Мустафа Февзі Чакмак (12 січняHayrullah Gök, Mareşal Fevzi Çakmak'ın askerî ve siyasî faaliyetleri, 1876—1950, Genelkurmay Basım Evi, 1997, , p. 2, TBMM Arşivi; VIII. Dönem İstanbul millet vekili Mareşal Fevzi Çakmak'ın hâl tercümesi, sicil no. 293, defter no. 486, zarf no. 32. 1876 — 10 квітня 1950) — турецький фельдмаршал (марешал) і політик. Він обіймав посаду начальника Генерального штабу з 1918 по 1919 рік, а пізніше — військового міністра Османської імперії в 1920 році. Пізніше він приєднався до тимчасового уряду Великих національних зборів і став віце-прем'єр-міністром, міністром національної оборони, а потім прем'єр-міністром Туреччини з 1921 по 1922 рік. Він був другим начальником Генерального штабу тимчасового уряду Анкари та першим начальником Генерального штабу Турецької Республіки.Fevzi Çakmak , Chief of the General Staff
Закінчивши Військове училище в званні штаб-капітана та отримавши призначення до 4-го відділу Генерального штабу, Мустафа Февзі брав участь у численних битвах під час тривалого падіння Османської імперії, таких як Перша балканська війна та битва при Монастирі. Він був командиром V корпусу протягом усієї оборони Галліполі, під час якої його молодший брат загинув у битві при Чунук-Баїрі. Після Першої світової війни він став пашею та начальником Генерального штабу Османської імперії, а в 1919 році великий візир Ахмет Тевфік-паша призначив його командувачем Інспекції військ Першої армії. Після короткого перебування на посаді військового міністра в 1920 році Февзі пішов, щоб приєднатися до дисидентських Великих національних зборів в Анкарі як член парламенту від Козана.
У 1920 році Мустафа Кемаль-паша призначив його міністром національної оборони та заступником прем'єр-міністра, здобувши численні військові успіхи протягом усієї війни за незалежність Туреччини, зокрема під час битви при Сакар'ї. Він змінив Мустафу Кемаля на посаді прем'єр-міністра в 1921 році, пішовши у відставку в 1922 році, щоб взяти участь в успішній битві при Думлупинарі. У 1922 році за рекомендацією Мустафи Кемаля він був призначений фельдмаршалом (марешалом). Він змінив Ісмета Іненю на посаді начальника Генерального штабу в серпні 1921 року та продовжував служити після проголошення Турецької Республіки в 1923 році. Прийнявши прізвище Чакмак, він був кандидатом на посаду наступника Мустафи Кемаля Ататюрка на посаді президента Туреччини після смерті Ататюрка в 1938 році, але відмовився від посади на користь Іненю. Він продовжував обіймати посаду начальника Генерального штабу до 1944 року, після чого став членом парламенту від Стамбула від Демократичної партії. Пізніше він вийшов з Демократичної партії та став співзасновником Національної партії на чолі з Османом Болюкбаші.
Февзі Чакмак залишається, поряд із Мустафою Кемалем Ататюрком, одним із двох фельдмаршалів Туреччини.
Біографія
Сім'я та школи Мустафа Февзі народився 12 січня 1876 року в Джихангірі (Стамбул, Османська імперія). Його родина турецького походження. Їхні предки прибули до Стамбула з Чакмака, що в сучасній провінції Баликесір.Millı̂ Kültür, p;7, Kültür Bakanlığı (1990) До матері Хесні Ханим, дочці Варналі Хаджі Бекіра Ефенді, який був молодшим сином Омера Аги, і батькові Алі Сіррі Ефенді, який був сином Чакмакоглу Гусейна Дервіш Каптана. Алі Сіррі Ефенді служив секретарем у Топхане (Арсенал). У 1879 році Алі-Сіррі-бей був призначений до Чорноморського артилерійського полку (Karadeniz Topçu Alayı) у Румелі Каваґі, і родина переїхала туди. Таким чином, ім'я Февзі в армії стало «Февзі-паша з Каваку» (Kavaklı Fevzi Paşa).
