Пра́во Європе́йського Сою́зу або європе́йське пра́во () — система договорів та нормативно-правових актів, таких як регламенти, директиви, рішення, рекомендації, висновки, що діють прямо або непрямо в державах-членах Європейського Союзу. Також можна зустріти назву Право Спільноти (, ) — термін, що використовувався до набрання чинності Лісабонським договором від 1 грудня 2009 року.
Власне право Європейського Союзу складається з установчих договорів (первинне законодавство) та нормативних положень, розроблених інституціями Європейського Союзу на їхній основі (вторинне законодавство).
У ширшому розумінні право Європейського Союзу охоплює всі норми його правового устрою, зокрема: загальні правові принципи; прецедентне право Суду Справедливості; законодавство, що виникає внаслідок зовнішніх відносин Європейського Союзу; і допоміжне законодавство, що складається з конвенцій і подібних угод, укладених між країнами-членами для запровадження положень установчих договорів.
Усі ці правові норми разом становлять так званий доробок Спільноти (Community acquis або acquis communautaire).
Джерела
Акти первинного права
До актів первинного права належать усі установчі договори Європейського Союзу, зокрема договори про внесення змін. За юридичною природою акти первинного права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права мають найвищу юридичну силу стосовно всіх інших норм Європейського Союзу, які містяться в актах вторинного права.
Акти вторинного права
До актів вторинного права належать акти, що видаються інститутами Європейського Союзу (ст. 288 Договору про функціонування Європейського Союзу), а також інші акти, що ухвалюються на основі установчих договорів. Вторинний акт може бути ухвалений, якщо існують повноваження для його прийняття та дотримано бюджетної дисципліни.
Типи вторинних актів
Юридично обов'язкові: законодавчі: регламенти, директиви та рішення, прийняті на ґрунті первинного права; незаконодавчі: акти, ухвалені відповідно до повноважень, передбачених у законодавчому акті. Юридично необов'язкові: рекомендації, думки (висновки), резолюції, поправки, повідомлення, білі книги, зелені книги, кодекси поведінки, орієнтири ЄЦБ, внутрішні регламенти, міжінституційні угоди та інші необов'язкові для виконання акти.
Акти третинного права Третинне право (іноді комплементарне, тобто допоміжне або додаткове) включає правові норми, джерелом яких є інші акти, ніж установчі договори чи акти, видані інституціями ЄС. До них належать насамперед угоди і конвенції, що укладаються державами-членами з метою реалізації приписів, що містяться в самих установчих договорах:
Брюссельська конвенція від 27 вересня 1968 року щодо судової юрисдикції і виконання рішень в області цивільного і торгового права; Конвенція про взаємне визнання компаній від 29 лютого 1968 року; Конвенція про юрисдикцію і приведення у виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах від 16 вересня 1988 року; Конвенція про усунення подвійного оподатковування від 23 липня 1990 року тощо. Також до третинного права іноді відносять угоди, які укладаються від імені Європейського Союзу з третіми державами чи міжнародними організаціями.
Офіційне оприлюднення
Нормативно-правові акти публікуються в Офіційному віснику Європейського Союзу (до 2003 року він називався Офіційним вісником Європейських Спільнот). Офіційний вісник видається всіма офіційними мовами Європейського Союзу; Кожна мовна версія є автентичною.Рекомендації для українських органів державного управління щодо наближення українського законодавства до права ЄС, 46 сторінка
Українська мова На офіційному сайті Верховної Ради України та інших урядових ресурсах триває процес офіційного перекладу законодавства Європейського Союзу, окрема розробляються глосарії термінів, орієнтовні плани перекладів на роки тощо.
У липні 2024 року в Україні став доступний посібник з перекладу права Європейського Союзу (acquis communautaire). Цей комплексний двомовний посібник, підготовлений експертами з перекладу з ЄС у співпраці з університетами України, покликаний допомогти у точному перекладі законодавства та термінології Європейського Союзу українською мовою, що є однією з вимог вступу України. Зокрема, він охоплює засадничі принципи права, термінологію, юридичну англійську мову, а також містить огляд викликів та підходів до перекладу нормативно-правових актів українською мовою.
Особливості права Європейського Союзу
Обмеження суверенних прав держав-членів на користь органів ЄС. Європейський Союз не є класичною міжнародною організацією в повному розумінні цього слова. Він поєднує в собі риси міжнародної організації, конфедерації та федерації; Право ЄС поєднує в собі риси романо-германської та англосаксонської правових систем. Незважаючи на значний вплив романо-германської системи, на території ЄС застосовується прецедентне право; Право ЄС має пряму дію (принцип прямої дії). Це означає, що його норми встановлюють суб'єктивні права і обов'язки безпосередньо для фізичних та юридичних осіб; Верховенство щодо національного права держав-членів (принцип верховенства права ЄС). Це означає, що його джерела мають вищу юридичну силу, ніж джерела права, ухвалені в межах окремих держав-членів; Право ЄС займає проміжне положення між національним (внутрішньодержавним) і міжнародним правом.
