Балакуча вагіна (лат. Vagina loquens) — значний мотив у літературі та мистецтві, що сягає корінням у давній фольклорний мотив «вагіни, що розмовляє». У цих казках зазвичай розповідається про вагіни, що розмовляють завдяки магії чи чарів та часто зізнаються у розпусті. Інша традиція — це вагіна, що набуває здатності говорити й виконує роль інформаторки та розкривати історію попередніх коханців.
Історія Балакучі вагіни є ранньою темою французької літератури, особливо у фабліо XIII століття «Лицар, який змушував говорити вагіни та дупи»Susanna Greer Fein (2015). «Art. 87, Le chevaler qui fist les cons parler». In The Complete Harley 2253 Manuscript. Vol. 3. Kalamazoo, MI: Medieval Institute Publications, n.p. та у «Нескромні скарби», першому романі Дені Дідро. Роман «Нескромні скарби», опублікований анонімно в 1748 році — алегорія, яка зображує Людовика XV як султана Мангогула Конго, власника чарівного кільця, що змушує жіночі геніталії («скарби») говорити. Порівнянний троп, який Дідро мав знати, можна знайти у непристойному фабліо.
В американській літературі балакуча вагіна зображена в народній казці з регіону Озарк «Чарівна тростина», у якій роль інформаторок виконують вагіни.
Сучасне використання У сучасному мистецтві тема балакучої вагіни займає чільне місце у роботах Стефані Сарлі в одній із серій «Монстр з промежини». Персонажі з мотивом балакучої вагіни зображені як антропоморфізовані вульви, що реагують емоційно та виконують різні дії.
Тема балакучої вагіни є центральним тропом п'єси 1996 року «Монологи вагіни».
У порнографічному фільмі «Балакуча вагіна» (1975), його продовженні (1978) та непорнографічному ремейку «Балакуха» фігурують вагіни, що розмовляють.
На телебаченні у шоу «Мультреаліті» Дебі Мей Вест (пародіюючи Джоан Ріверс) зіграла персонаж — балакучу вагіну принцеси Клари.
Див. також
Vagina dentata
Примітки