Марія Шуштар (; , Блед, Словенія — , Любляна, Соціалістична Республіка Словенія) — словенська етномозографиня та фольклористка. Знана новаторськими дослідженнями традиційних словенських народних танців і тривалою співпрацею з Інститутом етномузикології Науково-дослідного центру Словенської академії наук і мистецтв. Вона провадила масштабні польові дослідження у Словенії та сусідніх прикордонних районах, документуючи регіональні танцювальні традиції та пов'язані з ними аспекти народної культури, і відіграла центральну роль у перетворенні зібраних матеріалів на наукові публікації та сценічні адаптації. Вона керувала танцювальною секцією Академічної фольклорної групи Франца Марольта з моменту її заснування у 1948 році до виходу на пенсію у 1966 році, у 1951—1955 роках обіймала посаду керівника Інституту фольклору. Ушанована орденом «За заслуги перед народом» із золотою зіркою на знак визнання її внеску у культуру.

Дитинство та освіта Народилася 12 січня 1905 року в Бледі в словенській сім'ї. Її матір'ю була ризнича й органістка Ана Слапнік, а батьком — ризничий та органіст Янез Шуштар. У неї було дев'ять братів і сестер, з яких лише дві сестри, крім неї, дожили до повноліття. Старшою з них була оперна співачка та фольклористка Антонія Шуштар (1894—1988). У дитинстві вона кілька разів переїжджала з сім'єю, а потім вони оселилися в Окрогло в будинку, де народилася її мати. Марія Шуштар була музично обдарованою дитиною з фермерського середовища, тому знала багато традиційних танців. Вона хотіла стати співачкою, але її батьки не могли дозволити собі музичну освіту, тому вона здобула освіту в педагогічному коледжі.

Кар'єра

Після закінчення педагогічного коледжу працювала вчителькою у Штирії. З початком Другої світової війни працювала в Ловренц-на-Дравськем Полю. 1941 року, тікаючи від нацистських переслідувань, поїхала до своєї сестри Тончки, яка жила в Любляні зі своїм чоловіком Францем Марольтом і сином. Там вона знайшла роботу асистенткою у тодішньому Інституті фольклору Марольта (нині Glasbenonarodopisni institut ZRC SAZU — Інститут етномузикології Науково-дослідного центру Словенської академії наук і мистецтв). Вона жила зі своєю сестрою. Тим часом вона навчалася етномузикології та етнохореології.

1945 року підготувала виставу сюїти каринтійських танців з трьома парами молодих людей. Після війни стала професійним співробітником інституту та займалася дослідженням народних танців. Як професійний співробітник інституту, вона подорожувала Словенією та словенськими прикордонними районами, де досліджувала переважно традиційні танці, а також старовинні інструменти, меблі та будівлі. Вона також провадила дослідження в Резії, де серед місцевих жителів її знали як Маричица (маленька Марія). Вона написала кілька книг про свої дослідження. Над деякими книгами вона співпрацювала зі своїм зятем Францем Марольтом і танцівником балету Генріком Нойбауером.

Коли в інституті 1948 року заснували фольклорний ансамбль, Академічна фольклорна група, вона очолила танцювальну секцію та обіймала цю посаду до виходу на пенсію. 1951 року, після смерті Франса Марольта, вона стала керівником (менеджером) фольклорного інституту, яку обіймала протягом чотирьох років.

Як лекторка брала участь у різних республіканських і федеральних семінарах, призначених для викладання народних танців, а також була членом федерального журі, яке відбирало ансамблі з усієї Югославії для виступу на конференції Міжнародної ради народної музики в Опатії у 1951 році. З доповідями про словенські народні танці та їхні особливості брала участь у конгресах Асоціації югославських фольклористів і публікувала їх у збірниках конгресів. Для академічної фольклорної групи склала кілька сценічних адаптацій верхньокаринтійських, каринтійських, прекмурських, приморських і резіанських танців з зібраного матеріалу словенської танцювальної спадщини. 1966 року вийшла на пенсію.

Пізніше життя і смерть Після виходу на пенсію продовжувала публікуватися та підтримувала зв'язок з колишніми колегами. З нагоди її 80-річчя академічний фольклорний гурт провів концерт словенських народних танців у Цанкар'євому домі 19 січня 1985 року на її честь. Її останньою публікацією була стаття «O petju, godcih in plesu pod Menino planino» (Про спів, музикантів і танці під горою Меніна) у журналі «Traditiones» у 1975 році. Вона ніколи не виходила заміж і не мала дітей. Померла 27 січня 1989 року в Любляні. Її поховали на цвинтарі в Жале в Любляні разом зі своєю сестрою Тончкою.

Нагороди

Орден «За заслуги» з золотою зіркою) — Югославія

Бібліографія

Slovenski ljudski plesi Primorske (Словенські народні танці Словенського Примор'я) (Slovenski ljudski plesi 1, 1958; Ljubljana: Glasbeno narodopisni institut). Slovenski ljudski plesi Koroške (Словенські народні танці Каринтії) (Slovenski ljudski plesi 2., з France Marolt; 1958; Ljubljana: Glasbeno narodopisni institut). Slovenski ljudski plesi Koroške (Словенські народні танці Каринтії), (Slovenski ljudski plesi 2., з Франсом Марольтом і Генріком Нойбауером; 1958; Любляна: Glasbeno narodopisni institut). Oblike plesa štajeriš na Slovenskem (Форми танцю «Štajeriš» у Словенії) (1959—1960; Любляна). Slovenski ljudski plesi Prekmurja (Словенські народні танці Прекмур'я) (1968; Любляна: Glasbeno narodopisni institut).

Примітки

Посилання