Спалах холери на Брод-стріт 1854 року (також відомий як спалах на Голден-Сквер) — потужний спалах холери, що стався у 1854 році поблизу вулиці Брод-стріт (нині Бродвік-стріт) і площі Голден-Сквер у Сохо, Лондон, Англія, під час світової третьої холерної пандемії 1846–1860 років. Спалах, що забрав життя 616 осіб, найбільше відомий завдяки розслідуванню англійського лікаря Джона Сноу, який висунув гіпотезу, що причиною захворювання є вода, забруднена збудником, а не повітря з так званими «міазмами». Це відкриття вплинуло на розвиток громадського здоров'я та сприяло будівництву покращених санітарних споруд, що розпочалося в середині XIX століття. Згодом для опису місць на кшталт насоса на Брод-стріт, де умови сприяють передачі інфекції, ввели термін «осередок інфекції». Сам того не усвідомлюючи, Сноу скористався природним експериментом під час спроб встановити причину передачі холери.

Передумови

Стан Сохо в середині XIX століття У середині XIX століття лондонський район Сохо потерпав від серйозної проблеми зі скупченням бруду через значний приплив населення та брак належних санітарних служб: каналізаційна система Лондона на той час іще не дійшла до Сохо. На вулицях розташовувалися корівники, скотобійні та цехи з виварювання тваринного жиру, які додавали до примітивної каналізації Сохо тваринний послід, гнильні рідини та інші забруднювачі. Під підлогою багатьох підвалів утворювалися вигрібні ями, що поповнювалися від каналізації та бруду, який просочувався ззовні. Через те, що вигрібні ями переповнювалися, лондонська міська влада ухвалила рішення скидати відходи в Темзу, що призводило до забруднення джерел водопостачання. До 1854 року Лондон уже пережив низку виснажливих спалахів холери, зокрема у 1832 та 1849 роках, що разом забрали життя 14 137 осіб.

Конкуруючі теорії холери На час спалаху на Брод-стріт серед лікарів і науковців існували дві конкуруючі теорії щодо причин виникнення холери в людському організмі: теорія міазмів та мікробна теорія. У лондонському медичному середовищі точилася дискусія про причини постійних спалахів холери в місті. Збудник холери — бактерію Vibrio cholerae — було виділено саме у 1854 році, проте це відкриття стало широко відомим і визнаним лише через десятиліття.

Теорія міазмів Прихильники теорії міазмів вважали, що холеру спричиняють частинки в повітрі, або «міазми», які виникають із речовин, що розкладаються, чи інших брудних органічних джерел. Вважали, що «міазми» переносяться через повітря і заражають людей, спричиняючи холеру. Лікар Вільям Фарр, уповноважений з лондонського перепису 1851 року та співробітник Загального реєстраційного бюро, вважав, що міазми утворюються в ґрунтах навколо Темзи. Цей ґрунт містив органічну речовину, що розкладалася й виділяла міазматичні частинки в лондонське повітря. Прихильники теорії міазмів покладалися радше на «очищення та чистку, а не на чистіший науковий підхід мікробіології». Згодом Фарр погодився з мікробною теорією Сноу після оприлюднення його праць.

Мікробна теорія Натомість мікробна теорія стверджувала, що головною причиною холери є мікроб, який ще не був ідентифікований. Сноу припустив, що цей невідомий мікроб передається від людини до людини через споживання забрудненої води. Джон Саймон, патолог і головний медичний посадовець Лондона, назвав мікробну теорію Сноу «дивною».

Витяг із праці Джона Саймона:Це вчення полягає в тому, що холера поширюється сама собою через якусь «хворобливу матерію», яка, виходячи з виділеннями одного хворого, випадково потрапляє в шлунки інших людей разом із забрудненими їжею чи водою; що в шлунку та кишківнику відбувається примноження проковтнутого зародка хвороби, що породжує всі основні прояви холери, спершу як локальний розлад; і що «хворобливій матерії холери, наділеній здатністю відтворювати собі подібну, неминуче має бути властива певна структура, найвірогідніше — клітинна». Хоч Саймон розумів теорію Сноу, він піддавав сумніву її зв'язок із причиною холери.

