Мелюзіна () або Мелузіна — персонаж європейського фольклору, жіночий дух прісної води, пов'язаний зі священною криницею або річкою. Зазвичай її зображують як жінку, яка нижче пояса має тіло змії або риби (дуже схоже на ламій або русалок). Іноді її також зображують із крилами, двома хвостами або поєднанням цих ознак. Її легенди особливо пов'язані з північними та західними районами Франції, Люксембургом та Нідерландами.
У народних казках та середньовічній літературі династія Лімбург–Люксембург (яка правила Священною Римською імперією з 1308 по 1437 рік, а також Богемією та Угорщиною), Анжуйський дім і їхні нащадки Плантагенети (королі Англії), а також французький дім Лузіньянів (королі Кіпру з 1205 по 1472 рік, а протягом коротших періодів — Кілікійською Вірменією та Єрусалимом) виводили своє походження від Мелузіна. Ця історія поєднує кілька основних легендарних мотивів, зокрема образи нереїди, наяди, водяної німфи або русалки, істоти землі (теруар), genius loci — духа-охоронця місця, суккуба, який приходить із диявольського світу, щоб тілесно поєднатися з чоловіком, або банші — провісниці смерті..
Етимологія Французький словник французької мови пропонує латинське слово melus, що означає «мелодійний, приємний». Інша теорія полягає в тому, що Мелузіну надихнула легенда часів Пуату про «Матусю Лузіну» — очільницю групи фей, які будували римські споруди по всій сільській місцевості. Ім'я Мелузіни змінюється залежно від місцевості: наприклад, Мерлюс у Вогезах або Мерлюїзен у Шампані.
Літературні версії
Найвідомішу літературну версію оповідання про Мелузіну написав Жан д'Аррас 1393 року. У цьому творі детально й розгорнуто описано стосунки Мелузіни та Раймондена, їхню першу зустріч і історію родини Лузіньян. Невдовзі після цього Кудретт створив віршовану редакцію під назвою «Роман про Партене» (Roman de Parthenay).
Цю історію переклав німецькою мовою 1456 року Тюрінг фон Рінголтінген, і саме ця версія стала популярною як поетична книга. Пізніше її двічі перекладали англійською мовою, приблизно близько 1500 року, і вона часто друкувалася як у XV, так і в XVI столітті. Існують також кастильський та голландський перекладиHistorie van Meluzine, Geraert Leeu, Antwerpen 1491, ISTC No. ij00218420., обидва надруковані наприкінці XV століттяЗельденруст, Лідія (2020). Мелюзинська романтика в середньовічній Європі: переклад, поширення та матеріальний контекст. Кембридж: Д. С. Брюер. ISBN. 9781843845218.. Прозова версія має назву «Хроніка принцеси» (Chronique de la princesse)..
Історія розповідає про те, як під час хрестових походів Елінас, король Олбані (давня назва Шотландії або королівства Альба), вирушає на полювання до лісу, намагаючись пережити смерть своєї дружини, від якої має сина, на ім'я Натас. Елінас натрапляє на Колодязь Спраги, де зустрічає прекрасну фею, на ім'я Прессін. Вони закохуються одне в одного, і коли Елінас робить Прессіну, вона погоджується лише за умови, що він поклянеться ніколи не бачити її, коли вона народжуватиме або купатиме їхніх дітей. Елінас дає обіцянку, і вони одружуються. Згодом Прессін народжує трьох дочок — Мелузіну, Меліор і Палатіну. Коли Натас повідомляє про це батькові, король порушує свою обіцянку, через що Прессін залишає королівство разом із трьома доньками та переїжджає на втрачений острів Авалон.