Він навчався в Sadık Hoca Mektebi в Rumeli Kavağı між 1882 і 1884 роками. Він продовжував навчання в Tedrisiye-i Haybiye Mektebi в Сариєрі між 1884 і 1886 роками, у військовій школі Салонік (Selânik Askerî Rüşdiyesi) між 1886 і 1887 роками в Soğukçeşme Askerî Rüşdiyesi між 1887 і 1890 роками. Він вивчив арабську та перську мови від свого діда Хаджі Бекіра Ефенді, який навчався в Єгипті та Багдаді і був одним із видатних інтелігентів того часу. Він продовжив навчання у військовій середній школі Кулелі (Kuleli Askerî İdadisi) між 1890 і 1893 роками. Після закінчення військової середньої школи Кулелі він 29 квітня 1893 року вступив до Османського військового коледжу. Він закінчив військову школу сьомим випускником 28 січня 1896 року та вступив до лав Османської армії піхотинцем, де брав участь у бойових діях під час греко-турецької війни 1897 року.Nusret Baycan, «Büyük Taarruz'da Komuta Kademelerinde Görev Alanlarla Üst Düzeydeki Karargâh Subayları», Atatürk Araştırma Merkezi Dergisi, Sayı 26, Cilt: IX, Mart 1993, Другий лейтенант (Mülâzım-ı Sani).T.C. Genelkurmay Harp Tarihi Başkanlığı Yayınları, Türk İstiklâl Harbine Katılan Tümen ve Daha Üst Kademelerdeki Komutanların Biyografileri, Genelkurmay Başkanlığı Basımevi, Ankara, 1972, p. 52.
28 січня 1898 року він вступив до Імперської військової академії, а 16 березня 1897 року був підвищений до звання першого лейтенанта.T.C. Genelkurmay Harp Tarihi Başkanlığı Yayınları, Türk İstiklâl Harbine Katılan Tümen ve Daha Üst Kademelerdeki Komutanların Biyografileri, Genelkurmay Başkanlığı Basımevi, Ankara, 1972, p. 52. 25 грудня 1898 року він закінчив Академію у званні штаб-капітана та був призначений до 4-го департаменту Генерального штабу.
Західна Румелія
11 квітня 1899 року він став штабним офіцером 18-ї регулярної дивізії під командуванням Шемсі-паші в Метровічі (сучасна Митровиця) Третьої армії. Він вивчав сербську, болгарську та албанську мови, щоб читати їхні газети та збирати інформацію. 20 квітня 1900 року його було підвищено до звання колаґаші, 20 квітня 1902 року — до майора (бінбаші),T.C. Genelkurmay Harp Tarihi Başkanlığı Yayınları, Türk İstiklâl Harbine Katılan Tümen ve Daha Üst Kademelerdeki Komutanların Biyografileri, Genelkurmay Başkanlığı Basımevi, Ankara, 1972, p. 52. 19 липня 1906 року — до підполковника (каймакам) та 17 грудня 1907 року — до міралая.Genelkurmay, Türk İstiklâl Harbine Katılan Tümen ve Daha Üst Kademelerdeki Komutanların Biyografileri, p. 53.
За даними деяких дослідників, він контактував із Комітетом єдності та прогресу та був обраний членом таємної ради директорів відділення комітету в Метровічах.Ayfer Özçelik, «Mareşal Fevzi Çakmak», Millî Kültür, Sayı: 83, Nisan 1991, Kültür Bakanlığı Yayınları, Ankara, 1991, p. 56. 3 липня 1908 року старший капітан Ахмед Ніязі-бей, що перебував у Ресне (сучасний Ресен), етнічний албанець, вийшов у гори з 200 солдатами та кількома цивільними особами та видав маніфест, у якому вимагав відновлення конституційного уряду. Шемсі-паша, етнічний албанець, отримав наказ придушити повстанців і пішов на Монастир із двома батальйонами. Але його застрелив тодішній другий лейтенант Бігалі Атіф-бей.
19 серпня 1909 року його понизили до майора через Закон про очищення військових звань.
29 грудня 1908 року його було призначено губернатором і командиром Ташлиці (сучасне Плєвля), а також командиром 35-ї бригади. 15 січня 1910 року його було тимчасово призначено до штабу Косовського тимчасового корпусу, 29 вересня його було підвищено до звання підполковника, а 27 липняT.C. Genelkurmay Harp Tarihi Başkanlığı Yayınları, Türk İstiklâl Harbine Katılan Tümen ve Daha Üst Kademelerdeki Komutanların Biyografileri, Genelkurmay Başkanlığı Basımevi, Ankara, 1972, p. 52. він став начальником штабу того ж корпусу.
