Регламент (ЄУ) 2021/1119 про встановлення рамок для досягнення кліматичної нейтральності (Європейський кліматичний закон, також Кліматичний закон Європейського Союзу) — нормативно-правовий акт Європейського Союзу, який встановлює обов'язкові цілі щодо скорочення викидів парникових газів для ЄС та забезпечує основу для заходів щодо досягнення цих цілей.

В акті про клімат визначено довгострокову ЄС — досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року. Проміжною метою є скорочення чистих викидів парникових газів на 55 % до 2030 року. Закон про клімат є міжгалузевою правовою основою . ЄС та його держави-члени повинні вжити заходів для реалізації цих кліматичних цілей та внеску ЄС у Паризьку угоду. Викиди парникових газів в ЄС мають бути поступово та безповоротно скорочені, а видалення парникових газів з атмосфери – збільшене. Закон також вимагає якісних заходів для адаптації до кліматичних змін, яких вже не можна уникнути.

Історія У Паризькій угоді 2015 року більшість країн світу зобов'язалися обмежити глобальне потепління рівнем значно нижче 2°C, а бажано при 1,5° обмежити C (→ , ). Для досягнення цієї мети договірні сторони мають намір скоротити викиди парникових газів відповідно до своїх (НДВ). Європейський Союз в цілому та його держави-члени є сторонами угоди та подали НДВ.

У своїй Європейській зеленій угоді від грудня 2019 року Європейська комісія запропонувала декарбонізувати економіку ЄС. Європейський закон про клімат мав на меті юридично закріпити довгострокові рамки для незворотного переходу до безвуглецевої економіки.Europäische Kommission: Brüssel, 11. Dezember 2019 4 березня 2020 року Комісія представила проєкт Європейського кліматичного закону. Серед іншого, він передбачав, що існуюча європейська кліматична ціль щодо скорочення викидів парникових газів на 40% до 2030 року порівняно з 1990 роком має бути переглянута до вересня 2020 року, а також розглянуті варіанти її збільшення до 50-55%. Нейтральність парникових газів мала бути досягнута до 2050 року. Багато екологічних організацій та вчених розкритикували проєкт як недостатній. Вони критикували, серед іншого, відсутність проміжних цілей. Дванадцять держав-членів ЄС, а саме Австрія, Данія, Фінляндія, Франція, Італія, Латвія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Словенія, Іспанія та Швеція, але не Німеччина, закликали до посилення кліматичної мети на 2030 рік до наступної Конференції ООН зі зміни клімату в Глазго у 2021 році.

У вересні 2020 року Комісія представила плани щодо цільового скорочення викидів на 55% до 2030 року. Частково через побоювання, що заплановане Комісією зарахування поглиначів вуглецю послабить кліматичні цілі, Європейський парламент 7 жовтня 2020 року проголосував за більш амбітну проміжну ціль у -60% до 2030 року та за включення ще однієї проміжної цілі на 2040 рік. У грудні 2020 року ЄС у цілому зобов'язався у своєму Національно визначеному внеску (НДВ) до Паризької угоди скоротити викиди парникових газів щонайменше на 55% до 2030 року порівняно з рівнями 1990 року. 24 червня 2021 року Європейський парламент ухвалив остаточну версію законодавства з цільовим скороченням на 55%, але обмежив зарахування негативних викидів максимумом 225 мільйонів тонн CO2-екв. Європейська Рада дала свою згоду 28 червня 2021 року. Регламент (ЄС) 2021/1119 (Кліматичний закон ЄС) набув чинності 29 липня 2021 року.

Закон про клімат забезпечує основу для зусиль ЄС щодо захисту клімату та адаптації до нього; він не визначає конкретних заходів. Однак, він передбачає, що Європейська Комісія має до 30 червня 2021 року розглянути, які заходи можна вжити для досягнення кліматичних цілей. Відповідно, 14 липня 2021 року Комісія представила законодавчий пакет, включаючи підпакет під назвою «» для досягнення цільового показника скорочення викидів на 55% % до 2030 року

Сфера застосування Регламент застосовується до антропогенних викидів основних парникових газів, а саме: вуглекислого газу (CO2), метану (CH4), закису азоту (N2O), (ГФВ, ПФВ), (NF3) та гексафториду сірки (SF6), а також до їх поглинання .

Кліматична мета ЄС зобов'язався скоротити викиди парникових газів до нуля до 2050 року. Це означає, що викидатиметься не більше парникових газів, ніж поглинається , такими як ліси чи торфовища. На період після 2050 року ЄС прагне , тобто чистого видалення парникових газів з атмосфери.

Як крок до досягнення цієї мети, ЄС прагне скоротити свої викиди на 55% до 2030 року порівняно з рівнями 1990 року. Скорочення поглиначів вуглецю слід враховувати максимум до 225 мільйонів тонн CO2-екв.