Три сестри виростають на Авалоні. Щоранку мати веде їх на вершину гори, щоб вони могли побачити королівство, яке мало стати їхнім домом. У п'ятнадцятий день народження Мелузіна, старша з них, запитує матір, чому її та сестер забрали з Альби. Дізнавшись про порушену обіцянку батька, вона прагне помсти й переконує сестер допомогти їй. Використовуючи магічні сили, дочки Елінаса замикають його разом із його багатствами у горі Бранделуа. Прессін розгнівалася, коли дізналася, що зробили її дочки, адже, попри порушену обіцянку, Елінас залишався її чоловіком і батьком трійнят. Щоб покарати дочок за злочин проти власного батька, Прессін ув'язнює Палатіну в тій самій горі, що й Елінаса, запечатує Меліор у замку на все її життя, а Мелузіну, підбурювачку, виганяє з Авалона. Крім того, вона накладає на неї прокляття: щосуботи Мелузіна повинна набувати вигляду двохвостого змія від пояса вниз. Якщо якийсь чоловік одружиться з Мелузіною, він ніколи не повинен бачити її у суботу; якщо ж він дотримуватиметься цієї клятви, Мелузіна проживе з ним щасливе життя. Але якщо чоловік порушить обіцянку і втрутиться в її приватність, вона перетвориться на змію і з'являтиметься перед шляхетним домом у своїй жахливій подобі, оплакуючи смерть нащадка або зміну володаря фортеці.
Мелузіна оселяється в лісі Куломб'є біля струмка неподалік Пуатьє (або Пуату в деяких версіях) у Франції. Розпачливий граф Раймонден де Пуатьє зустрічає її після того, як випадково вбиває свого дядька. Мелузіна втішає його, і коли він робить їй пропозицію, вона ставить ту саму умову, що і її мати: він ніколи не повинен бачити її в суботу. Протягом десяти років Раймонден дотримується цієї обіцянки. Мелузіна народжує йому десятьох синів (у деяких версіях вони описуються як фізично спотворені, але все одно улюблені батьками) і організовує будівництво величних замків, завдяки чому її чоловік здобуває багатство, землі та владу. Однак згодом родичі починають підбурювати Раймондена, і він починає підозрювати Мелузіну, яка щосуботи усамітнюється і ніколи не відвідує месу. Зрештою він порушує свою обіцянку і заглядає до її покоїв, де бачить Мелузіну, яка купається в напівзміїній подобі.
Він зберігає цей гріх у таємниці доти, доки один із їхніх уже дорослих синів не вбиває свого брата. Перед своїм двором скорботний Раймонден звинувачує Мелузіну й називає її «змією». Тоді вона приймає вигляд дракона, дарує йому два чарівні персні й відлітає, щоб він більше ніколи її не бачив. Повертається вона лише вночі, щоб годувати двох своїх наймолодших дітей, які ще залишаються немовлятамиBoria Sax, The Serpent and the Swan: Animal Brides in Literature and Folklore. Knoxville, TN: University of Tennessee Press/ McDonald & Woodward, 1998..
Аналіз У фольклористиці німецький фольклорист Ганс-Йорг Утер класифікує казку про Мелузіну та пов'язані з нею легенди як окремий тип у межах індексу Аарне—Томпсона—Утера. У німецькому каталозі народних казок (нім. Deutscher Märchenkatalog) вони згруповані під типом *425O «Мелузіна» — частиною розділу, пов'язаного з казками, у яких дівчина-людина виходить заміж за надприродного чоловіка у тваринній подобі («Тварина як наречений»)Uther, Hans-Jörg. Deutscher Märchenkatalog. Ein Typenverzeichnis. Waxmann Verlag, 2015. p. 104. ..
Як і в казках про лебединих дів, мотиви перетворення та польоту на крилах після порушення чоловіком клятви присутні й в історіях про Мелузіну. За словами Сабіна Берінг-Ґоулд у праці «Цікаві казки Середньовіччя» (Curious Myths of the Middle Ages), структура цієї історії подібна до легенди про Лицаря-лебедя, яка, своєю чергою, надихнула образ Лоенгріна в поемі «Парціфаль» (Parzival) Вольфрама фон Ешенбаха..
Французький історик Жак Ле Гофф вважав, що Мелузіна символізує родючість, підкреслюючи, що вона «приносить процвітання в сільську місцевість» і є уособленням середньовічного економічного зростанняJ. Le Goff, Time, Work and Culture in the Middle Ages (London 1982) pp. 218—219.