15 січня 1911 року його було призначено до 4-го відділу Генерального штабу. 2 жовтня 1911 року, коли він перебував в Ішкоді (сучасний Шкодер), через початок італійсько-турецької війни (29 вересня 1911 — 18 жовтня 1912 року) його було призначено до Західної армії, сформованої для оборони Західної Румелії під командуванням Біринджі Феріка Алі Різи-паші. 6 жовтня його було призначено губернатором Іпек Санджагі (сучасний округ Печа). 19 жовтня він повернувся до Стамбула, щоб продовжити свою роботу в 4-му відділі Генерального штабу. 11 лютого 1912 року його було призначено до складу комітету, сформованого під головуванням міністра внутрішніх справ Хаджі Аділь-бея, з рішенням про реформу Албанії та трьох вілаєтів (Салоніки, Монастир, Косово). 9 травня його було призначено до секретаріату, сформованого в Садареті, а 3 липня — до заступника командира 21-ї піхотної дивізії в Якові (нині Гьякова), а 6 серпня — до штабу Генеральних сил Косова.
Балканські війни 29 вересня 1912 року його було призначено начальником 1-го відділу (начальником операцій) Вардарської армії під командуванням Феріка Халеплі Зекі-паші, сформованої у складі Західної армії. Під час Першої Балканської війни (8 жовтня 1912 — 30 травня 1913), після поразки в Кумановській битві (23–24 жовтня 1912 року), Февзі писав, що розподіл османських військ на великій території давав ініціативу ворогу, а план мобілізації та концентрації був погано розроблений та недосконалий. Він також зазначив, що існували значні недоліки в артилерії, радіозв'язку та повітряних частинах.Edward J. Erickson, Defeat in Detail: The Ottoman Army in the Balkans, 1912—1913, Praeger, 2003, , p. 183. Але він писав, що висунув ідею створення шестикорпусної армії чисельністю сто тисяч осіб для операції на внутрішніх лініях від району Монастира (сучасна Битола). Вардарська армія відступила до Монастира.
16 листопада, під час битви під Монастиром (16–19 листопада 1912 року), його молодший брат Мухтар Ефенді загинув у бою на висотах Облаково, на північний захід від Бітоли. Після поразки в битві під Бітолою він писав, що ефективна чисельність 78 піхотних батальйонів Вардарської армії становила 39 398 осіб. Вардарська армія відступила до Албанії. 10 травня, оскільки полковник Ібрагім Халіл-бей (Седес), який був начальником штабу Вардарської армії, вирушив до Стамбула, а Февзі був призначений начальником штабу. 19 червня штаб Вардарської армії евакуювався з причалу на Семані на борту пароплавів «Караденіз» та «Ґюльджемаль» і прибув до Стамбула 22 червня.
Февзі написав:
2 серпня 1913 року його було призначено командиром Анкарської резервної дивізії, 6 листопада — командиром 2-ї піхотної дивізії, а 24 листопада йому було присвоєно звання полковника.T.C. Genelkurmay Harp Tarihi Başkanlığı Yayınları, Türk İstiklâl Harbine Katılan Tümen ve Daha Üst Kademelerdeki Komutanların Biyografileri, Genelkurmay Başkanlığı Basımevi, Ankara, 1972, p. 52.
Перша світова війна
22 грудня 1913 року його було призначено командиром V корпусу. Його корпус брав участь в обороні Галліполі. 2 березня 1915 року його було підвищено до звання мірліва.T.C. Genelkurmay Harp Tarihi Başkanlığı Yayınları, Türk İstiklâl Harbine Katılan Tümen ve Daha Üst Kademelerdeki Komutanların Biyografileri, Genelkurmay Başkanlığı Basımevi, Ankara, 1972, p. 52. Він прибув на Галліполійський фронт 13 липня та командував своїм корпусом у битвах під Ачі-Бабою (İkinci Kerevizdere Muharebesi) та Сарі-Баїром. 8 серпня його молодший брат, командир 1-ї роти 2-го батальйону 64-го полку, лейтенант Мехмед Назіф Ефенді, загинув у бою в битві під Чунук-Баїром.Kemal Arı, «Mülâzım-ı Evvel Mehmed Nazif Efendi'nin Conkbayırı'nda Şehit Düşüşü ve Buna İlişkin Mustafa Kemal (Atatürk)'in Bir Mektubu» , Türk Tarih Kurumu, Belleten, LVIII/222 (Ağustos, 1994), pp. 451—459.
6 грудня 1915 року він одночасно служив командиром групи Анафарталар. У квітні 1916 року його було призначено до 3-го військового округу Східного фронту, а 7 вересня 1916 року — командиром II Кавказького корпусу, що складався з 5-ї, 11-ї та 37-ї Кавказьких дивізій. 5 липня 1917 року його було призначено командувачем 2-ї армії в Діярбакирі.