Зато́же (; раніше Посада Вижна або Посада Сяноцька ()) — історичний район міста Сянок у Підкарпатському воєводстві Польщі, розташований у його південній частині.
Первісно існував як окреме поселення та передмістя Сянока, що сформувалося на південний захід від історичного центру міста і в джерелах середини XVII століття згадується під назвою Посада Вижна. Упродовж XIX — початку XX століття місцевість мала назву Посада Сяноцька і виконувала функції приміської осади, тісно пов'язаної з економічним та суспільним життям Сянока.
Наприкінці XIX — початку XX століття Затоже розвивалося як осередок локального громадського життя, де діяли освітні ініціативи, зокрема читальня, заснована 1890 року за підтримки Краківського товариства народної освіти, а землі передмістя перебували у власності місцевих землевласників. У сучасний період Затоже є складовою міської забудови Сянока, зберігаючи історичну тяглість колишнього передміського поселення.
Історія Затоже розташоване в південній частині міста. Історично на цій території, на південному заході від міського центру, існувало Сяноцьке передмістя, яке в документах 1645 року фігурує під назвою Посада Вижна, а в пізніший період згадується як Посада Сяноцька (1900—1918). 21 грудня 1890 року на території села відкрито читальню, засновану Краківським товариством народної освіти. Будівництво було ініційоване на чолі з . В останнє десятиліття XIX століття посаду голови гміни обіймав Антоній Богда.
На межі ХІХ—ХХ століть свої маєтки у населеному пункті мали Марія Шеліська, Теофіла Чурницька та . Станом на 1905 рік, остання мала у власності 31 гектар земліAlojzy Zielecki, Życie gospodarcze, W epoce autonomii galicyjskiej, w: Sanok. Dzieje miasta. Praca zbiorowa pod redakcją Feliksa Kiryka, Kraków 1995. s. 405.Alojzy Zielecki, Życie gospodarcze, s. 405, w: Sanok. Dzieje miasta. Praca zbiorowa pod redakcją Feliksa Kiryka, Kraków 1995..
Законом № 31 від 23 вересня 1909 року, виданому у Відні, адміністративна гміна Посада Сяноцька в Сяноцькому повіті включена до складу гміни міста СянокTu podano 1910. . Тоді ж мером міста головою тимчасової ради гміни призначено старосту . Перше засідання нової міської ради Великого Сянока після зміни адміністративно-територіального поділу відбулося 26 червня 1912 року. Рішенням міської ради Сянока від 5 вересня 1912 року колишня Посада Сяноцька була названа 2-м районом міста Сянок.
Головною та найстарішою артерією району є вулиця Бартоша Ґловацького, яка простягається вгору на південь і почала забудовуватися у 1908 році. Наразі район розташований на південь від залізничної колії № 108, що проходить через місто. На сході він межує з районом Посада, на півночі — із Середмістям, на заході — із Домбрівкою, а на півдні — із селом Мале Строше. Житловий масив, збудований у районі навколо вулиці Важивної, який називають Масивом короля Яна III Собеського, також отримав народні назви «Кенарівка» (за прізвищем його ініціатора ) та «Єрозоліма», себто «Єрусалим».
У 1986 році на житловому масиві Яна III Собеського засновано футбольний клуб OKS «Amator» Сянок.
Об'єкти Місто Сянок — залізничний зупинний пункт. Сяноцька спеціалізована лікарня. Геліпорт при лікарні.
Відомі уродженці
Коник Климентій Йосипович ( 27 жовтня 1888 — 3 листопада 1937) — український і радянський військовик, громадський та державний діяч, журналіст, науковець, управлінець, організатор освітянської справи в УСРР. Фігурант процесу 101 (1911), член Українського Студентського Союзу у Львові. Жертва більшовицького терору. Реабілітований посмертно (1960).
Відомі мешканці
Коник Ераст Йосипович (22 листопада 1886, Перемишль, Австро-Угорщина — після 1960-х років, Львів) — український громадський і військовий діяч, правник, старшина Легіону Українських січових стрільців, Української галицької армії та Червоної Української галицької армії. Учасник Першої світової війни, польсько-української війни 1918—1919 років, визвольних змагань на Наддніпрянщині та подій, пов’язаних із переходом УГА до Червоної армії. Четар (1919).
Галерея
Примітки
Посилання