Інші версії
У Франції Легенди про Мелузіну особливо поширені в північних районах Франції, Пуату та Низьких Країнах, а також на Кіпрі, де французький королівський дім Лузіньян, що правив островом з 1192 по 1489 рік, виводив своє походження від Мелузіни. Непряму згадку про це зробив Вальтер Скотт у збірці «Менестрелі шотландського кордону» (Minstrelsy of the Scottish Border, 1802—1803), зазначаючи, що читач може знайти фею Нормандії або Бретані, прикрашену всією пишнотою східного опису. Він також описує Мелузіну як фею, яка вийшла заміж за Гі де Лузіньяна, графа Пуату, за умови невтручання в її приватне життя. Вона народила йому багато дітей і збудувала замок завдяки своїм магічним здібностям, однак після порушення чоловіком заборони перетворилася на дракона і зникла назавжди; водночас у народній уяві вона залишалася покровителькою своїх нащадків і її голосіння нібито чулося напередодні руйнування замку Лузіньян.
У Люксембурзі
Графи Люксембургу також виводили своє походження від Мелузіни через свого предка Зігфрід Арденнський.Згідно з легендою, коли 963 року він здобув феодальні права на територію, де заснував місто Люксембург, його ім'я було пов'язане з місцевою версією Мелузіни. Вона, як і в інших варіантах легенди, володіла магічними здібностями й одразу після весілля створила Люксембурзький замок на скелі Бок. За умовами шлюбу вона вимагала одного дня повної самотності щотижня. Зрештою Зігфрід, піддавшись цікавості, увійшов до її покоїв у суботу й побачив її у ванні в образі русалки. Вражений, він вигукнув, після чого Мелузіна разом із ванною зникла в надрах скелі.
За цією версією, вона залишається замкненою в скелі, але повертається кожні сім років — у вигляді жінки або змії, тримаючи в роті золотий ключ. Той, хто зможе його взяти, звільнить її й зробить своєю нареченою. Кожні сім років вона також додає один стібок до лляної сорочки; якщо сорочка буде завершена раніше, ніж її звільнять, увесь Люксембург буде поглинутий скелею. 1997 року Люксембург випустив поштову марку на її честьLuxembourg Stamps: 1997.
У Німеччині
У своїх «Застільних розмовах» (Tischreden) Мартін Лютер згадував Мелузіну з Люцельбурга (Люксембургу), описуючи її як сукуба або диявола. Він пов'язував подібні історії з уявленнями про диявола, який з'являється в жіночій подобі, щоб спокушати чоловіків.
Легенда про Мелузіну значно вплинула на праці Парацельса про елементалів, зокрема на його опис водяних духівЕлмс, Мелісса Рідлі (2017). Слід Мелузіни: сліди спадщини середньовічного міфу. Брілл. с. 94–108.. Це, своєю чергою, надихнуло Фрідріх де ла Мотт Фуке на створення новели «Ундіна» (Undine, 1811) та на співпрацю з композитором Е. Т. А. Гофманом, для опери якого «Ундіна» (1816) Фуке написав лібрето. Подальші адаптації цієї теми можна знайти в казці Ганс Крістіан Андерсена «Русалонька» (Den lille havfrue, 1837), опері Антоніна Дворжака «Русалка» (1901) та п'єсі Жан Жироду «Ундіна» (1939).
Згідно з однією з німецьких легенд, дія якої відбувається в лісі Штолленвальд, юнак зустрічає прекрасну жінку, на ім'я Мелузіна, нижня частина якої має вигляд змії. Якщо він поцілує її тричі протягом трьох днів поспіль, вона буде звільнена від прокляття. Однак із кожним днем її вигляд стає дедалі жахливішим, і зрештою юнак, охоплений страхом, утікає, не виконавши умови. Пізніше він одружується з іншою жінкою, але під час весільного бенкету їжа виявляється отруєною зміїною отрутою, і всі, хто її скуштував, помирають.
Серед інших германських водяних духів згадуються Лорелей та нікси.
У Великій Британії Мелузіна — одна з дохристиянських водяних фей, яка іноді вважалася відповідальною за підміни дітей. «Володарка Озера», яка викрала немовля Ланселота та виховала його, також належить до цього типу водяних німфhttps://www.ebsco.com/research-starters/social-sciences-and-humanities/lancelothttps://wreview.org/attachments/article/435/WR-2020-0019.R3%20Classical%20Influences%20on%20Arthurian%20Arcadia.pdf.