Нідерланди проти Essent NV (2013 року) C‑105/12 — прецедентне рішення Суду Європейського Союзу у сфері енергетичного права ЄС, яке стосується балансу між правилами вільного ринку (зокрема ) та правом держав-членів зберігати енергетичні мережі в державній чи комунальній власності.
Факти Група нідерландських енергетичних компаній (зокрема Essent NV, Eneco та Delta) оскаржила національне законодавство Нідерландів (Закон про незалежне управління мережами), яке вимагало жорсткого «анбандлінгу» (відокремлення) компаній на енергетичному ринку.
Нідерландський закон встановлював три ключові обмеження:
Заборона приватизації: акції операторів електро- та газорозподільних мереж могли належати виключно державі або муніципалітетам. Групова заборона: операторам мереж було заборонено входити до тієї ж групи (холдингу), що й компаніям, які виробляють, постачають або торгують електроенергією. Заборона на фінансове обтяження: операторам мереж заборонялося брати на себе борги або гарантії за інші компанії холдингу, щоб не створювати ризиків для стабільності інфраструктури.
Енергетичні компанії стверджували, що ці правила виходять за межі вимог Газової та Електричної Директив ЄС (які вимагали відокремлення управління, але не забороняли приватну власність) і порушують статтю 63 ДФЄС, яка гарантує вільний рух капіталу в ЄС.
Уряд Нідерландів захищав свій закон, посилаючись на статтю 345 ДФЄС, яка проголошує, що Договори ЄС «жодним чином не порушують правила держав-членів, що регулюють систему відносин власності».
Судове рішення Велика палата Суду ЄС стала на бік уряду Нідерландів, визнавши національне законодавство повністю сумісним із правом Європейського Союзу.
Основні правові висновки Суду:
Щодо державної власності (стаття 345 ДФЄС): Суд підтвердив, що держави-члени мають суверенне право приймати рішення про націоналізацію компаній або збереження їх у державній власності. Заборона приватизації критичної інфраструктури сама по собі є легітимною. Щодо вільного руху капіталу: Водночас Суд зауважив, що стаття 345 ДФЄС не звільняє держави від дотримання фундаментальних свобод ЄС. Заборони на приватизацію та входження до єдиних холдингів дійсно становлять обмеження вільного руху капіталу (стаття 63 ДФЄС), оскільки стримують іноземних інвесторів від вкладання коштів. Обґрунтованість обмежень: Попри це, Суд постановив, що такі обмеження є абсолютно виправданими нагальними суспільними інтересами (overriding reasons in the public interest).
Суд пояснив, що жорстке розділення власників мереж та виробників енергії спрямоване на досягнення цілей самих Директив ЄС, а саме:
забезпечення недискримінаційного доступу до розподільних мереж; запобігання перехресному субсидіюванню (щоб прибутки від монопольної мережі не використовувалися для нечесної конкуренції на ринку постачання); стимулювання достатніх інвестицій в інфраструктуру; гарантування стабільної безпеки енергопостачання.
Значення справи Це рішення стало критично важливим для енергетичної політики в Європі. Воно остаточно підтвердило, що право ЄС не вимагає обов'язкової приватизації стратегічної інфраструктури, як це часто стверджували корпоративні лобісти.
Справа Netherlands v Essent довела, що держави-члени можуть застосовувати жорстку модель розділення власності на енергоринку і захищати свої мережі від спекулятивних фінансових ризиків чи поглинань з боку приватних корпорацій. Збереження природних монополій (таких як газові чи електричні труби та дроти) у державній власності є ефективним інструментом для запобігання конфлікту інтересів і захисту кінцевих споживачів.
Див. також
Право Європейського Союзу Вільний рух капіталу Енергетичне право
Примітки
Література
Talus K. EU Energy Law and Policy: A Critical Account. — Oxford University Press, 2013. Hancher L., de Hauteclocque A., Sadowska M. Capacity Mechanisms in the EU Energy Market: Law, Policy, and Economics. — Oxford University Press, 2015.
Посилання
Текст рішення (Об'єднані справи C‑105/12 – C‑107/12) на сайті Суду Європейського Союзу