Ма́мут, або ма́монт () — рід вимерлих тварин з родини слонових, які мешкали на теренах України та інших країн і континентів.
Вони перебували на Землі з епохи пізнього міоцену (приблизно 6,2 млн років тому) до голоцену (приблизно 4000 років тому), і різні види існували в Африці, Європі, Азії та Північній Америці. Мамути відрізняються від нинішніх слонів своїми зазвичай великими спірально закрученими бивнями і, принаймні, у деяких пізніших видів, розвитком численних пристосувань до життя в холодному середовищі, зокрема товстий шар хутра.
Мамути тісніше пов'язані з азійськими слонами, ніж з африканськими. Найдавніший представник мамонтів, Mammuthus subplanifrons, з'явився приблизно 6 млн років тому в пізньому міоцені на території сучасної Південної та Східної Африки. Пізніше в пліоцені, приблизно три мільйони років тому, мамути розповсюдилися в Євразії, зрештою заселивши більшу частину Євразії, перш ніж мігрувати в Північну Америку приблизно 1,5–1,3 млн років тому, ставши предками M. columbi.
M. primigenius виник приблизно 700 000—400 000 років тому в Сибіру, деякі з них збереглися на російському острові Врангеля в Північному Льодовитому океані аж до 4000 років тому, за часів існування найдавніших цивілізацій у Стародавньому Єгипті та Месопотамії.
Еволюція Найдавніші з відомих хоботних, клада, що містить Proboscidea, що жили приблизно 55 млн років тому на берегах океану Тетіс. Найближчими родичами хоботних є сирени та дамани. Відомо, що родина Elephantidae існувала шість мільйонів років тому в Африці й містить нинішніх слонів і мамутів. Серед багатьох нині вимерлих клад мастодонт є лише віддаленим родичем мамонтів і частиною окремої родини Mammutidae, яка розділилася за 25 мільйонів років до появи мамонтів.
Наступна кладограма показує розташування роду Mammuthus серед інших хоботних на основі характеристик під'язикової кістки і генетики:
Оскільки багато останків кожного виду мамутів відомі з кількох місцевостей, еволюційну історію роду можна реконструювати за допомогою морфологічних досліджень. Види мамонтів можна ідентифікувати за кількістю емалевих виступів/ламелей на корінних зубах; у примітивних видів було небагато ламелей, і кількість поступово збільшувалася в міру еволюції нових видів і заміни попередніх. У той же час коронки зубів стали довшими, а черепи з часом стали вищими і коротшими.
Найдавніші мамонти, віднесені до виду M. subplanifrons, відомі з південної та східної Африки, причому найдавніші записи датуються пізнім міоценом, приблизно 6,2—5,3 мільйона років тому. До пізнього пліоцену мамути обмежилися північними частинами африканського континенту, а рештки того часу відносять до M. africanavus. У пізньому пліоцені, 3,2 мільйона років тому, мамонти розселилися в Євразію через Синайський півострів. Найдавніші мамонти в Євразії віднесені до виду M. rumanus. Наймолодші останки мамонтів в Африці походять з Айн-Бушеріта, Алжир, і датуються раннім плейстоценом, приблизно 2,3—2 млн років тому (та можливо з Аїн-Ханеча, Алжир, 1,95—1,78 млн років тому).
Ймовірно, що M. rumanus є предком M. meridionalis, який вперше з'явився на початку плейстоцену, приблизно 2,6 мільйона років тому. Від M. meridionalis походить M. trogontherii у Східній Азії приблизно 1,7 млн років тому. Приблизно 1,5—1,3 мільйона років тому M. trogontherii перетнув Берингійський сухопутний міст на шляху до Північної Америки, ставши предком M. columbi. Наприкінці раннього плейстоцену M. trogontherii мігрував до Європи, замінивши M. meridionalis приблизно 1—0,8 млн років тому. M. primigenius розвинувся з M. trogontherii в Сибіру приблизно 600 000—500 000 років тому, замінивши M. trogontherii в Європі приблизно 200 000 років тому, і мігрував до Північної Америки під час пізнього плейстоцену.
Декілька видів карликових мамонтів з невеликими розмірами тіла виникли на островах в результаті острівної карликовості. До них належать M. lamarmorai на Сардинії (пізній середній-пізній плейстоцен), M. exilis на Канальних островах Каліфорнії (пізній плейстоцен) і M. creticus на Криті (ранній плейстоцен).
