Палац Суду Справедливості — комплекс будівель, що служить місцем засідання Суду Європейського Союзу (СЄС), розташований у європейському кварталі міста Люксембург . Сьогодні комплекс Палацу охоплює оригінальну будівлю 1973 року, відому зараз як Старий палац, у якій розташовані зали судових засідань Суду Справедливості ЄС, будівлю «Колоно», що оточує Старий палац, де розташовані зали суддів та кімнати для нарад, три вежі, що містять служби перекладу Суду Справедливості ЄС, та будівлю «Галерея», де знаходиться Суду Справедливості ЄС та яка з'єднує всі споруди комплексу Палацу з трьома відремонтованими прибудовами (Еразма, Томаса Мора та Феміди), спочатку побудованими між 1978 і 1994 роками, де зараз розташовані зали судових засідань Загального Суду.
Третя вежа Палацу та останнє розширення комплексу є та, за даними Суду Справедливості, може похвалитися єдиним у світі оглядовим майданчиком -хмарочосом з видом на чотири країни: Бельгію, Францію, Німеччину та Люксембург.
Історія: 1973–1994
Будівля Старого палацу Сьогоднішній Суд Справедливості розташований у Люксембурзі з моменту свого першого утворення в 1952 році в рамках попередниці ЄС, Європейської спільноти з вугілля і сталі (ЄСВС), як і всі установи новоствореної наднаціональної організації, на тимчасовій основі. Через брак відповідних приміщень для розміщення нової установи її було розділено на три будівлі: Вілла Вобан для кабінетів семи суддів та двох генеральних адвокатів; будівля Гаміліуса для мовних служб та Будинок Геллінкс для адміністрації та бібліотеки. Таке розташування зберігалося до серпня 1959 року, коли держава надала будівлю, достатньо велику для розміщення всіх департаментів, розташовану на Кот-д'Ейх. Однак, після рішення уряду Люксембургу перебудувати квартал Кірхберг у місті Люксембург як район, присвячений Європейській Спільноті (ЄС), єдиним судовим арбітром яких, незважаючи на їх окремий характер, став Суд, було вирішено перенести установу на плато.
Оригінальна будівля Палацу, нині відома як будівля Старого Палацу, була першою будівлею Європейської комісії, спроєктованою за результатами архітектурного конкурсу. Люксембурзькі архітектори, які могли запросити іноземних партнерів, запропонували сімнадцять різних проєктів. Журі, що складалося з архітекторів із сусідніх Бельгії, Франції та Німеччини, відхилило найекстремальніші проєкти. Уряд Люксембургу бажав проєкту, який би символізував ініціативу заради європейської єдності. Проєкт-переможець, поданий Жаном-Полем Консеміусом з Люксембургу разом із Франсуа Жаманем та Мішелем Ванде Елстом з Бельгії, був натхненний класичною грецькою архітектурою. Будівля, яка відкрилася в 1973 році, мала ізольовану горизонтальну будівлю, що нагадувала давньогрецький храм на вершині схилу. На знак поваги до сталеливарної промисловості Люксембургу, будівля мала бути обшита сталлю Corox, яка потребувала б мінімального обслуговування.
Прибудови: перше-третє розширення Між 1978 і 1994 роками до комплексу було додано три флігелі, спроєктовані люксембурзькими архітекторами Богаданом Пачовським, Жаном Герром, Ґілбертом Гюйберехтом, Богданом Пачовським та Паулем Фрічем, а Ізабель ван Дрісше приєдналася до третього: будівлі Еразма, Томаса Мора та Феміди. Щоб зберегти початковий задум палацу як грецького храму, їх було розміщено вниз по схилу від будівлі Старого палацу. Перша з них, будівля Еразма, була побудована між 1986 і 1989 роками за принципом осьової симетрії. Невдовзі за цим послідували дві будівлі, побудовані за ортогональними проєктами: будівля Томаса Мора, збудована між 1989 і 1992 роками, і, нарешті, будівля Феміди з чотирма баштами, збудована між 1992 і 1993 роками. Історик архітектури Кароліна Гайн зазначає, що на проєкти також вплинув стиль будівель різних фінансових установ, які почали закріплювати свою присутність у місті Люксембург, що можна побачити по рожевому гранітному облицюванню, присутньому на всіх трьох прибудовах.
