Подвійно-циліндричні ручні гранати № 8 та № 9 ( також відомі як «бляшанки із джемом» (jam tins) — тип саморобних вибухових пристроїв, що використовувалися військами Великої Британії та країн Співдружності під час Першої світової війни в умовах браку спорядження, придатного для окопної війни.

Передісторія

Наприкінці 1914 року, коли перевага німецької армії у гранатах та окопних мінометах стала очевидною, британці призначили полковника Луї Джексона розробити британські еквіваленти у співпраці з .

Деякі джерела, зокрема книга «Війна, яку знала піхота» (The War Infantry Knew), 1938, свідчать про те, що імпровізовані гранати з бляшанок використовувалися у Франції ще в грудні 1914 року. Сам Джексон стверджував, що спочатку було введені гранати № 8 та № 9, а імпровізовані версії з'явилися пізніше. За словами ж військового історика Ентоні Сандерса, використали свій довоєнний досвід роботи з вибухівкою для створення імпровізованих гранат, включаючи гранати з бляшанок з-під джему, які вже пізніше були стандартизовані для масового виробництва як № 8 та 9, доки для військ не виготовили достатню кількість гранат № 5.

Конструкція

Граната складалася з двох бляшаних банок різного діаметру, вставлених одна в одну. Внутрішню банку наповнювали вибухівкою, а зовнішню — вражаючими елементами, такими як цвяхи або підшипники. Важча модель № 9 містила більше бризантної вибухівки та вражаючих елементів. Запал активовували фрикційним пристроєм або просто підпалювали, наприклад цигаркою.

Книга «» наводить наступний «рецепт» гранати:

Поки попит на гранати був найбільшим, інженерів заохочували імпровізувати власні гранати з бляшанок з-під солдатських пайків, звідки й прізвиська цих пристроїв на кшталт «jam tin grenade» та інші. Ці гранати були небезпечні для самого користувача, тому їх зняли з озброєння, коли до війська прибуло вдосталь гранат Міллса.

За свідченнями бійців АНЗАК, найкращим способом метати гранати-бляшанки було з положення лежачи на спині. Ефективна дальність кидка такої гранати оцінювалася в 25–35 ярдів (23–32 м), і оскільки радіус розлету осколків та вражаючих елементів міг бути більшим, її дозволялося метати лише за укриття.

Також бійці АНЗАК використовували гранати-бляшанки як міни-пастки: гранату залишали під трупом або іншим важким предметом, який притискав спусковий пристрій, поки не був зрушений з місця.

Варіанти

Офіційні конструкції Модель № 8 (No. 8 Pattern), також відома як легка модель (light pattern), була начинена амоналом та разом зі вражаючими елементами осколковими важила 1,5 фунта (680 г) Модель № 9 (No. 9 Pattern) або важка модель (heavy pattern), важила 2 фунти (910 г) і призначалася для метання за допомогою катапульти

Імпровізовані конструкції

Jam Tin Bomb (АНЗАК) — використовувалася під час Дарданельської операції. Корпуси для гранат робили з різноманітних контейнерів від гільз артилерійських запалів до бляшаних коробок з-під тютюну. Jam Tin Bomb (Канада) − бляшанка, що містила два заряди по 2 унції (57 г) нітроцелюлози кожен, вражаючі елементи з металобрухту, детонатор № 8 та відрізок вогнепровідного шнура № 9, зв'язана докупи шматком мішковини. Також виготовляли навчальні гранати цього типу, використовуючи один заряд нітроцелюлози та замінивши брухт ґрунтом без каміння, а детонатор — мішковиною, заповненою чорним порохом, та відрізком шнура № 9. Jam Tin Grenade (Канада) − бляшанка, наповнена металобрухтом та 230 г динаміту або нітроцелюлози, та запресована в трохи більшу бляшанку. Jam Tin Grenade () — розробка часів Другої світової війни, призначена для Місцевої оборони. Це була бляшанка вагою 1–2 фунти (450—910 г), наповнена чорним порохом або гелігнітом та металобрухтом чи камінням, і оснащена вогнепровідним шнуром та детонатором (гранатам з чорним порохом був потрібен лише шнур).

Експлуатація

Під час Дарданельської операції британці, очікуючи швидкого маршу на Константинополь, спочатку не забезпечили АНЗАК припасами і спорядженням для окопної війни. Хоча зрештою потрібні припаси було надіслано, негода та турецькі обстріли змусили АНЗАК вжити тимчасових заходів, включаючи створення в травні 1915 року в бухті Анзак «фабрики» з виробництва гранат-бляшанок. До червня вона виробляла близько 200 бомб на день.

Під час облоги Ель-Кута в Месопотамії (грудень 1915 — квітень 1916) інженерні підрозділи виготовляли з бляшанок саморобні мінометні снаряди для використання з імпровізованими мінометами, зробленими з циліндрів від роторного двигуна , який зняли з розвідувального літака , ймовірно, пошкодженого або з інших причин непридатного до евакуації.

Саморобні вибухові пристрої цього типу також обмежено використовувалися під час Другої світової війни: агентів SOE та OSS перед десантуванням у тил ворога навчали створювати різні типи саморобних боєприпасів, включаючи гранати з бляшанок. Також інструкції щодо виготовлення таких гранат також були включені до навчання британської місцевої гвардії.

Саморобний вибуховий пристрій під назвою «граната-бляшанка» (Tin can grenade) залишався на озброєнні сил спеціального призначення армії США щонайменше до 1960-х років.

Оператори

Примітки