою членів своєї родини. Боргова кабала служила одним із джерел рабства, яке набувало вже значного розвитку. Поряд з рабами і вільними в Афінах існував проміжний шар — так звані метеки — особисто вільні, але позбавлені політичних і деяких економічних прав. Зберігався й старий поділ демосу на філи, фратрії та роди. Управлялися Афіни дев'ятьма архонтами, які щорічно обирались з-поміж аристократів, ареопагом — радою старійшин, яка поповнювалася архонтами, що вже відбули термін повноважень.

Перші реформи. Доба Солона

Із зростанням майнової нерівності заглиблювалися соціально-економічні протиріччя і загострювалася боротьба між родовою аристократією і демосом, які добивалися зрівняння в правах, переділу землі, анулювання боргів та скасування боргової кабали. У середині 7 століття до н. е. аристократ Кілон здійснив невдалу спробу оволодіти владою. Близько 621 до н. е. за архонта Драконта були вперше записані законодавчі звичаї, які дещо обмежили свавілля суддів-аристократів. У 594—593 до н. е. під тиском демосу Солоном проведені реформи: вони суттєво змінили весь лад соціально-політичного життя Афін, в результаті чого знищена боргова , надалі заборонено продаж громадян за борги в рабство, анульовані поземельні борги (які тяжіли над дрібними землеробами), встановлена свобода заповіту, що сприяло розвитку приватної власності; заснований новий державний орган — Рада чотирьохсот, здійснено низку заходів, що заохочували ремесло і торгівлю. Солону приписується також поділ усіх громадян за майновим цензом на 4 розряди, приналежність до яких стала тепер визначати їх права та обов'язки перед державою. Також Солон реформував аттичний календар, увівши систему октаетерид. Однак соціально-політична боротьба не припинилася. Реформами були незадоволені як селяни, які не досягли переділу землі, так і родова знать, що втратила колишнє привілейоване становище.

Афінська демократія

Доба Пісістрата та Клісфена

Близько 560 до н. е. в Афінах відбувся політичний переворот: встановилася тиранія Пісістрата, який здійснював політику в інтересах селянства і торгово-ремісничих верств демосу проти родової знаті. При ньому Афіни домоглися великих зовнішньополітичних успіхів: поширили свій вплив на низку островів Егейського моря, зміцнилися на обох берегах Геллеспонту. Афіни розрослися, прикрасилися новими будівлями і статуями. В місті споруджено водопровід. За правління Пісістрата та його синів запрошувалися до двору найкращі поети. Після смерті Пісістрата 527 до н. е. влада перейшла до його синів Гіппія і Гіппарха, але як і в усій Греції, тиранія в Афінах виявилася короткочасною: Гіппарх вбитий змовниками, а Гіппій повалений 510 до н. е. Спроба родової знаті захопити владу викликала у 508 до н. е. повстання демосу, очолене Клісфеном. Здобута перемога була закріплена реформами: колишні 4 родові філи замінені 10 новими, побудованими за територіальною ознакою. Створені нові органи управління: Рада п'ятисот і колегія 10 стратегів. У результаті реформ Клісфена знищені останні пережитки родового ладу, завершився процес становлення держави як апарату панування класу рабовласників.

Греко-перські війни

У греко-перських війнах (500 — 449 до н. е.) Афінам належала провідна роль. Вони одні з небагатьох грецьких полісів підтримали повстання іонійських міст, здобули блискучу перемогу над персами під Марафоном (490 до н. е.) (див. Марафонська битва), одні з перших вступили в оборонний союз грецьких держав. Битва при Саламіні (480 до н. е.), яка стала переломним моментом в ході війни, відбулася саме з ініціативи афінян і, перш за все, завдяки їм та їхньому стратегові Фемістоклу завершилася повним розгромом флоту персів. Не менш значною була роль Афін 479 до н. е. у битві при Платеях і при мисі Мікале. У наступні роки Афіни, що очолили Делоський союз (незабаром фактично перетворився на Афінську морську державу — Афінську архе), цілком взяли керівництво військовими діями в свої руки

В цей час Афіни вступили в період найбільшого піднесення. Пірей (гавань Афін) став місцем схрещення торгових шляхів багатьох країн стародавнього світу. На базі розвинутого ремесла, торгівлі та мореплавства, в обстановці гострої боротьби між олігархічним (очоленим Арістідом, потім Кімоном) і демократичним (очоленим Фемістоклом, пізніше Ефіальтом і Периклом) угрупованнями в Афінах утвердився найпрогресивніший для того часу державний лад античної рабовласницької демократії — Афінської демократії, що досягла найвищого розквіту у добу правління Перикла (стратег в 444/443 — 429 роки до н. е.). Верховна влада перейшла до Народних зборів, всі інші органи їм підпорядковувалися, судочинство здійснювалося в суді присяжних — геліеї — які обиралися з громадян за жеребом. За виконання державних обов'язків після обрання встановлювалася винагорода з державної скарбниці, що відкривала реальну можливість політичної діяльності і перед малозабезпеченими громадянами. Був встановлений також теорікон — видача грошей громадянам на відвідини театру. Збільшені видатки на все це покривалися за рахунок податку — форосу, який повинні були регулярно виплачувати союзні міста, що входили до архе.

