Битва при Соліцинії — відбулася влітку 368 року на території сучасної Німеччини. У ній зійшлися римська армія під командуванням імператора Валентиніана І та військо алеманів. Ця битва та подальша військова кампанія Валентиніана І стали останнім відомим випадком в історії, коли римська армія змогла провести масштабний, успішний та глибокий наступ на варварський берег Рейну.
Передумови Передумови битви формувалися протягом декількох років нестабільності, яка настала після того, як у східному перському поході загинув імператор Юліан Відступник. Юліан був відомий своїми попередніми переможними кампаніями проти алеманів, зокрема перемогою у битві при Аргентораті (357 р.). Його наступник — імператор Йовіан — помер лише через 8 місяців після початку свого правління. Його смерть залишила імперію без законного спадкоємця династії КостянтинаHughes, Ian. Imperial Brothers: Valentinian, Valens and the Disaster at Adrianople, Chapter 2..
Новим імператором був обраний Валентиніан I, досвідчений військовий офіцер іллірійського походження. Розуміючи складність управління величезною державою, він розділив імперію зі своїм братом Валентом, довіривши йому Схід, тоді як сам узяв під контроль Захід. У 365 році родич імператора Юліана — Прокопій — піднімає у східній половині імперії заколот проти Валента. Паралельно з цим, того ж 365 року, племена алеманів почали новий рейд на територію ГалліїLenski, Noel. Failure of Empire: Valens and the Roman State in the Fourth Century A.D., p. 150.. Ключовим тригером нападу стало порушення традиції виплати субсидій. Коли алеманські посли прибули до двору нового імператора за звичними дарами, магістр офіцій Урсацій вручив їм подарунки значно нижчої якостіAmmianus Marcellinus. Res Gestae, XXVI.5.7.. Ображені посли розцінили це як виклик і повернулися до своїх племен з наміром помститися.
У цей час імператор Валентиніан перебував у Галлії, і звістки про рейд германців та повстання на сході він отримав майже одночасно. Спершу він мав намір йти на схід проти Прокопія, але змінив своє рішення після того, як від галльських міст прибули посольства з проханнями врятувати Галлію від пограбування. Навіть попри прохання про допомогу від Валента, Валентиніан відмовився йти на СхідDrinkwater, John F. The Alamanni and Rome 213–496, p. 269–270.. Він заявив, що Прокопій — ворог лише його брата, тоді як алемани — вороги всього римського світу. Валентиніан вирішив залишитися в Галлії та накопичити сили для боротьби з германцями.
Тим часом ситуація загострювалася: алемани розбили війська римських полководців Харієттона та Северіана, захопивши штандарти підрозділів ерулів та батавів. Згодом магістр кінноти Йовін зумів стабілізувати ситуацію, здобувши вирішальну перемогу під Шалоном (на Каталаунських полях) у червні 366 року, де варвари втратили близько 10 000 осіб убитими та пораненимиAmmianus Marcellinus. Res Gestae, XXVII.2.. Ця поразка змусила їх відступити за Рейн, а Йовін за свою перемогу отримав посаду консула.
Але невдовзі, вже у 368 році, германці відновили свої сили, об'єдналися під проводом вождів Рандо та Вікітабія та знову напали на Галлію. Алемани здійснили зухвалий напад на Могонтіак (сучасний Майнц) у той час, коли жителі святкували християнське свято (ймовірно, Великдень або П'ятидесятницю)Ammianus Marcellinus. Res Gestae, XXVII.10.1-2.. Через відсутність гарнізону вони змогли безперешкодно захопити в полон багато людей та загарбати чимало майна. У цей час Валентиніан організував убивство Вікітабія через підкупленого слугуAmmianus Marcellinus. Res Gestae, XXVII.10.3-4.Geuenich, Dieter. Geschichte der Alemannen, S. 52-53.. Рандо, своєю чергою, остерігаючись свіжих римських підкріплень, які імператор стягнув у район вторгнення, вирішив відступити назад за Рейн.
Валентиніан прийняв рішення організувати каральну експедицію вглиб алеманських територій. Він прагнув розбити військо германців, щоб запобігти майбутнім вторгненням та забезпечити безпеку римських кордонів. В джерелах вказується, що імператором було зібрано величезні сили, чудово забезпечені зброєю та провіантомHughes, Ian. Imperial Brothers, Chapter 6.. До Валентиніана прибув коміт Себастіан з італійськими та іллірійськими легіонами. Імператор розділив усе військо на чотири частини. Сам він очолив центр, а флангами з обох боків командували два воєначальники — Йовін та Север. Їхнім завданням було захистити армію від несподіваного нападу. У поході імператора супроводжував його малолітній син Граціан, якого незадовго до цього було проголошено Августом.
Хід битви Армія просувалася обережно вглиб ворожої території. Протягом кількох днів римляни не зустрічали опору, методично спалюючи поля та будинки алеманів, які втеклиAmmianus Marcellinus. Res Gestae, XXVII.10.6.. Для вирішальної битви германці зайняли оборону на горі відомій як Соліциній () (дискусії про її місцезнаходження не припиняються досі, імовірно, битва відбулася в районі сучасного Вюртемберга)Ammianus Marcellinus. Res Gestae, XXVII.10.8-9.. Хід битви найдетальніше описав пізньоримський історик Амміан Марцеллін.