Будівля, на честь якої названо Еразма та Томаса Мора, – це філософи та вчені епохи Відродження : відповідно Дезидерій Еразм Роттердамський та сер Томас Мор. Будівля Феміди названа на честь давньогрецької богині правосуддя.
Палац сьогодні
Четверте розширення та реконструкція Ще до завершення третього розширення, у жовтні 1988 року, Рада тодішніх Європейських Спільнот схвалила необхідність четвертого розширення, визнаючи потребу в офісних приміщеннях для виконання зростаючого робочого процесу та майбутні потреби в додатковому персоналі, спричинені можливими розширеннями в майбутньому. У 1996 році це завдання було доручено паризькому архітектору Домініку Перро після архітектурного конкурсу. Наявність азбесту в будівлі Старого палацу, а також застаріле офісне обладнання в будівлі, спроєктованій до впровадження сучасних ІТ-послуг, вимагали б демонтажу внутрішніх елементів існуючих конструкцій. Роботи з видалення азбесту розпочалися у 2000 році, а церемонія закладання фундаменту відбулася у 2002 році, а будівельні роботи над четвертим розширенням розпочалися серйозно лише у 2004 році та тривали до 2008 року, а церемонія відкриття відбулася 4 грудня того ж року. Також відбулися подальші ремонтні роботи у трьох прибудовах.
Серед найяскравіших адаптацій, внесених дизайном Перро до сучасного Палацу, можна назвати його рішення будувати вертикально через обмежений простір та вражаюче використання золотого кольору на фасадах та внутрішньому оздобленні будівлі. Щодо останнього, Перро стверджував, що це відображає роль Суду Справедливості як «конституційного», а не кримінального суду. Перро також говорив про своє бажання продемонструвати через свої проєкти поєднання двох різних стилів: культового та ритуального з прозорим та сучасним.
Анно Через обмеження простору, спричинені будівництвом інших будівель на плато Кірхберг з моменту початкового будівництва Суду, а також для збереження первісного задуму будівлі Старого палацу як грецького храму, за проєктом Перро будівля Старого палацу оточена на відстані 15 м двоповерховою будівлею, що спирається на 116 палях заввишки 10 м, і називається «Кільце» або, англійською, «Кільце». Хоча Старий палац присвячений публічній стороні правосуддя та має кілька залів суду, включаючи Велику палату, Кільце зарезервовано для залів слухань та кабінетів суддів.
Відреставрований Старий палац та зали суду
Відображаючи зростаючий розподіл праці між двома складовими судами Суду ЄС, будівля Старого палацу під час реконструкції була призначена для засідань Суду, тоді як Загальний Суд — тоді ще відомий як Суд першої інстанції — був перенесений до будівлі Томаса Мора, яку пізніше відремонтували у 2013 році. Щоб символізувати статус Суду як головного арбітра права ЄС, Перро розмістив головну залу судових засідань у центрі відремонтованого Старого палацу. Входячи до будівлі з переднього палацу Суду Справедливості, відвідувачів зустрічає мерехтлива золота вуаль, що накинута на головну залу судових засідань і слугує її стелею — сучасна інтерпретація класичного купола. Складена з 40 трапецієподібних бронзових анодованих тканих панелей, Перро зазначив, що ця ідея була його рішенням для привнесення тепла та денного світла в засідання Суду, не створюючи зовнішніх видів, які можуть відволікати суддів. На доповнення до цього, головна зала суду має стіни, обшиті деревом, та фіолетові килими, як і в чотирьох інших менших залах суду будівлі Старого палацу.
Усі п'ять залів суду будівлі Ancien Palais з'єднують великі, відкриті, сполучені між собою зали очікування, відомі як «salles des Pas Perdus» (фр.), що дослівно перекладається англійською як «зали загублених сходів».
