Францу́зька мо́ва ( або ) — мова французів (офіційна мова Франції), франкомовного населення Бельгії, Швейцарії, Канади (у яких є однією з офіційних). Також французькою мовою користується населення багатьох держав Африки, Карибського басейну (наприклад, Гаїті), Французької Гвіани, зокрема і як офіційною мовою. Загалом французька є офіційною у 29 країнах. Вона є також однією з шести офіційних мов ООН та другою у світі після англійської що присутня на всіх континентах.
Класифікація
Французька мова аналітична, належить до індоєвропейської сім'ї мов (романська група).
Входить до підгрупи західнороманських мов і сформувалася на основі народної латини, яка поширилася на території сучасної Франції в період Римської імперії.
Історія
Розвинулась на території сучасної Франції з групи романських діалектів ойль, що, своєю чергою, вийшли з народної латини, яку принесли римляни після завоювання Галлії в II—I столітті до нашої ери. До цього мешканці сучасної Франції розмовляли галльською мовою, однією з різновидів кельтських мов. Під час римського панування вона поступово занепала, жителі перейшли на галло-романську, що утворилася з латини на галльському субстраті. Остаточно ранній варіант французької, давньофранцузька мова, сформувався близько X ст. Найдавнішою пам'яткою французької (старофранцузької) мови вважають «Страсбурзькі клятви» (842 рік). Перша літературна пам'ятка — «Секвенція про святу Євлалію» (881 рік). Мовою королівської адміністрації й офіційного застосування стала завдяки ордонансу Вілле-Котре у 1539.
Протягом XVII століття французька замінила латинь як найважливішу мову дипломатії та міжнародних відносин (lingua franca). Вона зберігала цю роль приблизно до середини XX століття, коли її , оскільки Сполучені Штати стали домінуючою світовою державою після Другої світової війниThe World's 10 Most Influential Languages. . Top Languages. Retrieved 11 April 2011.. Стенлі Мейслер з Los Angeles Times сказав, що той факт, що Версальський договір був написаний англійською, а також французькою, був «першим дипломатичним ударом» по цій мові.
Під час Grand Siècle (XVII століття) Франція під правлінням могутніх лідерів, таких як кардинал Рішельє та Людовик XIV, насолоджувалася періодом процвітання та видатності серед європейських націй. Рішельє заснував для захисту французької мови. На початку 1800-х паризька французька стала основною мовою аристократії у Франції.
На початку XIX століття французький уряд почав проводити політику з кінцевою метою викорінення багатьох меншин і регіональних мов (patois), якими розмовляють у Франції. Це почалося в 1794 з доповіді «Про необхідність і засоби знищення patois та універсального використання французької мови». Коли державну освіту зробили обов'язковою, викладали лише французьку, а використання будь-якої іншої (patois) мови каралося. Цілі системи державних шкіл були особливо чіткі для франкомовних учителів, яких відправляли навчати учнів у такі регіони, як Окситанія та Бретань. Інструкції, надані французьким чиновником вчителям департаменту Фіністер, що на заході Бретані, включали наступне: «І пам’ятайте, панове: вам дали посаду, щоб убити бретонську мову». Префект Нижніх Піренеїв у французькій Країні Басків писав у 1846: «Наші школи в Країні Басків спеціально призначені для заміни баскської мови французькою...» Учнів навчали, що мови їхніх предків були неповноцінними і їх треба соромитися; цей процес був відомий в окситаномовному регіоні як .
Поширеність
Французька — третя романська мова за кількістю мовців після іспанської та португальської. У 1999 вона була 11-ю серед найуживаніших мов світу, французькою розмовляють від приблизно 70 мільйонівFrench Language Yahoo Education. Retrieved 2011-06-23. до 128 млн людей як рідною (їх називають франкофонами) до 190 мільйонів загалом. Вона є офіційною або адміністративною у різноманітних спільнотах і організаціях (Європейський Союз, ООН).