Розвідники доповіли імператору, що військо германців зайняло позиції на горі. Германці розташувалися на південному схилі гори та підняли страшний крик для залякування супротивника. Валентиніан наказав коміту Себастіану разом з італійськими та іллірійськими частинами непомітно обійти гору та зайняти пологий північний схил Соліцинія для того, щоб заблокувати відступ германцівHughes, Ian. Imperial Brothers, Chapter 6.. Римська армія вишикувалася для битви. Граціан був залишений позаду з легіоном іовіанів.
Імператор тим часом, як вождь обережний і розважливий, зняв шолом і оглянув свої центурії та маніпули. Після цього він з невеликим загоном вирушив до гори для того, щоб оглянути підніжжяAmmianus Marcellinus. Res Gestae, XXVII.10.10.. Валентиніан заявив, що на вершину обов'язково має бути інша стежка, крім тієї, про яку доповіли розвідники, та мав намір її знайти. Під час цього огляду, коли імператор пересувався незнайомою болотистою місцевістю, германці здійснили неочікуваний напад із засідки, під час якого імператор ледь не загинув. Але він врятувався, пустивши свого коня галопом через глибоке болото, і зміг повернутися до своїх легіонів. Слуга імператора, який віз його шолом, прикрашений золотом і коштовним камінням, зник разом із шоломомAmmianus Marcellinus. Res Gestae, XXVII.10.11.; тіло його так і не знайшли.
Повернувшись до війська, Валентиніан подав сигнал до початку атаки. Наступ очолювали двоє юнаків, які йшли поперду та командували передовими загонами: Сильваній — з загону скутаріїв, та Лупіцин — з ауксилії гентилівAmmianus Marcellinus. Res Gestae, XXVII.10.12-15.. За ними йшло основне військоElton, Hugh. Warfare in Roman Europe, AD 350–425, p. 250-253.. Воїни продиралися через круті місця, що заросли тереном, і з великими зусиллями досягли вершини. Почався ближній бій. На стороні римлян були дисципліна та навченість, а на боці варварів — лють та сміливість. Варвари мужньо чинили опір, і результат бою деякий час лишався невизначеним, обидві сторони зазнавали тяжких втрат.
Врешті варварський стрій зламався під римським натиском, і алемани почали відступати, а невдовзі відступ перетворився на втечу. В паніці вони кинулися тікати вниз єдиним пологим (північним) схилом, де потрапили в засідку коміта Себастіана. Більшість варварів була перебита під час цієї втечі; лише небагатьом вдалося врятуватися в лісах. У цій битві римляни також зазнали чималих втрат, зокрема загинуло багато офіцерів. Серед тих, хто поліг, Амміан Марцеллін перелічує Валеріана, першого офіцера доместиків (придворної гвардії), та одного зі скутаріїв на ім'я Натуспардо — воїна такої видатної мужності, чию хоробрість Амміан порівнював із героями давниниAmmianus Marcellinus. Res Gestae, XXVII.10.16.. Після перемоги римська армія вирушила на зимові квартири, а імператор повернувся до Августи Треверорум (Тріра).
Наслідки битви Валентиніан використав цю перемогу для посилення своєї легітимності. Римські офіційні джерела представляли цей успіх як вирішальний розгром варварів. Це була остання велика перемога римського імператора безпосередньо на землях алеманів за Рейном у IV столітті.
Фортифікаційна програма. Головним стратегічним наслідком стало розгортання Валентиніаном масштабного будівництва оборонних споруд вздовж усього Рейну — від Реції до Північного моряDrinkwater, John F. The Alamanni and Rome 213–496, p. 288–289.. Імператор почав зводити форти, вежі та укріплені плацдарми навіть на правому, ворожому березі річки, що стало новим словом у римській стратегії стримування. Це будівництво згодом призвело до нових конфліктів, зокрема навколо форту на горі Mons Piri (район Гайдельберга).
Битва підірвала сили багатьох племен, проте на півночі зміцнився вплив короля Макріана. Валентиніан витратив наступні роки на спроби усунути Макріана, але врешті-решт був змушений підписати з ним мирний договір у 374 році, коли виникла загроза від квадів на Дунаї.
Дискусії щодо місця битви Точне місцезнаходження гори Соліциній залишається предметом наукових дискусій, оскільки опис Амміана Марцелліна позбавлений точних географічних координат.
Основні гіпотези: Роттенбург-на-Неккарі (Зюльц/Зюльхен): Класична теорія, що ґрунтується на етимологічній схожості назв «Solicinium» та «Sulz/Sülchen». Однак багато сучасних дослідників, як-от Джон Дрінквотер, відкидають її через логістику. Роттенбург розташований на відстані близько 170 км від Рейну, і римська армія, рухаючись «надзвичайно повільним темпом», не могла б дійти туди за кілька днівDrinkwater, John F. The Alamanni and Rome, p. 289.. Гайлігенберг (Mons Piri): Деякі вчені пов'язують місце битви з пагорбами навколо Гайдельберга, де римляни пізніше активно будували фортифікації. Вайнсберг біля Гайльбронна: Ще один кандидат, що відповідає описам крутих схилів і лісистої місцевості. Глауберг у Верхньому Гессені: Гіпотеза, яка розглядає північний напрямок наступу від МайнцаGeuenich, Dieter. Geschichte der Alemannen, S. 86-87.. Район Ладенбурга/Мангейма: Сучасні дослідження припускають, що Валентиніан міг діяти значно ближче до Рейну, у передгір'ях Оденвальда, що краще узгоджується з темпами просування пізньоримської армії.
Примітки
Джерела та література Першоджерела
Сучасні дослідження