Самодива (; множина: самодиви, ), самовіла (; множина: самовіли, ) або віла (; множина: віли, ) — лісові феї або німфи із південно- та західнослов'янського фольклору.

Етимологія Одна з гіпотез щодо етимології слова полягає в тому, що воно походить від індоєвропейського кореня , що означає «слідувати», «переслідувати» або «дути» стосовно . Компонент виконує підсилювальну функцію.

Походження залишається невизначеним. Основна гіпотеза припускає наявність слідів кореня , що означає «бог».

Зовнішній вигляд Самодіви зазвичай зображують як ефемерних дів із довгим розпущеним волоссям, а подекуди — з крилами. Вони вбрані в легкі пір'яні сукні білого кольору, що наділяють їх здатністю літати. Самодиви нерідко постають високими стрункими жінками зі світлим або рудим волоссям, блідою шкірою, що світиться, та палаючими очима.

Іноді їх змальовують із серпанком, у якому зосереджена вся їхня сила. Якщо самодиву позбавити серпанку, вона втрачає всі свої надприродні здібності.

Помешкання За болгарськими повір'ями, самодиви можуть мешкати в деревах, занедбаних хатинах або темних печерах, а також поблизу річок, ставків і криниць. З самодивами пов'язують такі гірські масиви, як Вітоша, Беласиця, Пірін, Ріла, Родопи, Балкани в Болгарії та гори Рудіна. Втім, найулюбленішим їхнім місцем здавна вважається гора Пірін. Навесні самодиви з'являються у світі людей і залишаються там аж до осені. На зиму вони ідуть до міфічного села Змейково.

У болгарському фольклорі ці істоти тісно пов'язані з водою — криницями, річками, озерами. Тому чимало географічних об'єктів Болгарії містять у своїй назві слово «самодива» або «самовіла» — як-от Самодивські озера в горах Пірін. Зазвичай вони оселяються під розлогими старими деревами, у покинутих хижах або темних печерах неподалік від водойм.

У фольклорі македонців самодиви також живуть у деревах — дубах і вербах, — а їхнім постійним домом вважається далеке село Пателево.

Місце у фольклорі

Самодиви здатні насилати посуху, випалювати селянські поля або зганяти на худобу смертельну пропасницю.

Болгарський фольклор У болгарському фольклорі самодиви постають уособленням природи. Вони є її охоронницями й нерідко протиставляються людському способу життя.

Самодиви добре знаються на травах і рослинах, тому їх пов'язують із багатьма цілющими рослинами. Серед найпоширеніших — Euonymus alatus, Gentiana Alba та інші трави. Довкола цих рослин і їхніх властивостей існує безліч місцевих вірувань, так чи інакше пов'язаних із самодивами. Зокрема, побутує повір'я, що бруслину крилату слід збирати лише напередодні Вознесіння, коли самодиви стають прихильнішими, а їхня цілюща сила особливо міцна.

Невід'ємною рисою образу самодиви є пристрасть до співу й танцю. Вони часто змагаються одна з одною та з людьми, а переможець забирає переможеного до себе. Яскравий приклад — сюжет про Діма-кавалника і Гюргю-самодиву, де самодива програє музичне змагання і Дімо відводить її до свого села.

В окремих регіонах Болгарії самодив вважають причиною різних незбагненних явищ — хронічних хвороб і вихорів. Свідченням цього є народна пісня «Самодива викрадає музиканта». Це відлуння дохристиянських вірувань на Балканах, споріднених із давньогрецьким уявленням про нереїд, що танцюють у вітрах.

Македонський фольклор У македонському фольклорі самовіли наділені здатністю як шкодити людям, так і зцілювати їх. Існує спосіб знищити самовілу — змусити її вколотися об терновий кущ, після чого вона розвіється як дим. Відомо також, що вони можуть оселятися в серці чоловіка на п'ять років. Їхня мета — злитися з його душею і разом піднятися на небеса. Зазвичай вони обдаровували обранця чарівними силами та знанням цілющих трав. У Північній Македонії збереглися перекази про Самовільські весілля: якщо поблизу проходив випадковий перехожий, його пригощали вином, а він натомість дарував золоту монету нареченій. Гуляння тривало всю ніч аж до світанку.

Кажуть також, що побачити самовіл можуть лише собаки з чотирма очима та діти, народжені від самовіл.

Їхні голоси були гіпнотичними і могли довести чоловіка до божевілля. Македонці боялися називати їх справжнім іменем — Віли — і вживали натомість інші слова: Майки, Юді або просто Вони.

За балканськими повір'ями, самодиви є дочками Ламії. Це, поєднане з їхньою переважно нічною вдачею, надає їм негативного або в кращому разі неоднозначного образу.

Подібно до віл у слов'янському фольклорі, сила самодиви криється передусім у її довгому — зазвичай білявому — волоссі. Іноді самодива відрізала пасмо й віддавала коханому, щоб міцніше прив'язати його до себе чарівними чарами. Проте якщо її волосся пошкодити, вона або зникає безслідно, або втрачає свою силу й красу.