Назва
Також про вживання в художній літературі: Мамут#Мамути в художній літературі
В Україні здавна існувала власна назва скам'янілостей цих тварин, — «мамут», як і в переважній більшості мов світу, окрім білоруської, азербайджанської, узбецької, казахської та декількох іще: саме її можна побачити як реєстрову назву в усіх українських перших словниках (наприклад: Дубровський, 1918«Мамонтъ, зоол. — мамут.»: Дубровський В. Словник московсько-український. — Київ: Вид-во Рідна мова, 1918. — С. 192; Шарлемань, 1928«Elephas primigenius Blbch. — Мамут. рос. — Мамонт. нім. — Mammuth»: Шарлемань М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні // Шарлемань М., Татарко К. Назви хребетних тварин. — Київ: Держ. вид-во України, 1927. — С. 9–67. — (Словник зоологічної номенклатури. Част. 2). — С. 17.). Згодом, у часи зросійщення, цю назву почали замінювати на російський зразок. У 2020-і роки вживання давньої назви відновлюється (про інші схожі випадки та застосування загалом див. Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові). Приклади джерел з ранішим та сучасним вживанням назви мамут — Караваєв, 1930Караваєв В. Замітки про знайдення мамутових кісток (Elaphus primigenius Blumb.) у селі Руликів близько ст. Мотовилівка Півд.-Зах. залізниці // Збірник праць Зоологічного музею. — 1930. — № 8. — С. 227—228.; Жарський, 1938Жарський Е. Тварини // Географія українських і сумежних земель / За ред. В. Кубійовича. — Львів, 1938. — С. 239—250. — (Факсимільне перевидання. Київ: Обереги, 2005).; Підоплічко, 1948Підоплічко І. Г. Пам'ятник мамутові в с. Кулішівці Сумської області // Природа. — 1949.— № 4. (цит. за: ПІДОПЛІЧКО Іван Григорович (02.08.1905-20.06.1975) — зоолог, палеонтолог, академік АН УРСР (1967) // Фонд № 139 Опис № 1 Наукові, науково-популярні праці та робочі матеріали до них за 1923—1975 рр. Київ 2005 ); Шидловський, 2004Шидловський П. С. Семенівський комплекс пізньопалеолітичних пам'яток та можливості його інтерпретування // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Історія. — 2004. Вип. 74–76. — С. 47–50. (весь журнал: ; Сеґеда, 2008; Плачинда, 2008 Михайлов, 2009Михайлов Б. Кам'яна могила // Ятрань. — 10.01.2009 ., Залізняк, 2016 та інші.
Слово мамонт ймовірно походить від (прамансійської мови *mē̮ŋ-ońt) — «земляний ріг» (є й інші версії) і зближено з християнським ім'ям Мамант. Остаточно визначеної етимології немає. Пов'язується воно ще з якутським mamut — похідним від mamma — «земля», оскільки якути вважали, ніби мамонти живуть у земліЕтимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983. Т. 3: М/ Укл.: Р. В. Болдирєв та ін.— 1989. ISBN 5-12-001263-7 Т. З.: Кора — М/ Укл.:Р. В. Болдирєв та ін.—1989.—552 с. ISBN 5-12-001263-9. 10450 прим.. Існують також інші версії походження, зокрема від західно-тунгуського слова «ведмідь», є до того-ж думки про хантийське і ненецьке походження. З російської, можливо це слово (у зміненому вигляді) потрапило до англійської мови (у вигляді |ˈmaməθ|).
ЕСУМ подає слово мамонт із молодшим синонімом мамут, зазначаючи, що назва мамонт запозичена з мов народів Півночі через посередництво російської мови, звукова форма мамут є повторним запозиченням через польську із західноєвропейських мовМамонт // Етимологічний словник української мови, 1989, Т. 3, — С. 376..
Час існування і поширення Мамути були розповсюджені на усіх материках, окрім Австралії та Антарктиди, у період з пізнього пліоцену до пізнього плейстоцену (4,8—0,01 млн років тому).
Для порівняння: близькі до мамутів (суміжна родина) мастодонти мешкали на Землі в період 33,9—0,011 млн років тому, тобто з олігоцену до кінця плейстоцену.
