Регла́мент про врегулюва́ння пробле́ми необгрунто́ваного геоблокування та і́нших форм дискриміна́ції на підста́ві громадя́нства, осі́дку споживача́ чи місця́ осі́дку на вну́трішньому ри́нку (також відомий як Регламент про геоблокування) регулює необґрунтоване геоблокування та інші форми дискримінації на основі громадянства, осідку або місця реєстрації (кінцевого) споживача в рамках єдиного європейського ринку.Див. також статтю 20 Директиви 2006/123/ЄС.
Таким чином, доступ до онлайн-контенту та його контент більше не можуть блокуватися виключно на підставі громадянства, осідку чи місця ведення бізнесу (кінцевого) клієнта або споживача. Наприклад, оператор інтернет-магазину з держави-члена X не може блокувати громадянина держави-члена Y у своїх послугах лише тому, що громадянин не проживає в державі-члені X.
Мета та завдання Головною метою Регламенту про геоблокування є повна гарантія потенціалу Єдиного європейського ринку як простору без внутрішніх кордонів, де, серед іншого, забезпечується вільний рух товарів і послуг. Ліквідації національних бар'єрів між державами-членами Європейського Союзу для цієї мети недостатньо, оскільки приватні сторони можуть створювати або підтримувати перешкоди, несумісні зі свободами Єдиного європейського ринку.
Це трапляється, наприклад, коли постачальники, що працюють в одній державі-членіЩодо терміну «постачальник» див. пункт 18 статті 2 Регламенту про геоблокування., блокують або обмежують доступ до своїх онлайн-інтерфейсів користувачів, таких як веб-сайти та додатки, для клієнтів з інших держав-членів, які бажають вести транскордонний бізнес, або застосовують різні умови доступу до своїх товарів та послуг, які об'єктивно не виправдані. Така практика відома як геоблокування.Див. статтю 1 та статтю 3(1), а також пункти 1, 2 та 6 рециталу Регламенту про геоблокування.
Регламент про геоблокування визначає випадки, коли таке диференційоване ставлення не є виправданим, тим самим створюючи та забезпечуючи ясність і правову визначеність для всіх сторін, залучених до транскордонних ділових операцій, щоб правила недискримінації могли ефективно застосовуватися та виконуватися на всьому внутрішньому ринку. Це також має стимулювати зростання та розширювати вибір споживачів на всьому внутрішньому ринку.Див. пункт 2 рециталу Регламенту про геоблокування.
Таким чином, Регламент про геоблокування має на меті запобігти необґрунтованому геоблокуванню та іншим формам дискримінації, що прямо чи опосередковано ґрунтуються на громадянстві, осідку або місці реєстрації клієнтів.Див. статтю 1(1) та пункти 3 і 6 рециталу Регламенту про геоблокування.
Застосування або незастосування
В основному Постачальники послуг у значенні Регламенту про геоблокування, в принципі, не можуть перешкоджати клієнтам у повному та рівному доступі до онлайн-інтерфейсів користувачів, включаючи мобільні додатки, як за допомогою технічних засобів, так і іншим чином, на підставі їхньої національності, осідку чи місця заснування.Див. пункт 18 рециталу Регламенту про геоблокування.
Такі технічні заходи, які можуть незаконно перешкоджати такому доступу, можуть бути, зокрема, технологіями,Див. пункти 18–31 рециталу Регламенту про геоблокування.
які служать для визначення фізичного місцезнаходження клієнта, включаючи відстеження цього місцезнаходження за допомогою IP-адреси або координат, отриманих через глобальну навігаційну супутникову систему, дискримінаційне використання різних версій онлайн-інтерфейсів користувача для клієнтів з різних держав-членів, Дискримінаційне блокування, обмеження доступу або перенаправлення клієнта на іншу версію певного онлайн-інтерфейсу користувача без його явної згоди.Див. статтю 3, пункти 1 та 2 Регламенту про геоблокування.