Французька мова — друга у світі за популярністю вивчення як іноземної мови Figures from Ministry of Foreign and European Affairs (France) official websitehttp://www.francophonie.org/IMG/pdf/Synthese-Langue-Francaise-2010.pdf International Organization of the Francophonie report (2010), Кількість людей, здатних спілкуватися французькою, складає 200 млн (відповідно до даних, наведених на сайті Французької академії, що здійснює регулювання французької мови). Французька вважається однією з найпростіших мов для вивчення для тих, хто вільно володіє англійською.
Поширення сфери впливу французької мови — одна з головних задач товариства Альянс Франсез, яке має понад тисячу представництв у всіх кутках світу.
Статус
У Франції за Конституцією країни, французька мова набула статус офіційної у 1992. Всі офіційні документи і договори повинні бути французькою мовою. Якщо реклама містить в собі іноземні слова, то повинен бути наданий переклад.
У Канаді, французька мова є офіційною мовою провінції Квебек і однією з двох офіційних мов всієї Канади та провінції Нью-Брансвік. У Квебеку закон про французьку мову вимагає, щоб у державних школах навчання всіх дітей, крім дітей англомовних канадських громадян, велося французькою.
Окрім того, французька — це єдина офіційна мова Гвінеї, Беніну, Гаїті, Габону, Гвіани, Демократичної Республіки Конго, Республіки Конго, Мадагаскару, Малі, Монако, Нігеру, Того. Одна з двох офіційних мов Андорри, Бурунді, Лівану, Руанди, Чаду, Центрально-Африканської Республіки, одна з трьох офіційних мов Бельгії та Люксембургу та одна з чотирьох офіційних у Швейцарії.
На побутовому рівні французька мова широковживана у колишніх французьких та бельгійських колоніях — Алжирі, Конго, Марокко, Сирії, Тунісі та інших.
Фонетика У французькій мові 15 голосних, 3 півголосні та 20 приголосних звуків.
Голосні звуки: [a], [ɛ], [ɛ̃], [e], [i], [œ]Позначається в транскрипції також [ə] в коротких службових словах та в ненаголошених складах, [œ̃], [ø], [y], [ɔ], [ɔ̃], [ɑ], [ɑ̃], [o], [u].
Звуки, позначені тильдою — назалізовані, тобто вимовляються в ніс.
Півголосні звуки: [j], [w], [ɥ].
Лише деякі з голосних звуків мають приблизні відповідники в українській мові, що створює складнощі при передачі українською французьких імен та назв.
У французькій немає м'якого та твердого звуку [l], які відповідали б українським [л] та [ль]. Французький [l] не схожий на жоден з українських варіантів. Передача українською складів [la], [le] і схожих, може здійснюватися різним чином, залежно від усталеної вимови: наприклад, зустрічаються варіанти Лярошфуко та Ларошфуко, Ля-Рошель та Ла-Рошель.
У французькій мові немає звуків, що відповідали б українським «г» та «х». Французька літера «g» читається або як «ж», або як «ґ», літера «h» не читається ніколи.
Французьке речення складається не з окремих слів, а з окремих фраз — ритмічних груп. Наголос завжди падає на останній склад ритмічної групи. У межах однієї ритмічної групи слова вимовляються злитно, без пауз. Наприклад, речення «Elle est intelligente» (Вона розумна) вимовляється: «е-ле-тен-те-ле-жант» із єдиним наголосом на складі «жант». Така побудова мови складає враження ритмічності й поетичності, так наче, розмовляючи, французи декламують вірші.
Злитність слів у ритмічній групі досягається завдяки зчіплюванню, голосовому зв'язуванню й зв'язуванню.
Зчіплювання виникає тоді, коли одне слово закінчується на приголосний звук, а наступне починається з голосного. У такому разі утворюється склад, початкові звуки якого належать одному слову, а кінцеві іншому. У наведеному вище прикладі Elle est вимовляється як «е-ле».
Голосове зв'язування виникає тоді, коли одне слово закінчується голосним звуком, а наступне теж починається голосним звуком. У такому разі вібрація голосових зв'язок не припиняється.
Зв'язування виникає тоді, коли одне слово закінчується літерою, яка не вимовляється, а наступне починається з голосної або німого h. У такому разі літера, що не вимовлялася, вокалізується, утворюючи склад із голосною літерою наступного слова. У наведеному вище прикладі слова est (вимовляється «е») та intelligente (вимовляється «ентележант») утворюють «(л)е-тен-те-ле-жант».