Історія
Демократичні ідеали інтеграції для міжнародних та європейських націй такі ж старі, як і сучасна національна держава. Стародавні концепції європейської єдності були загалом недемократичними та ґрунтувалися на домінуванні, як от імперія Александра Великого, Римська імперія чи Католицька церква, контрольована Папою. В епоху Відродження середньовічна торгівля процвітала в таких організаціях, як Ганза, що простягалася від англійських міст, таких як Бостон і Лондон, до Франкфурта, Стокгольма та Риги. Ці торговці розробили , поширюючи основні норми добросовісності та чесної торгівлі через свій бізнес. У 1517 році протестантська Реформація спричинила сто років кризи та нестабільності. Мартін Лютер прибив список вимог до дверей церкви у Віттенберзі, король Генріх VIII оголосив про односторонній відкол від Риму за допомогою Акта про супрематію 1534 року, і конфлікти спалахували по всій Священній Римській імперії до Аугсбурзького миру 1555 року, який гарантував кожному князівству право на обрану ним релігію (cuius regio, eius religio). Ця нестабільна домовленість розпалася під час Тридцятилітньої війни (1618—1648), убивши приблизно чверть населення Центральної Європи. Вестфальський договір 1648 року, який приніс мир відповідно до системи міжнародного права, натхненного Гуґо Ґроцієм, загальновизнано вважається початком системи національних держав. Навіть тоді в Англії спалахнула громадянська війна, яка завершилася лише Славною революцією 1688 року, коли парламент запросив на престол Вільгельма та Марію з Ганновера та ухвалив Білль про права 1689 року. У 1693 році Вільям Пенн, квакер із Лондона, який заснував штат Пенсільванія в Північній Америці, стверджував, що для запобігання триваючим війнам у Європі потрібен «європейський парламент».W Penn, An ESSAY towards the Present and Future Peace of Europe by the Establishment of an European Dyet, Parliament, or Estates (1693) in AR Murphy, The Political Writings of William Penn (2002) See D Urwin, The Community of Europe: A History of European Integration (1995)
Французький дипломат Шарль де Сен-П'єр, який працював над переговорами щодо Утрехтського договору наприкінці війни за іспанську спадщину, запропонував через «Вічний Союз» «вічний мир у Європі»,C de Saint-Pierre, A Project for Settling an Everlasting Peace in Europe (1713) і цей проєкт підхопили Жан-Жак РуссоJJ Rousseau, A lasting peace through the federation of Europe; and, The state of war (1756) та Іммануїл Кант.I Kant, Perpetual Peace: A Philosophical Sketch or Zum ewigen Frieden. Ein philosophischer Entwurf (1795) Після наполеонівських війн і революцій 1848 року в XIX столітті Віктор Гюґо на Міжнародному конгресі миру в 1849 році передбачив день, коли будуть «Сполучені Штати Америки і Сполучені Штати Європи віч-на-віч, тягнучись один до одного через моря».V Hugo, Opening Address to the Peace Congress (21 August 1849). Afterwards, Giuseppe Garibaldi and John Stuart Mill joined Victor Hugo at the Congress of the League of Peace and Freedom in Geneva 1867. Перша світова війна спустошила європейське суспільство та економіку, а Версальський договір не зміг створити працездатну міжнародну систему в Лізі Націй, будь-яку європейську інтеграцію та наклав жорсткі умови виплати репарацій на країни, що програли.See JM Keynes, The Economic Consequences of the Peace (1919) Після чергового економічного колапсу та зростання фашизму, що призвело до Другої світової війни, європейське громадянське суспільство було сповнене рішучості створити міцний союз, щоб гарантувати мир у всьому світі через економічну, соціальну та політичну інтеграцію.
Щоб «врятувати прийдешні покоління від лиха війни, яка двічі… принесла людству невимовне горе»,See the UN Charter 1945 Preamble у 1945 році було ухвалено Статут Організації Об'єднаних Націй, а Бреттон-Вудська конференція створила нову інтегровану систему Світового банку, Міжнародного валютного фонду і Світової організації торгівлі. Крім того, Рада Європи, утворена Лондонським договором 1949 року, прийняла Європейську конвенцію з прав людини, під наглядом нового транснаціонального суду в Страсбурзі в 1950 році. Уже в 1946 році Вінстон Черчилль закликав до створення «Сполучених Штатів Європи», хоча це не означало, що Сполучене Королівство розірве свої зв'язки зі Співдружністю. У 1950 році міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував, щоб, починаючи з інтеграції французького та німецького виробництва вугілля та сталі, була створена «організація, відкрита для участі інших країн Європи», де «солідарність у виробництві» зробила б війну «не просто немислимою, але й матеріально неможливою».R Schuman, Speech to the French National Assembly (9 May 1950) Паризький договір 1951 року створив першу Європейську спільноту з вугілля та сталі (ЄСВС), підписаний Францією, Західною Німеччиною, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом та Італією, президентом якого став Жан Моне. Основна ідея полягала в тому, що війна стане неймовірно дорогою і складною, якщо власність і виробництво економік країн будуть об'єднані. Договір заснував Асамблею (нині Європейський парламент), яка представляє народи, Раду міністрів для держав-членів, Комісію як виконавчу владу та Суд для тлумачення закону. На Сході Радянський Союз встановив диктаторські уряди, контролюючи Східну Німеччину та решту Центрально-Східної Європи. Хоча Сталін помер у 1953 році, а новий генеральний секретар Микита Хрущов розвінчав його культ особи в 1956 році,N Khrushchev, On the Cult of Personality and Its Consequences (25 February 1956), радянські танки придушили демократичну угорську революцію 1956 року та придушили будь-які спроби її народу здобути демократію та права людини.