Однак, постачальники послуг у значенні Регламенту про геоблокування можуть запроваджувати обмеження на ґрунті громадянства, освідку або місця заснування, щоб дотримуватися правових зобов'язань згідно із законодавством ЄС або держави-члена, якому підпорядковується постачальник. Там, де таке законодавство існує, доступ клієнтів до певних товарів або послуг може бути обмежений.Див. статтю 3(3) та статтю 4(5), перший підпункт, Регламенту про геоблокування.
Однак це жодним чином не повинно обмежувати свободу слова та свободу медіа та їх різноманітність, включаючи свободу преси (див., наприклад, статті 11, 16, 17 та 38 Хартії основоположних прав Європейського Союзу, статті 9–11 Європейської конвенції з прав людини).Див. також пункти 21 та 43 рециталу Регламенту про геоблокування.
Застосування по всьому світу Регламент застосовується – через часто глобальний вимір цих постачальників онлайн-послуг – незалежно від того, де, наприклад, зареєстровані онлайн-послуги або де знаходиться штаб-квартира компанії, а також незалежно від іншого застосовного законодавства, за умови, що постачальник повністю або частково спрямував свою пропозицію на внутрішній ринок ЄС.Див. пункт 17 преамбули Регламенту про геоблокування. Див. також відповідну судову практику Суду Європейського Союзу щодо статті 17(1)(c) Регламенту Брюссель Ia та статті 6(1)(b) Регламенту (ЄС) № 593/2008 (Регламент Рим I).
Незастосування Регламент про геоблокування не застосовується, якщо:Див. пункти 7–11, 13 та 16 преамбул Регламенту про геоблокування. Див. також статтю 1(3) Регламенту про геоблокування у поєднанні зі статтею 2(2) Директиви 2006/123/ЄС.
транзакція є виключно внутрішньодержавною та відбувається в державі-члені, транзакція обмежена однією державою-членом у всіх відповідних аспектах, зокрема, громадянство, осідок або місцезнаходження клієнта або постачальника, місце виконання, засоби оплати, що використовуються в транзакції або пропозиції, та використання онлайн-інтерфейсу користувача, і стосується: неекономічних послуг загального інтересу, послуг та мереж електронного зв'язку та пов'язаних з ними засобів і послуг у сферах, що охоплюються Директивами 2002/19/ЄС, 2002/20/ЄС, 2002/21/ЄС, 2002/22/ЄС та 2002/58/ЄС, послуг агентств тимчасового працевлаштування, послуг охорони здоров'я, незалежно від того, чи надаються вони закладами охорони здоров'я, та незалежно від того, як вони організовані та фінансуються на національному рівні, а також чи є це державні чи приватні послуги, азартних ігор, що вимагають грошової ставки, включаючи лотереї, азартні ігри в казино та ставки, соціальні послуги, пов'язані із соціальним житлом, доглядом за дітьми та підтримкою сімей та осіб, які потребують постійної або тимчасової допомоги, що надаються державою, призначеними нею постачальниками послуг або органами, визнаними нею благодійними, послуги приватної безпеки, діяльність нотаріусів та судових виконавців, призначених державними органами, аудіовізуальні послуги, включаючи послуги, основною метою яких є забезпечення доступу до трансляцій спортивних подій та які надаються на основі ексклюзивних територіальних ліцензій, норми у сфері авторського права та суміжних прав та доступ до фінансових послуг для приватних клієнтів, включаючи платіжні послуги, та не можуть застосовуватися дискримінація щодо транспортних послуг та до посередників, орендодавців, промислових компаній, ремісничих підприємств, генеральних підрядників, які не є кінцевими споживачами, та не поширюється на положення, що стосуються оподаткування та діяльності, пов'язаної зі здійсненням публічної влади, та не впливає на законодавчі акти Європейського Союзу щодо судового співробітництва у цивільних справах.
Недискримінація за ознаками, пов'язаними з оплатою Згідно зі статтею 5 Регламенту про геоблокування, постачальнику послуг загалом заборонено обмежувати способи оплати, які він приймає:
через національність , проживання або місцезнаходження закладу клієнта , місцезнаходження , місцезнаходження постачальника платіжних послуг або місце випуску платіжного інструменту в межах Союзу
До однієї платіжної транзакції можуть застосовуватися різні умови. Однак постачальнику послуг дозволено за певних обставин стягувати комісії за використання платіжних інструментів на основі карток. Ці комісії не можуть перевищувати прямих витрат, понесених постачальником послуг за використання відповідного платіжного інструменту.