Вежі Коменського та Монтеск'є Заплановане розширення ЄС з 15 до 25 держав у 2004 році, а також передбачувані майбутні розширення створили особливі труднощі з пошуком офісних приміщень для розміщення перекладацьких служб Суду Справедливості, що має вирішальне значення для функціонування установи. Щоб вирішити цю проблему та впоратися з обмеженим простором, Перро запропонував додати дві 24-поверхові вежі висотою 107 м як частину четвертого розширення комплексу Палецу. Дві вежі мають золотий фасад, що складається з 7724 сітчастих панелей з анодованого золотом алюмінію, зігнутих у зигзагоподібну форму для забезпечення максимальної непрозорості зовні. Дві вежі спочатку були спроєктовані таким чином, щоб кожен з 24 мовних підрозділів перекладацьких служб Суду Справедливості мав власний простір на двох поверхах, з'єднаних гвинтовими сходами.
Вежі названі відповідно на честь моравського філософа XVII століття Яна Амоса Коменського та французького філософа XVIII століття Монтеск'є.
Галерея та бібліотека Щоб забезпечити безпечний внутрішній структурний зв'язок між Аннеа, Старим палацом, трьома прибудовами та вежами, Перро спроєктував Галерею, основним компонентом якої є крита вулиця зі скляним дахом, довжиною 300 м, шириною 8 м та висотою 9,85 м. Окрім надання персоналу доступу до низки зручностей, включаючи банк, 14 навчальних кімнат, газетний кіоск та ресторан самообслуговування, у Галереї також розташована бібліотека Суду Справедливості. Бібліотека виходить на вулицю Галереї на відстань 70 м та займає повну висоту будівлі, маючи триповерховий читальний зал з 80 ергономічними місцями для читання. Колекція бібліотеки налічує понад 150 000 томів, з яких 70 000 охоплюють періодичні видання ЄС, право ЄС, порівняльне та міжнародне право, а також право держав-членів ЄС, доступні в самій бібліотеці. Ще 80 000 томів, що охоплюють законодавство деяких держав, що не є членами ЄС, офіційні журнали та судові звіти держав-членів ЄС, а також словники зберігаються у підвалі вежі B, до якої можна безпосередньо потрапити через критий прохід з читальної зали бібліотеки.
П'яте продовження
Вежа Рокка Також спроєктоване Перро, п'яте та найновіше розширення комплексу Палацу було урочисто відкрито 19 вересня 2019 року. Яке розширення, відоме як вежа Рокка, забезпечує додаткові офісні приміщення для перекладацьких служб та адміністрації Суду Справедливості. Розташоване паралельно, але під невеликим кутом до веж Коменського та Монтеск'є, це доповнення до комплексу було заплановано під час четвертого розширення, яке мало відбутися пізніше. 29-поверхова вежа заввишки 118 м є найвищою спорудою в Люксембурзі, замінивши попередніх рекордсменів – вежі Коменського та Монтеск'є комплексу Палацу. Вежа Рокка складається з двох споруд, що прилягають одна до одної та розташовані зсунуто одна до одної, причому коротша споруда має той самий профіль та висоту, що й вежі Коменського та Монтеск'є, та має той самий фасад з анодованого алюмінію золотистого кольору, а вища споруда має контрастний чорний фасад. На його 27-му поверсі є оглядовий майданчик, який, за твердженням Суду Справедливості, є єдиним у своєму роді на Землі, з якого відкривається вид на чотири країни: Бельгію, Францію, Німеччину та Люксембург.
Вежа Рокка отримала свою назву від Джустіни Рокка, італійської діячки епохи Відродження, яку вважають першою жінкою-юристом в історії. Територія Після завершення четвертого розширення комплексу Палацу та під час реконструкційних робіт на прибудовах приблизно у 2013 році було вжито будівельних робіт, щоб забезпечити доступ до комплексу через вулицю Форт-Нідергрюневальд, яку було піднято до рівня в рамках загальних планів міської реконструкції Кірхберга. Це включало демонтаж пішохідного мосту на верхній поверх будівлі Еразма в Палаці, який раніше перетинав дорогу.
У 2023 році було завершено роботи з встановлення нової огорожі по периметру, включаючи три нові безпечні контрольно-пропускні пункти для відвідувачів, на вулиці Форт-Нідергрюневальд, бульварі Конрада Аденауера та перенаправленій вулиці Шарля-Леона Хаммеса. У День Європи 2023 року було відкрито «сад багатомовності», відкритий для публіки, на частині землі, що прилягає до комплексу, який залишився занедбаним після знесення оригінальної будівлі Європейської комісії імені Жана Моне.
Заяви