Французькі голосні можуть подовжуватися. Ритмічне подовження виникає в кінці ритмічної групи перед звуками [ʁ], [z], [v], [ʒ] та групою [vʁ]. Історичне подовження характерне для окремих слів.
Графіка
Писемність на основі латинського алфавіту.
A а B бе C се D де E е F еф G же H аш I і J жі K ка L ель M ем N ен O о P пе Q ку R ер S ес T те U ю V ве W дубль ве X ікс Y ігрек Z зед
Окрім основних літер латинської абетки в французькій мові використовуються діакритичні знаки, що вказують на правильне прочитання тієї чи іншої літери, або дозволяють розрізнити на письмі омоніми.
В французьких словах є багато літер, здебільшого на кінці слова, але іноді й усередині, які не вимовляються, або вимовляються тільки в окремих випадках.
Звук [œ], який позначається на письмі літерою «e», має властивість випадати в тому разі, коли відділяється від інших голосних з обох боків лише одною приголосною літерою. Наприклад, речення «je ne sais pas» (я не знаю) читається приблизно як «же-нсе-па», а речення «mais je ne sais pas» (але я не знаю) читається приблизно як «ме-жне-се-па».
Граматика У французькій 10 частин мови: іменник, артикль, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник та вигук.
Іменник Французькі іменники бувають двох родів: жіночого й чоловічого.
Зчислювальні іменники мають два числа: однину й множину. В більшості випадків множина французьких слів відрізняється від однини на письмі, але не у вимові, хоча множину можна відрізнити завдяки вживанню різних артиклів та інших означень. Наприклад, une pomme — яблуко (читається приблизно «унь пом»), des pommes — яблука (читається приблизно «де пом»).
Артикль Означеними артиклями в французькій мові є: le (чоловічий рід однина), la (жіночий рід однина), les (множина обох родів). Перед голосними та німим h артиклі le, la скорочуються до форми l' . Приклади: le fils (син), la femme (жінка), l'homme (чоловік).
З прийменниками à та de означені артиклі утворюють злиті форми: à + le => au, à + les => aux, de + le => du, de + les => des. Приклади: au fils (синові), aux filles (дочкам), une bagnole du fils (синове авто), une bagnole des filles (авто дочок).
Неозначеним артиклями є: un, une та des для чоловічого, жіночого родів однини та обох родів множини, відповідно. Приклади: un fils, une femme, des femmes.
Часткові артиклі вживаються для позначення певної кількості речовини, перед абстрактними іменниками тощо. Для чоловічого роду та жіночого роду вони, відповідно, мають форму du та de la. Перед голосною літерою або перед німим h в обох випадках частковий артикль має форму de l' . Приклади: du vin (вино), de la viande (м'ясо), de l'eau (вода).
Прикметник Прикметники поділяються на дві великі групи: якісні прикметники та означальні або займенникові прикметники.
Якісні прикметники узгоджуються родом та числом з іменником. Здебільшого прикметники стоять у реченні після відповідних іменників (l'Union sovietique, moulin rouge тощо), але деякі прикметники можуть ставитися перед іменником (bel ami, grand prix тощо). Іноді від того, де стоїть прикметник, міняється значення (un homme grand — висока людина, un grand homme — велика людина).
Ступені порівняння якісних прикметників утворюються за допомогою слів plus та moins. У випадку найвищого ступеня порівняння вживається означений артикль: large, plus large, moins large, le plus large, le moins large (широкий, ширший, менш широкий, найширший, найменш широкий).
Означальні (займенникові прикметники) поділяються на присвійні, вказівні, неозначені та питальні.
Присвійні прикметники суть: mon, ma, mes — мій, моя, мої ton, ta, tes — твій, твоя, твої son, sa, ses — його (її, свій), його (її, своя), його (її, свої). notre, notre, nos — наш, наша, наші. votre, votre, vos — ваш, ваша, ваші. leur, leur, leurs — їхній, їхня, їхні.