Григорій Іванович Філіпсон (, *, Казань — †, Санкт-Петербург) — російський воєначальник, генерал від інфантерії російської імператорської армії (28.10.1880). Наказний отаман Чорноморського козачого війська (10.07.1855-12.09.1860). Піклувальник Санкт-Петербурзького навчального округу (1861—1862) та сенатор. Дочка генерала Г. І. Філіпсона, Наталія, у шлюбі княгиня Яшвіль (1861—1939), стала художницею, покровителькою художника М. В. Нестерова, надалі — організатором великого центру іконопису російських білоемігрантів у Празі.

Життєпис Народився у сім'ї Івана Андрійовича Філіпсона, далекі предки якого були вихідцями з Великобританії, та її дружини Параски Степанівни, уродженої Єсипової. Батько його, який командував у Казані гарнізонним полком, через рік після народження сина-первістка вийшов у відставку в чині полковника і оселився в маєтку дружини, с. Архангельське Пензенської губернії, де Філіпсон і провів своє дитинство до 9 років.

У 1818 р. він був направлений на навчання в університетський пансіон, який утримувався в м. Казані лектором німецької мови Лейтером І. Ф., а восени 1821 р. вступив до пензенської гімназії.

У 1823 р. його батько направив на службу юнкером в , звідки через рік Філіпсон був відправлений, на вибір начальства, до юнкерської школи в м. Могильові. Прослухавши там річний курс, Філіпсона було переведено в офіцерське училище, звідки 23 лютого 1826 р. він був випущений прапорщиком у .

У 1829 р. Філіпсон був ротним командиром, а в 1830—1831 рр. брав з полком участь в упокоренні Польського повстання і в штурмі м. Варшави, за що отримав ордена святої Анни 4-го ступеня та святої Анни 3-го ступеня з бантом, а також польську відзнаку за військову гідність 4-го ступеня. Після повернення з походу, Філіпсон був відряджений до Військової академії, до якої вступив у 1833 р. і першим закінчив у ній дворічний курс з чином капітана і з зарахуванням до Генерального штабу. Ще в академії, Філіпсон почав вивчати східні мови, маючи намір застосувати свої знання в службі на Кавказі, куди і був призначений, за власним бажанням у 1835 році.

Служба на Кавказі Перебуваючи у розпорядженні командувача військ Кавказької лінії і Чорноморського краю, генерал-лейтенанта , Філіпсон брав участь у топографічних зйомках і виконував обов'язки обер-квартирмейстера, а потім був начальником штабу при начальникові 1-го відділення Чорноморської прибережної лінії, генерал-майорі Раєвському. Цю ж посаду Філіпсон зберіг і за генерал-майора , наступника Раєвського. Каральні експедиції проти горян продовжувалися, як і раніше, до того ж за експедицію 1842 р. Філіпсон отримав орден Святого Володимира 3-го ступеня.

30 квітня 1845 р. Філіпсон отримав звання генерал-майора і був призначений начальником штабу військ Кавказької лінії.

Філіпсон отримав ордени: Святого Станіслава 1-го ступеня (11.02.1848) та Святої Анни 1-го ступеня (21.02.1851).

У вересні 1849 р. Філіпсон був призначений начальником штабу 4-го піхотного корпусу (до 1855 р.). Коли вийшов у відставку, займався влаштуванням маєтку, який належав його дружині в землі Війська Донського.

У 1855 р., на вимогу новопризначеного головнокомандувачем Кавказької армією , Філіпсон погодився знову вступити на військову службу і в липні 1855 р. був призначений наказним отаманом Чорноморського козачого війська (до 1860) Биографический словарь. «Высшие чины Российской империи (22.10.1721-2.03.1917)», Т.IV (С-Я). В 4-х томах / Сост. кин. Е. Л. Потёмкин. — : : Б.и., 2019. — 672 с. — С.355 (Филипсон Григорий Иванович). А в серпні 1856 р., крім того, і командиром 1-ї бригади 19-ї піхотної дивізії (до 1858). Наступник М. М. Муравйова, князь , високо цінував Філіпсона і неодноразово представляв його до нагород за відмінності у справах проти горян — при зайнятті та відновленні фортеці Анапи, при будівництві укріплення в пониззі річки Адагум, а також за бойове управління під час експедиції між річками Лабою та Білою. За п'ять років Філіпсон отримав ордени: Орден Святого Володимира 2-го ступеня з мечами (09.10.1858), Білого орла (15.10.1859) та Святого Олександра Невського з мечами (06.12.1859).

23 вересня 1857 р. він отримав звання генерал-лейтенанта, а наступного року його призначено командувачем військ правого флангу Кавказької лінії (до 1860).

У 1859 р. внаслідок дій військ, які перебували під керівництвом Філіпсона, присягнуло російському Імператору численне і войовниче плем'я Західного Кавказу — ; крім того, підкорена ціла низка інших племен і, між іншим, усі абазинські народності між р. Лабою та р. Ходзем. Дії Філіпсона значно полегшили остаточне підкорення Західного Кавказу. Призначений 1860 р. начальником штабу Кавказької армії.

З 16 серпня 1861 р. Філіпсона призначили сенатором, отримавши при звільненні з останньої посади діамантові знаки до ордена Святого Олександра Невського (29.04.1861).

Від 24 травня 1863 р. — присутній у департаменті Герольдії Урядового Сенату.

У 1878 р. звільнився зі служби.