Спалах на Брод-стріт 31 серпня 1854 року, після кількох інших спалахів в інших районах міста, у Сохо стався великий спалах холери. Згодом Сноу назвав його «найжахливішим спалахом холери, який будь-коли траплявся в цьому королівстві».

Протягом наступних трьох днів на Брод-стріт та поблизу неї померли 127 осіб. Упродовж наступного тижня три чверті місцевих жителів утекли з району. До 10 вересня померли понад 500 осіб, а смертність у деяких частинах міста становила 12,8 на тисячу мешканців. До завершення спалаху загинули 616 людей.

Багато хворих було доставлено до Міддлсецький шпиталь, де їхнім лікуванням керувала Флоренс Найтінгейл, яка на початку вересня ненадовго приєдналася до лікарні, аби допомогти впоратися зі спалахом. За словами з листа Елізабет Гаскелл, Найтінгейл «була на ногах вдень і вночі з полудня п'ятниці (1 вересня) до полудня неділі, приймаючи нещасних (переважно занепалих жінок із того району — вони хворіли найважче), яких безперервно привозили до лікарні: роздягала їх, накладала скипидарні припарки та інше — робила це власноруч стільком, скільком могла дати раду».

Розслідування Сноу Опитавши місцевих жителів (із допомогою преподобного Генрі Вайтгеда), Сноу визначив джерелом спалаху громадський водяний насос на Брод-стріт (нині Бродвік-стріт) на розі з Кембридж-стріт. Хоча хімічний та мікроскопічний аналіз зразка води з цього насоса не дав остаточного підтвердження її небезпечності, закономірності захворюваності та смертності серед жителів Сохо переконали парафіяльну владу парафії Святого Якова вивести насос із ладу, знявши з нього ручку.

Хоча в популярній літературі цю дію часто описують як таку, що зупинила спалах, насправді епідемія, ймовірно, вже стрімко згасала, як пояснював сам Сноу:Немає сумніву, що смертність значно зменшилась — як я вже казав — внаслідок втечі населення, яка почалася невдовзі після спалаху; але кількість нових захворювань так зменшилася ще до того, як використання води припинили, що неможливо встановити, чи містив колодязь холерну отруту в активному стані, чи з якоїсь причини вода вже звільнилася від неї. Згодом Сноу використав точкову карту для ілюстрації того, як випадки холери концентрувалися навколо цього насоса.Snow 1855, p. 45. Його спроби пов'язати поширеність холери з потенційними географічними джерелами ґрунтувалися на тому, що сьогодні відомо як діаграма Вороного. Він наніс на карту окремі насоси та утворив комірки, які охоплювали всі точки на карті, найближчі до кожного насоса. Та частина карти, що відповідала районам, для яких найближчим джерелом води був насос на Брод-стріт, мала найвищу захворюваність на холеру. Сноу також провів статистичне порівняння між компанією Southwark and Vauxhall Waterworks та водопровідними спорудами в Сітінг-Веллз (що належали компанії Lambeth Waterworks) — останні розташовувалися вище за течією і тому подавали чистішу воду; він показав, що в будинках, які постачала перша компанія, смертність від холери була у 14 разів вищою, ніж у тих, що їх обслуговувала друга.

Про спад захворюваності, пов'язаний із насосом на Брод-стріт, Сноу писав:Можна помітити, що кількість смертей або значно зменшилася, або взагалі припинилася в кожній точці, де вода виходить значно ближче до іншої колонки, ніж до тієї, що на Брод-стріт. Також можна помітити, що найбільша кількість смертей спостерігається поблизу колонки, де воду легше отримати. Існувала одна важлива аномалія: жоден із робітників розташованої поряд пивоварні на Брод-стріт не захворів на холеру. Оскільки вони отримували щоденну порцію пива, вони не пили воду з найближчого колодязя. У процесі пивоваріння сусло (незброджене пиво) частково кип'ятять, щоб додати хміль. Цей крок убивав холерну бактерію у воді, яку використовували для варіння, роблячи її безпечною для пиття. Сноу показав, що компанія Southwark and Vauxhall Waterworks брала воду із забруднених стічними водами ділянок Темзи й постачала її до будинків споживачів, що зумовлювало вищу захворюваність на холеру серед її клієнтів. Дослідження Сноу є частиною історії громадського здоров'я та медичної географії. Його вважають подією, що поклала початок епідеміології.

