Діаманти ночі () — чеський фільм 1964 року про двох юнаків, які тікають з потягу, що везе їх до концентраційного табору, вільно заснований на автобіографічному романі Арношта Лустіга «Темрява не має тіні». Це перший повнометражний фільм режисера Яна Немеца.

Сюжет Двоє підлітків тікають з потягу на ходу, скидаючи на бігу довгі чорні пальта, на спині яких білою фарбою намальовані літери «KL» (скорочення від Konzentrationslager, що німецькою означає «концентраційний табір»). Позаду них чути крики та стрілянину. У фільмі мало діалогів, а втеча хлопців через ліси, болота та кам'янисту місцевість перемежовується зображеннями спогадів, снів та марень молодшого з двох хлопців. Він згадує, як обміняв своє взуття зі старшим на шматок їжі. Коли взуття, яке замале, починає кульгати старшому, молодший уявляє, як вони вдвох йдуть безлюдною міською вулицею в блискучих нових черевиках, а старший крутить химерну тростину замість того, щоб спиратися на палицю. У серії снів та марень молодший уявляє, як їде додому до Праги потягом та трамваєм, ходить навколо, без пригод проходить повз двох нацистських солдатів, зустрічає дівчину та неодноразово дзвонить у двері квартири, і вест цей час носить пальто, яке ідентифікує його як втікача з концтабору.

Хлопчики натрапляють на ферму. Вони бачать, як дружина фермера приносить фермеру обід у поле, а молодший йде за нею назад у будинок, щоб попросити їжі. Він бореться з думками про вбивство та секс, неодноразово уявляє собі обидві можливості, але зрештою просто мовчки бере кілька скибочок хліба, які вона пропонує, і йде.

Зрештою, хлопців ловить група літніх німецькомовних чоловіків, які стріляють, після того, як травма ноги старшого хлопця не дозволяє йому застрибнути на вантажівку, що проїжджає повз. Старі затримують хлопців у пивному залі, де вони сидять у кутку, поки чоловіки п'ють, їдять, співають та танцюють. Місцевий староста каже, що патруль, що проїжджає повз, забере хлопців того ж вечора, і військовий суд вирішить, що з ними робити. Поки вони чекають, молодший хлопець згадує втечу з поїзда та змушує старшого погодитися, хоча й апатично, напасти на військовий патруль, щоб вони могли знову втекти.

Чути два постріли, і видно, як хлопці нерухомо лежать надворі в багнюці. Повернувшись до пивної зали, мер наказує їм виходити. Коли вони відходять, ватажок стрілецької групи гукає: «На старт, прицілься, вогонь!», але старі лише плескають у долоні, сміються та починають співати. Молодший хлопець знову уявляє себе в Празі, а потім він і старший йдуть лісом самі.

Кінець неоднозначний: або хлопців пощадили, або вони прямують на страту; останній постріл або реальний, або спогад, або уявний.

У ролях

Ладіслав Янський — перший юнак, старший і вищий Антонін Кумбера — другий юнак, молодший та нижчий Володимир Пухолт — другий юнак (голос) Ільзе Бішофова в ролі жінки

Виробництво У 1942 році, у віці 15 років, чеський єврей Арношт Лустіг був відправлений до концентраційного табору Терезієнштадт. Пізніше його перевели до Освенцима та Бухенвальда. У 1945 році він та ще один юнак втекли з потягу, який віз їх до Дахау, коли той потяг атакував американський літак. Оповідання «Темрява не відкидає тіні» () з його книги «Діаманти ночі» (), збірки оповідань, опублікованої в 1958 році, була натхненна цим інцидентом, а чотири роки по тому історія була екранізована у фільм «Діаманти ночі».

Некролог Лустіга в The New York Times коротко описував «Темрява не відкидає тіні» як історію про «двох молодих чоловіків, які тікають з поїзда та ховаються в лісі. Після крадіжки хліба з ферми їх ловить місцеве ополчення і ось-ось стратять, коли ополченці просто сміються та йдуть геть».

На Немеца вплинули ранні фільми Луїса Бунюеля, фільм Роберта Брессона «Втікач» (1956), фільми Алена Рене та письменництво Вільяма Фолкнера. Антоніна Кумберу, залізничника ромського походження, було обрано на роль після того, як Немец побачив його в короткометражному документальному фільмі Евальда Шорма «Залізничники» () (1963). Інший головний актор, Ладіслав Янський, був фотографом і епізодичним актором.

Посеред виробництва фільму оператор Ярослав Кучера залишив роботу над ним, щоб отримати нагороду на кінофестивалі в Південній Америці. Решту фільму зняв Мирослав Ондржичек. Вступний трек-кадр, на якому були присутні обидва чоловіки, був найдовшим в історії чехословацького кінематографа та коштував третину бюджету фільму.

Рецепція

Ерік Гайнс з Time Out писав: «Техніка Немеца настільки ж емоційно інтуїтивна, наскільки й майстерна, цілеспрямовано поєднуючи минуле та сьогодення, реалізм з рук (захопливий початковий кадр з треком) та бунюельський сюрреалізм (мурахи, що лихоманково мріють, колонізують ангельське обличчя Янського). Це потік життя — і кіно — перед обличчям смерті».

Під час виходу фільму в США у березні 1968 року критик газети «Нью-Йорк Таймс» Рената Адлер написала, що фільм «досить гнітючий і реалістичний», але «він насправді не працює». Вона стверджувала, що коли страждання переносяться на екран цілими, «втрачається інтерес. Це виглядає нереально».

Нагороди Гран-прі за найкращий дебютний фільм на Міжнародному кінофестивалі Мангейм-Гайдельберзь 1964 року Найкращий монтаж року 1965 у фільмах та зйомках

Примітки

Посилання

Diamonds of the Night at the TCM Movie Database (archived) Diamonds of the Night: Into the Woods an essay by Michael Atkinson at the Criterion Collection Diamonds of the Night at Turner Classic Movies