Піклувальник навчального округу

Від 16 серпня 1861 р. (до 17.02.1862) Філіпсон був визначений піклувальником Санкт-Петербурзького навчального округу, але заворушення, що відбулися того року в Санкт-Петербурзькому університеті, викликали невдоволення проти Філіпсона, які змусили його просити звільнення з цієї посади (звільнений на початку 1862 р.). Д. Благой писав: «Не менш бурхливі сцени відбувалися й у Петербурзі. У результаті їх Петербурзький університет було закрито, кілька студентів посаджено до Петропавлівської фортеці. „Героєм“ упокорень був новий піклувальник — козачий отаман Філіпсон» .

Від 17.02.1862 до 4.07.1863 член Головного правління училищ.

Тим часом, Філіпсон був призначений на цю посаду зовсім не як «реакційний козак», а, мабуть, тому, що був відомий своїм неприйняттям паличної дисципліни, підтримкою Олександрівських реформ і своєю дружбою з декабристами. Проте налагодити контакт зі студентами не вдалося, і відставний воєначальник повернувся до Сенату.

Зайнятість Філіпсона у Сенаті тривали до 1878 р., після чого він два роки провів у відпустці за кордоном і в 1880 р. звільнений від присутності в Сенаті, але за ним залишили звання сенатора.

28 жовтня 1880 р. на день 50-річчя служби в офіцерських чинах, Філіпсон отримав звання генерала від інфантерії. Серед інших нагород Філіпсон мав орден Святого Георгія 4-го ступеня, який йому надали 1 січня 1847 р. за вислугу 25 років в офіцерських чинах.

Увечорі під новий 1883 р. Філіпсон з двома молодшими дочками провів у будинку своїх хороших знайомих. Повертаючись додому, він пішов додому пішки і при переході на інший бік вулиці був збитий з ніг поштовими конями, які скакали четвіркою, запряжені у сани. Згодом виявилося, що ці сани були найняті для прогулянки, що кіньми керував у санях п'яний кучер, котрий звалилися з козел, не доїжджаючи до місця, де вони наїхали на Філіпсона. Поліцейський відвіз генерала до Маріїнської лікарні, звідки цього ж дня його відпустили на свою квартиру. Медики встановили, що рани були не дуже значними, але був сильний струс мозку при падінні, застуда та втрата крові. 14 січня 1883 р. Г. І. Філіпсон помер, а 17 січня тіло його відвезено до Москви і на другий день поховано в Ново-Олексіївському монастирі поряд з могилою його дружини, яка померла в 1875 році.

Нагороди

Virtuti Militari IV ст. (1831), Орден Святої Анни 4-го ступеня (1831), Орден Святої Анни 3-го ступеня з бантом (19 травня 1832), Орден Святого Володимира 4-го ступеня з бантом (12 серпня 1838), Орден Святого Станіслава 2-го ступеня (30 серпня 1838), Орден Святої Анни 2-го ступеня (9 вересня 1842), Орден Святого Володимира 3-го ступеня (9 червня 1843), Орден Святого Георгія 4-го ступеня (1 січня 1847), Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (11 лютого 1848), Орден Святої Анни 1-го ступеня (21 лютого 1851), Імператорська корона та мечі до ордену Святої Анни 1-го ступеня (31.07.1856), Орден Святого Володимира 2-го ступеня з мечами (9 жовтня 1858), Орден Білого орла (15 жовтня 1859), Орден Святого Олександра Невського з мечами (6 грудня 1859), Алмазні знаки до ордена Святого Олександра Невського (29 квітня 1861).

Праці В останні роки життя він писав свої «Спогади», що довів до 1847 р. Вони мали багато влучних характеристик кавказьких діячів і цікавих епізодів з історії багаторічної війни з горцями. Ці «Спогади» були надруковані з додатком «Спогадів про Г. І. Філіпсона з 1848 р. по 1883 р.» і статті Г. І. Філіпсона «Кілька слів старого солдата про сіру шинель» в «Російському архіві» за 1883 р., кн. 5 і 6, та 1884 р., кн. 1, 2 та 3; окремим виданням вийшли у 1885 р.

Родина Філіпсон Г. І. був одружений з Надією Ісмаїлівною Кірсановою (*1810-†15 квітня 1875 на 65 році «Московский некрополь». — : Типография Стасюлевича, 1907. — С.259.). Їхні діти: Микола (13.11.1848-14.07.1890), похований у Дрездені Чернопятов В. И., «Русский некрополь за границей». — Вып.3. — С. 19., Варвара (23.12.1850—09.04.1873), похована в Москві в склепі при церкві садиби Кунцево, що належала Солдатенковим «Русский провинциальный некрополь». Т.1. — , 1914. — С.811., Надія (1852—1934) А. И. Дельвиг, «Мои воспоминания». В 4-х томах. — : Издание Московского и Публичного румянцевского музея, 1913. Т.4. — С.409., Наталя (1861—1939), Софія.

Примітки

Джерела

Биографический словарь. «Высшие чины Российской империи (22.10.1721-2.03.1917)», Т.IV (С-Я). В 4-х томах / Сост. кин. Е. Л. Потёмкин. — : : Б.и., 2019. — 672 с. — С.355 (Филипсон Григорий Иванович).

Глиноецкий Н. П., «Исторический очерк Николаевской академии Генерального штаба». — , 1882. Ольшевский М. Я., «Кавказ с 1841 по 1866 год». — , 2003.