Науковці виявили й дослідили останки теляти мамута та визначили, що жир значною мірою вплинув на його фізичний стан та дозволив йому зберігати велику кількість поживних речовин, потрібних для виживання за дуже низьких температур до −50 °C. Жир також дозволив мамутам збільшити м'язову масу, дозволяючи тваринам боротися з ворогами та жити довше. Шерстисті мамути розвинули набір пристосувань для життя в Арктиці, зокрема такі морфологічні риси, як маленькі вуха та хвости для зменшення втрати тепла, товстий шар підшкірного жиру, довге густе хутро та численні сальні залози для заощадження тепла.
Перекази Згідно з Томасом Джефферсоном, індіанці називали мамута, останки якого нерідко знаходили і в Америці, «великий бізон». За переказами, які були у делаварів, стада цих тварин колись прийшли на Біг-Боун-Лікс і почали винищення всіх інших тварин, «створених для блага індіанців», поки нарешті «Велика Людина Нагорі», обурившись, не перебила блискавкою всіх «великих бізонів». Вцілів лише один бик, який, відбивши всі удари, хоч і був поранений у бік, «величезними стрибками перестрибнув через Огайо, Уобаш, Іллінойс і, нарешті, через Великі озера, в місця, де й мешкає донині», тобто пішов далеко на північ. Далі Джефферсон наводить розповідь якогось Стенлі, який у полоні в індіанців бачив цвинтар мамутів: «тубільці говорили йому, що тварина, чиїй породі належать ці кістки, все ще водиться в північних частинах їхніх земель. За описом він вирішив, що це був слон». Це ймовірно свідчить, що в індіанців зберігалася невиразна пам'ять про мамутів та їхній відступ на північ, яка йде ще з часів палеоліту.
Перекази про циклопа Знахідки кісток та бивнів мамутів у середньовічній Європі, аж до XVIII століття приписували загиблим слонам з армій Александра Македонського, Ганнібала чи Пірра. Навіть виявлення бивнів мамута під Воронежем (на стоянці Костенки) за часів Івана Мазепи, намагалися тоді пояснити загиблими бойовими слонами Александра Македонського. Знахідки величезних черепів мамутів у Стародавній Греції з отвором посередині для хобота, могли стати приводом для сказань про вимерлих циклопів. На Близький Схід чутки про кістки та бивні мамутів потрапили із Сибіру та Китаю.
1254 року, цар Малої Вірменії Гайтон I здійснив подорож до Монголії до двору золотоординського хана Мунке. Розповідями, почутими там, після повернення до Вірменії, він поділився з істориком Кіракосом Ґандзакеці. Кіракос писав у власному літопису: «…Є острів піщаний, на якому росте, подібно до дерева, якась кістка дорогоцінна, котру називають риб'ячою; якщо її зрубати, на тому ж місці вона знову росте, подібно до рогів». З цієї кістки китайські майстри вирізають різноманітні фігурки та вироби. Напевно йшлося про бивні мамутів, які час від часу з'являлися у Сибіру на підмитих берегових відкладеннях.
Харчування Залежно від виду чи породи мамута, їхні уподобання дещо відрізнялися, що зумовлено місцем перебування, хоча всі мамути їли приблизно однакове. Для мамута Колумба (M. columbi), харчування було переважно пасовищним. Американські мамути Колумба вживали здебільшого листя кактусів, дерева та кущі. Ці припущення ґрунтувалися на випорожненнях і зубах мамута. У мамутів, як і у сучасних слонів, є корінні зуби-гіпсодонти. Ці особливості також дозволяли мамутам жити розлогим вільним життям, через наявність трав і дерев.
Їжа монгоченського мамута складалася з рослинності, різнотрав'я, модрини та чагарників і, можливо, вільхи. Ці висновки були зроблені завдяки дослідженню посліду мамутів, котрі, як виявили науковці, містили недеревний пилок і спори моху.
Основними уподобаннями європейських мамутів були рослини, які накопичували вуглець С3. Це було визначено шляхом вивчення ізотопних даних зубів європейського мамута.
Здається, в арктичній тундрі та степу, де мешкали мамути, здебільшого росло різнотрав'я, а не трава. Воно було багатшим на білок і легше засвоювалося, ніж трави та деревні рослини, які почали переважати тут, коли клімат став вологішим і теплішим. Це могло бути основною причиною того, чому арктична мегафауна вимерла.