Відсутність принципу рівного ставлення Регламент про геоблокування не встановлює загального принципу рівного ставлення. Він забороняє дискримінацію щодо кінцевих споживачів, але не зобов'язує компанію вести бізнес з кожним споживачем на єдиному європейському ринку. Таким чином, постачальник не зобов'язаний здійснювати доставку до держави-члена, якщо він зазвичай не пропонує доставку туди. Однак, якщо споживач сам забирає товар у цій державі-члені, до нього застосовуються ті ж умови, що й до кінцевих споживачів у цій державі-члені.Див. пункт 23 рециталу Регламенту про геоблокування.
Якщо підприємство працює на внутрішньому ринку ЄС у значенні Регламенту про геоблокування, воно повинно гарантувати об’єктивне рівне ставлення до клієнтів. Наприклад, усі версії онлайн-інтерфейсу користувача повинні бути легкодоступними для всіх клієнтів у будь-який час. Обмеження доступу лише до одного або кількох онлайн-інтерфейсів користувача, як правило, не дозволяється, якщо для цього немає об'єктивного виправдання, яке не дискримінує клієнтів.Див. також пункти 18–20 рециталу Регламенту про геоблокування.
Ефект пріоритету Регламент про геоблокування має пріоритет над Директивою 2006/123/ЄС про послуги на внутрішньому ринку. Необґрунтоване геоблокування та інші форми дискримінації за національністю, осідком або місцем заснування також можуть виникати внаслідок дій постачальників, зареєстрованих у третіх країнах, оскільки вони не підпадають під дію Директиви 2006/123/ЄС.Див. також пункт 4 рециталу Регламенту про геоблокування.
Правові засоби захисту та забезпечення виконання Відповідно до статті 7 Регламенту про геоблокування, держави-члени Союзу повинні прийняти правила щодо заходів, що застосовуються до порушень цього Регламенту, та забезпечити їх виконання. Ці заходи повинні бути ефективними, пропорційними та стримуючими.
Згідно зі статтею 8 Регламенту про геоблокування, держава-член Союзу повинна призначити один або декілька органів, відповідальних за надання практичної допомоги споживачам у разі виникнення спорів між споживачами та постачальниками, що виникають у зв'язку із застосуванням цього Регламенту.
Правовий ґрунт та дія Регламент про геоблокування базується, зокрема, на статті 5 ДЄС (клаузула про субсидіарність) та статті 114 ДФЄС. Стаття 114 ДФЄС передбачає, що Європейський Союз може приймати положення, що включають заходи щодо наближення законів, підзаконних актів та адміністративних положень держав-членів, якщо такі заходи необхідні для створення та функціонування внутрішнього ринку.Zur Entwicklung dieser Bestimmungen über die verschiedenen Vertragsfassungen seit 1957 siehe:
Регламент було прийнято через звичайну законодавчу процедуру.
Структура
Стаття 1 (Мета та сфера застосування) Стаття 2 (Визначення) Стаття 3 (Доступ до онлайн-інтерфейсів користувача) Стаття 4 (Доступ до товарів або послуг) Стаття 5 (Недискримінація за ознаками оплати) Стаття 6 (Угоди про пасивний продаж) Стаття 7 (Застосування) Стаття 8 (Підтримка споживачів) Стаття 9 (Положення про перегляд) Стаття 10 (Зміни до Регламентів (EG) № 2006/2004 та (ЄУ) 2017/2394 і Директиви 2009/22/ЄС) Стаття 11 (Заключні положення)
Підписання, набрання чинності, термін дії Регламент про геоблокування набрав чинності 22 березня 2018 року відповідно до статті 11 та застосовується – за винятком деяких положень – з 3 грудня 2018 року.
Він є обов'язковим у повному обсязі та безпосередньо застосовується в кожній державі-члені Союзу.Див. статтю 11 та пункт 41 рециталу Регламенту про геоблокування.
Посилання
Регламент (ЄУ) 2018/302
Примітки