Тіло без органів (або ТбО; франц. corps sans organes, CsO) — це складна й неоднозначна концепція, що використовується у працях французьких філософів Жиля Дельоза та Фелікса Ґваттарі. Вона позначає нерегламентований потенціал тіла — не обов’язково людського — позбавленого нав’язаних структур організації, яке функціонує вільно. Сам термін уперше з’явився у французького письменника Антонена Арто в його п’єсі 1947 року «Покінчити з судом Божим». Згодом Дельоз запозичив і розвинув цю ідею у праці «Логіка сенсу» (1969), а пізніше ще більше розширив її разом із Ґваттарі в двотомнику «Капіталізм і шизофренія» (1972, 1980).

Спираючись на узагальнене абстрактне уявлення про тіло в метафізиці та на концепцію несвідомого в психоаналізі, Дельоз і Ґваттарі розробили теорію, згідно з якою свідомі й несвідомі фантазії при психозі та шизофренії відображають потенційні форми й функції тіла, що прагнуть до звільнення. Водночас реальність гомеостатичних процесів полягає в тому, що тіло обмежене власною організацією і, передусім, своїми органами. Залежно від ступеня реалізації цього стану, виокремлюють три типи «тіла без органів»: порожнє, повне та ракове .

Передісторія Вираз «тіло без органів» уперше ввів французький письменник Антонен Арто у тексті 1947 року до п’єси «Покінчити з судом Божим». Формулюючи свій ідеал людини як філософського суб’єкта, в епілозі він зазначав: «Коли ви зробите її тілом без органів, тоді ви звільните її від усіх автоматичних реакцій і повернете їй справжню свободу».

Арто трактував тіло як тимчасову й складну сукупність дій, накладених на вразливу та репресивну фізичну структуру. Ще в листі 1933 року він підкреслював, що тіло слід розуміти лише як «тимчасові нашарування станів життя».

Дельоз переосмислив це поняття у своїй праці «Логіка сенсу», спираючись як на тексти Арто, так і на ідеї психотерапевтки Гізели Панков. У цьому контексті він розглядав «тіло без органів» крізь призму психоаналізу, підкреслюючи, що існуюча практика фактично відмовляється від його послідовного формування .

У ранніх інтерпретаціях Дельоза ця концепція пов’язувалася із симптомами шизофренії, зокрема глосолалією — явищем, коли склади вимовляються хаотично, ніби утворюючи слова . На його думку, глосолалія змінює природу мови: слова втрачають інструментальне, буквальне значення й перетворюються на суто інтонаційні, пов’язані з мовленням, а не з письмом. Таким чином, у мовній сфері формуються своєрідні лінгвістичні та вербальні «тіла без органів».

Використання

Концепція «тіла без органів» була найбільш повно розроблена Дельозом і Ґваттарі у праці «Капіталізм і шизофренія» . В обох її томах — «Анти-Едіп» і «Тисяча плато» — це абстрактне тіло постає як саморегульований процес, що виникає у взаємодії між абстрактною машиною та машинним асамбляжем. Воно підтримує власну цілісність через механізми гомеостазу, водночас обмежуючи можливу активність своїх складових елементів, або органів .

У цьому сенсі «тіло без органів» розуміється як сукупність інтенсивних та афективних проявів, що виражають повний потенціал тіла і його частин .

Дельоз і Ґваттарі, розвиваючи радикальну відмову від віталізму, запропоновану Семюелем Батлером у праці «Дарвін серед машин», припускають, що всі організми мають певну абстрактну схильність або прагнення. У випадку нелюдських форм життя — рослин і тварин — ці імпульси виявляються через генетично зумовлені інстинкти, які спрямовують їхню поведінку. У цьому контексті «тіло без органів» постає як неминучий і необмежений прояв таких прагнень, здатний набувати нових і непередбачуваних форм .

Розуміння тіла в цій концепції пов’язане як із уявленням про субстанцію у філософії Бенедикта Спінози, так і з поняттям «інтенсивної величини», сформульованим Іммануїлом Кантом у «Критиці чистого розуму». Тут тіло визначається не через замкнену й чітко визначену діяльність, а через єдність, що виникає завдяки афективному потенціалу .

«Тіло без органів» може включати різноманітні форми діяльності, спрямовані до недосяжної мети. Багато з них виникають у межах колективних утворень, які люди часто створюють несвідомо і в яких постійно беруть участь . Досягнення стану «тіла без органів» передбачає подолання стратифікації — тобто жорсткого поділу складових частин на групи — і перехід до того, що Дельоз і Ґваттарі називали іманентним «становленням» чистої інтенсивності . Водночас ця концепція не обов’язково означає повне усунення стратифікації; радше вона сприяє формуванню так званого «гладкого простору», де тіло іманентно трансформується, виходячи за межі наявних категорій і класифікацій.

Інтенсивні, а не лише фізичні тіла — зокрема у шизофреніків, наркозалежних чи іпохондриків — Дельоз і Ґваттарі розглядають як приклади «тіла без органів». Водночас вони застерігають від наслідування такого досвіду: людина не повинна свідомо прагнути до негативних станів, які є «кататонізованими» та «вітрифікованими» .

Хоча ці приклади, на їхню думку, і демонструють відмову від стратифікації, вони не досягають справжньої інтенсифікації, через що залишаються вразливими до повторного структурування. У зв’язку з цим вони виокремлюють три типи «тіла без органів»:

порожнє — хаотичне й недиференційоване, що зазнало дестратифікації без інтенсифікації;

повне — так звана «площина узгодженості», де поєднуються дестратифікація та інтенсифікація, що відкриває можливість для нових зв’язків;

ракове — надмірно стратифіковане, «мажоритарне» тіло з наперед заданими цілями, які фактично знищують його потенціал.

Два показові приклади «тіла без органів» у Дельоза і Ґваттарі пов’язані з образом яйця . У процесі розвитку пташине яйце постає як сукупність розсіяних білкових градієнтів різної інтенсивності, які ще не мають чіткої структури. Саме тому воно слугує для них прикладом життя «до формування страт», адже подальші зміни його якісних характеристик зумовлюють появу нового організму .

У цьому контексті вони також звертаються до вірувань догонів, де яйце символізує Всесвіт . Тут Всесвіт осмислюється як «інтенсивний простір», подібний до пташиного яйця. За їхнім тлумаченням, яйце в уявленнях догонів є інтенсивним тілом, пронизаним хвилеподібними, зигзагоподібними лініями вібрацій, яке змінюється в процесі розвитку, не розчленовуючись на окремі органи .

Неоднозначність «Тіло без органів» залишається одним із найбільш складних і неоднозначних понять у філософії Дельоза та Ґваттарі. Упродовж їхньої творчості значення цього терміна змінювалося, а сам він інколи вживався як синонім інших понять, зокрема «площини іманентності». Самі філософи не завжди були впевнені, що мають на увазі одне й те саме, використовуючи цей термін . Крім того, як зазначає філософ Ієн Б’юкенен, серед дослідників їхньої спадщини також немає єдності щодо його інтерпретації — погляди на це поняття суттєво розходяться .

Див. також

Бажаюче виробництво Площина іманентності Теорія речовини

Примітки

Коментарі