Історія В Болгарії сучасне розуміння образу самодив складається передусім зі збірок народних казок і пісень. Більшість із них була укладена у XIX столітті в рамках відродженських зусиль болгарської інтелігенції. Наукова література з теми самодив вкрай мізерна. Зібраний і збережений фольклор відображає лише частку того складного образу, який криється за постаттю самодиви, — адже народні перекази пройшли через безліч «сит» як на етапі запису фольклорних збірок, так і згодом, унаслідок зміни режимів та ідеологій на Балканському півострові (див. Народна Республіка Болгарія, Югославія).

Найдавніші письмові згадки про самодив сягають XIII століття, коли цей образ, імовірно, склався на основі балканських традицій і міфів. Дослідники також виявили впливи інших течій слов'янської міфології. Широко побутує думка, що образ самодиви та її поведінка насправді сходять до давніх фракійських легенд — зокрема тих, що пов'язані з культом Орфея, у якому пісні й танці виконували жриці вогню.

Видатні самодіви у фольклорі

Віла — у деяких народних казках Віла-самодива постає ватажкою, яка очолює хороводи своїх сестер. Її змальовують як посередницю між героєм казки та потойбічним світом: вона або стає його провідницею, або ставить перед ним випробування, щоб перевірити відвагу й рішучість. В одній із казок Віла знайшла немовля Краля Марка й виховала його як названа мати. Зростаючи на самодивному молоці, Марко набув надприродної сили. Образ Віли зафіксований у південнослов'янських казках, зібраних Фрідріхом Саломоном Краусом.Krauss, Friedrich Salomon. Sagen und Märchen der Südslaven, von F.S. Krauss. Leipzig: Verlag von Wilhelm Friedrich. 1883. p. XXXII.

Віда — одні перекази називають її сестрою Краля Марка, інші — руйнівною силою природи. У казці Краль Марко і Віда-самовіла він зустрічає її і вбиває в сутичці. В іншому переказі вона винна у водній скруті в краї, бо замкнула дванадцять джерел.

Гюргя — одна з найвідоміших появ Гюргі в болгарському фольклорі: пастух зачаровує її, і зрештою вона стає його дружиною.

З'яви в іншій літературі

У XIX столітті болгарський поет і революціонер Христо Ботев згадав самодив у поемі, присвяченій загиблому воєводі Хаджі Димитру. Самодиви втішають помираючого в останні хвилини його життя, уособлюючи звитягу. Вони також символізують єднання між ним і землею, за яку він поклав голову. Водночас поведінка самодив і реакція Хаджі Димитра на їхню присутність відсилає до їхньої традиційної ролі спокусниць і примхливих істот у міфології. Елін Пелін — Самодива

Самодіва як надприродна дружина

Самодіва в шлюбі проти волі У болгарській народній пісні «Самодива, видана в шлюб проти волі» розповідається така історія: три дівчини, не пов'язані між собою, знімають чарівний одяг, щоб скупатися, але їх підглядає пастух і краде вбрання. Кожна з них окремо благає юнака повернути одяг. Він погоджується — але лише для перших двох; третю він вирішує взяти за дружину, дізнавшись, що вона єдина дитина в родині. Після весілля селяни наполягають, щоб вона потанцювала на потіху всім, проте самодива каже, що не може танцювати без свого вбрання. Щойно чоловік повертає їй одяг, вона злітає й зникає.Garnett, Lucy Mary Jane. The women of Turkey and their folk-lore: The Christian Women. London: David Nutt,. 1890. pp. 352-355.

Молодь і Віла У казці «Юнак і віла» наймолодший син, якого старші брати вважають дурнем, примпримудряється висмикнути золоте волосся у віли, що поїдала срібні груші з батьківського саду. Згодом він приводить її до батьківської оселі.Houghton, Louise Seymour. The Russian grandmother's wonder tales. New York: C. Scribner's sons. 1906. pp. 190-195.

Віла в Золотому замку У казці «Віла у золотому замку» батько просить трьох синів вартувати вночі квітник, бо лебеді об'їдають квіти (насправді ж то були віли). Віла вертається до золотого замку, і юнак вирушає її шукати. Там стара віла — мати дівчини — задає йому випробування.Houghton, Louise Seymour. The Russian grandmother's wonder tales. New York: C. Scribner's sons. 1906. pp. 196-202.

Посилання

Додаткова інформація

* Hartland, E. Sidney. ''The science of fairy tales: An inquiry into fairy mythology''. London: W. Scott. pp. 267, 312-313.

* Алещенко, Е. И. (2015). "Болгарские сказки о самовилах как отражение фольклорной картины мира" [Болгарські казки про самовіл як відображення фольклорної картини світу]. In: Известия Волгоградского государственного педагогического университета, (3 (98)), 177-183. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/bolgarskie-skazki-o-samovilah-kak-otrazhenie-folklornoy-kartiny-mira (дата звернення: 19.12.2021).

* Trefilova, Olga (2020). "Bulgarian Folk Demonology: A Brief Overview". In: ''Slavic World in the Third Millennium''. 15. 169-170. DOI: 10.31168/2412-6446.2020.15.3-4.11. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/bolgarskaya-narodnaya-demonologiya-kratkiy-obzor (дата звернення: 19.12.2021). (Російською мовою)