Афінська гегемонія

На другу половину 5 століття до н. е. припадає період найбільшого культурного розквіту Афін — так зване, золоте століття Перікла. В Афінах жили і творили видатні вчені, художники і поети, зокрема історик Геродот, філософ Анаксагор, скульптор Фідій, поети Есхіл, Софокл, Евріпід, комедіограф Аристофан. Політичному і судовому красномовству афінян наслідували оратори всіх грецьких міст. Мова афінських письменників — аттичний діалект — отримав повсюдне поширення, став літературною мовою всіх еллінів. В Афінах велося величезне будівництво: за системою Гіпподама Пірей перебудований і з'єднаний, так званими, довгими мурами з міськими укріпленнями в єдине ціле оборонне укріплення, було завершено будівництво основних споруд, що склали ансамбль Афінського акрополя — шедевра світової архітектури. Храм Парфенон (побудований в 447—438 до н. е. архітекторами Іктіном і Каллікратом), статуї роботи Фідія та інші твори афінського образотворчого мистецтва 5 століття служили зразками для багатьох поколінь художників наступних століть.

Пелопоннеська війна. Під владою Македонії

Проте «золотий вік» тривав порівняно недовго. Благополуччя афінських громадян базувалося не лише на експлуатації рабів, а й на експлуатації населення союзних міст, що породжували постійні конфлікти всередині Афінської архе. Конфлікти ці зростали у зв'язку з нестримним прагненням Афін до розширення сфери свого політичного та економічного панування, що призвело до сутичок з іншими угрупованнями грецьких полісів, в яких перевагу мали олігархічні порядки — Пелопоннеським союзом, очолюваним Спартою. У кінцевому підсумку протиріччя між цими угрупованнями призвели до згубної для всієї Греції Пелопоннеської війни (431—404 до н. е.) — найбільшої війни в історії Стародавньої Греції. Зазнавши в ній поразки, Афіни вже назавжди втратили своє провідне становище в Греції. У першій половині 4 століття до н. е. Афінам часом вдавалося покращувати своє становище і навіть досягати успіхів. Так, у ході Коринфської війни 395 — 387 до н. е. Афінам, значною мірою на перські субсидії, вдалося відродити свій флот і відновити укріплення навколо міста (зриті за умовами капітуляції 404 до н. е.). У 378—377 роках до н. е. відродився, щоправда, у звуженому вигляді, Афінський морський союз, який проіснував недовго. Після поразки в битві при Херонії в 338 до н. е. в складі антимакедонської коаліції, очолюваної афінським політичним діячем Демосфеном, Афіни, як і решта грецьких полісів, повинні були підкоритися гегемонії Македонії.

Елліністична доба

В добу еллінізму, коли Греція стала ареною боротьби між великими елліністичними державами, положення Афін неодноразово змінювалося. Були короткочасні періоди, коли їм вдавалося домогтися відносної незалежності, в інших випадках в Афіни вводилися македонські гарнізони. У 146 до н. е., розділивши участь всій Греції, Афіни підпали під владу Риму; перебуваючи на становищі міста-союзника (civitas foederata), вони користувалися лише фіктивною свободою.

У 88 до н. е. Афіни долучилися до антиримського руху, піднятого понтійським царем Мітрідатом VI Евпатором. У 86 до н. е. військо Корнелія Сулли взяло місто штурмом і пограбувало його. З поваги до могутнього минулого Афін Сулла зберіг їм фіктивну свободу.

У 27 до н. е. після утворення римської провінції Ахая, Афіни увійшли до її складу.

З 3 століття н. е., коли Балканська Греція почала зазнавати вторгненням варварів, Афіни прийшли в цілковитий занепад.

Планування та архітектура

Пагорби

Ареопаг, тобто пагорб Ареса — на захід від Акрополя, дав своє ім'я вищій судовій і урядовій контролюючій раді Стародавніх Афін, яка проводила свої засідання на схилі пагорбу, де стала доступна на південну сторону, сходи вирізані з каменю. Німфейон, тобто пагорб німф — на південний захід від Ареопага. Пнікс — напівкруглий пагорб на південний захід від Ареопагу. Тут первісно відбувались збори еклесії, які пізніше перенесли до театру Діоніса. Мусейон, тобто Пагорб Мусея або Муз, нині відомий як Пагорб Філопаппу — на південь від Пнікса та Ареопага. Пагорб Акрополіс.

Акрополь

Первісно місто займало тільки верхню площу крутого, доступного тільки із заходу пагорба Акрополіса, що служив одночасно фортецею, політичним і релігійним центром, ядром всього міста. За переказами, пеласги зрівняли вершину пагорба, оточили її стінами і побудували на західній стороні зовнішнє укріплення з 9 брамами, розташованими одна за одною. Всередині замку жили стародавні царі Аттики зі своєю дружиною. Тут височів найдавніший храм, присвячений Афіні Палладі, разом з якою також шанувалися Посейдон та Ерехтей (відтак присвячений йому храм називався Ерехтейоном).