За словами самого Сноу: Згодом з'ясувалося, що цей громадський колодязь було викопано всього за 0,9 м від старої вигрібної ями, яка почала підтікати фекальними бактеріями. У вигрібну яму потрапляла стічна вода від прання підгузок немовляти, яке заразилося холерою з іншого джерела. Отвір ями розташовувався під будинком неподалік, який було перебудовано далі від колишнього місця після пожежі та розширення вулиці. На той час під більшістю будинків були вигрібні ями. Більшість родин намагалися, щоб їхні стічні води збирали та скидали в Темзу, аби яма не наповнювалася швидше, ніж стічні води встигали розкладатися в ґрунт.

Одночасно проводилося розслідування передачі холери в Дептфорді. Близько 90 людей померли там за кілька днів — у місті, де вода вважалася чистою і де раніше холери не було. Сноу повідомили, що вода нещодавно стала каламутною. Перш ніж використовувати воду, мешканці мусили дати їй стекти, поки спінена, схожа на каналізаційну, вода не ставала прозорою. Сноу, виявивши, що вода, яку вживали мешканці, нічим не відрізнялася від звичайної води з їхнього насоса, дійшов висновку, що спалах має бути спричинений витоком у трубах, який дозволяв навколишнім стічним водам та забруднювачам просочуватися у систему водопостачання. Це було подібно до спалаху на Брод-стріт. Вода, що надходила, забруднювалася через зростання обсягу стічних вод у поєднанні з відсутністю безпечної каналізаційної інфраструктури.

Наслідки Після того як холерна епідемія вщухла, посадовці повернули ручку насоса на Брод-стріт на місце. Вони відреагували лише на нагальну загрозу для населення, а потім відкинули теорію Сноу. Прийняти його позицію означало б опосередковано визнати фекально-оральний шлях передачі хвороби, що для більшості громадськості було надто неприємно навіть розглядати.Chapelle, Frank (2005). Wellsprings. New Brunswick, New Jersey: Rutgers University Press. p. 82.

Розслідування Джона Сноу

Спалах на Брод-стріт був скоріше наслідком, аніж причиною ширшої епідемії. Висновки Сноу базувалися здебільшого не на спалаху на Брод-стріт — він зазначав, що утримався від висновків на основі даних про населення, яке здебільшого втекло з району й перерозподілилося. Він побоювався спотворити результати дослідження.

З математичної точки зору, інновація Сноу полягала у тому, що він зосередився на показниках смертності в районах, які обслуговували дві водопровідні компанії, що брали воду з Темзи, — а не на даних про жертв насоса на Брод-стріт (який черпав воду з колодязя). Робота Сноу мала також значно більший вплив на здоров'я та безпеку, ніж саме лише знімання ручки з насоса на Брод-стріт. Виведення насоса з ладу «навряд чи значуще вплинуло на загальноміську холерну епідемію, яка зрештою забрала майже 3 000 життів».

Гіпотеза Сноу Сноу скептично ставився до панівної на той час мікробної теорії хвороб, згідно з якою такі хвороби, як холера або «чорна смерть», спричинюються забрудненням або шкідливою формою «поганого повітря». Мікробна теорія на той момент ще не була визнана (Луї Пастер запропонував її лише у 1861 році). Сноу не розумів механізму передачі хвороби, але докази переконували його в тому, що причина не в повітрі. На основі закономірностей захворюваності серед мешканців він припустив, що холера поширюється через певний агент у забрудненій воді. Уперше він опублікував свою теорію у 1849 році в есе «Про спосіб передачі холери» (). У 1855 році він видав друге, доопрацьоване видання, яке включало детальніший розбір ролі водопостачання у спалаху в Сохо 1854 року.

Холерна епідемія та лондонські водопровідні компанії