У 2023 році та кожні п'ять років після цього буде проведено глобальний підсумок зусиль усіх договірних сторін щодо захисту клімату відповідно до Паризької угоди (). Не пізніше ніж через шість місяців після першого підсумку Європейська Комісія повинна запропонувати проміжну ціль на 2040 рік. Можливо, буде рекомендовано змінити цю проміжну ціль після другої глобальної інвентаризації.Регламент (ЄУ) 2021/1119, стаття 4 «Проміжні цілі Союзу щодо клімату»

Цілі Європейського кліматичного закону застосовуються лише до ЄС в цілому. Однак держави-члени повинні подати цілі декарбонізації та стратегії для їх досягнення в Інтегрованих національних енергетичних та кліматичних планах (НПЕК). Цілі, подані в НПЕК, повинні бути сумісними з цілями ЄС. Зусилля щодо захисту клімату повинні бути справедливо та рівномірно розподілені між державами-членами ЄС; Німеччина, як економічно сильна країна, відповідно, вже зобов'язалася досягти кліматичної нейтральності до 2045 року.

Конкретні цілі щодо скорочення викидів для різних секторів економіки та для держав-членів визначені в інших правових актах: Директива про торгівлю викидами регулює, зокрема, Систему торгівлі викидами ЄС, яка охоплює та обмежує викиди по всьому ЄС у промисловому, енергетичному, авіаційному та морському секторах. Регламент про розподіл зусиль застосовується до решти секторів економіки, насамперед будівель та транспорту, та встановлює конкретні граничні значення викидів для окремих держав-членів до 2030 року. Регламент LULUCF містить зобов'язання держав-членів щодо захисту клімату в сферах землекористування, змін у землекористуванні та лісового господарства. Крім того, на рівні Союзу існує безліч інших правових актів щодо захисту клімату.

Адаптація У своєму кліматичному законодавстві ЄС зобов'язується постійно вдосконалювати свою здатність адаптуватися до глобального потепління. З цією метою ЄС та окремі держави-члени повинні розробити узгоджені стратегії адаптації. Ці стратегії мають бути інтегровані в усі сфери політики.

24 лютого 2021 року Європейська Комісія ухвалила Стратегію адаптації ЄС під назвою «Розбудова кліматично стійкої Європи». 24. Februar 2021 Вона замінила Стратегію адаптації, прийняту у 2013 році, яка діяла до 2021 року.

До 30 липня 2022 року Комісія має прийняти керівні принципи та процедури для виявлення, класифікації та регулювання значних фізичних кліматичних ризиків під час планування, розробки, реалізації та моніторингу проектів і програм.

Звітність та моніторинг Регламент створює Науково-консультативну раду з питань зміни клімату. Її завданням є звітування про кліматичні цілі, заходи та викиди ЄС. У звітах Ради слід розглядати, якою мірою вони відповідають зобов'язанням за Паризькою угодою, а також які інші варіанти існують для досягнення ЄС своїх кліматичних цілей.

Регламент щодо Європейського кліматичного закону також вніс зміни до Регламенту про управління: звіти про хід виконання Національних енергетичних та кліматичних планів (НПЕК) тепер також повинні враховувати ціль кліматичної нейтральності. Система управління, яка в основному застосовувалася до сектору відновлюваної енергетики, поширюється на захист клімату в цілому згідно з кліматичним законом ЄС.

Комісія повинна:Регламент (ЄС) 2021/1119, статті 6–8 «Оцінювання прогресу та дій Союзу», «Оцінювання національних дій» та «Спільні положення щодо оцінювання Комісією»

Кожні п'ять років оцінювати прогрес ЄС та його держав-членів щодо кліматичних цілей та адаптації, а також оцінювати, чи вони узгоджуються один з одним у досягненні цих цілей; перевірити, чи сумісні заплановане законодавство ЄС та бюджетні пропозиції з цілями щодо клімату; Видавати рекомендації державам-членам, якщо, на думку Комісії, їхні заходи несумісні з цілями кліматичної нейтральності або не покращують адаптивність.

Після кожного глобального підбиття підсумків згідно з Паризькою угодою Європейська комісія звітує перед Європейським парламентом та Радою про виконання Закону про клімат і може пропонувати зміни до закону.

Критика Правовий експерт описує правовий ґрунт кліматичного закону як «дуже сувору», оскільки Комісія не обмежується провадженнями про порушення згідно зі статтею 260 ДФЄУ, а радше держави-члени повинні звітувати перед Комісією, а Комісія повинна оцінювати національні заходи на основі чітко визначених кліматичних цілей. Хоча Комісія може рекомендувати лише суворіші заходи, зобов'язання публікувати ці рекомендації фактично становитиме зобов'язання в екологічно свідомих державах.

Посилання

Climate-Adapt, інформаційний веб-сайт про адаптацію до зміни клімату в ЄС

Примітки