Битва при Аргентораті (також відома як битва при Страсбурзі) — битва між римськими військами під командуванням Флавія Клавдія Юліана та військами алеманів Хнодомара, які чисельно значно переважали римлян. Відбулась у серпні 357 року, ставши вирішальною в римсько-германській війні 356 — 360 рр.
Передісторія
Алемани Імовірно в ІІІ ст. н.е. германські племена Germania Libera «вільної Германії » , германських земель, які перебували за межами Римської імперії, почали об'єднуватися у великі союзи племен: франків (північно-західна Німеччина ), алеманів (південно-західна Німеччина) і бургундів (центральна Німеччина) Goldsworthy (2000) 178 . Незважаючи на зберігаючу внутрішню ворожнечу між племенами, ці союзи через свою численність стали становити велику загрозу для імперії.
Алемани, що жили в долині річки Майн в центральній Німеччині, зайняли покинуту римлянами в середині ІІІ ст. область Декуматських полів, яка більше 150 років відносилась до римської провінції Верхня Німеччина(нинішня територія Баден-Вюртембергу на південному сході Німеччини). На новій території варвари заснували невеликі поселення-кантони , велика частина яких була розташована на східному березі річки Рейн (частина з них далеко від прибережної смуги)Drinkwater (2007) 223 (map). Точна кількість і протяжність поселень невідомі. Поступово кантони об'єднувалися в королівства, влада в яких була більш стійкою і передавалася у спадщину Drinkwater (2007) 122 .
Загальна чисельність алеманів того часу оцінювалася приблизно в 120-150 тис. Чоловік (в римській Галлії проживало 10 млн чоловікDrinkwater (2007) 143; Elton (1996) 73 ). У алеманів зберігалася постійна міжплемінна ворожнеча і боротьба, що дозволило їм отримати професійних воїнівDrinkwater (2007) 121 .
На момент вторгнення в Галію на чолі алеманів знаходилися два верховних вождя - Хнодомар і Вестральп Ammianus XVI.12.1 . Фактичним лідером союзу племен був Хнодомар, сильний і енергійний вождь, прозваний римлянами Gigas ( «Велетень » )Libanius 143 . Амміан вважав його «душею і організатором всього руху», що стояли за вторгненням в ГаліюAmmianus XVI.12.24 . Крім верховного короля були також сім інших королів ( reges ). Згадані Амміаном дрібні королі ( reguli ), можливо, були правителями кантонів. Нижче правителів по положенню перебувала племінна аристократія ( optimates ) і воїни ( armati ). Воїни становили професійні дружини і ополчення вільних людейSpeidel (2004) . Племінна знать могла зібрати загони, які становлять в середньому 50 воїнів Drinkwater (2007) 120 .
Становище Римської імперії
В 350р. Римська імперія спільно управлялася двома синами Костянтина I в ранзі августів: Захід підкорявся Константу, Схід - Констанцію II
Але в січні Констант був повалений і убитий командиром охоронців франком Магном Магненцієм Zosimus II.58 . Для боротьби з узурпатором Констанцій завершив війну (бл. 337-350) з перським шахом Шапуром II, уклавши з ним перемир'я.Правитель східної частини Римської імперії прибув в Іллірію, і після приєднання до нього місцевих військ зібрав армію в 60 тис. Чоловік Zosimus II.59 . Магненцій виступив проти нього разом з галльскими силами (25 тис. Чоловік) і, можливо, деяким числом військ саксонських і франкських федератівElton (1996) 231 .
Скориставшись тим, що римські війська залишили рейнський кордон для боротьби з узурпатором, алемани і франки почали нападати на східну Галію і РеційAmmianus XV.5.2 . Варвари захопили ряд римських фортів вздовж Рейну, знищили укріплення і створили постійні табори на західному березі річки, з яких в 350-353 рр. вторгалися в Галію. Повідомлялося, що алеманни викрали в полон з Галлії 20 тис. Римських громадян для роботи на поляхJulian Epistulae ad Athenienses 280 , що дозволило їм вивільнити ще більше число воїнів для участі в набігах.
В цей час війна між Констанцієм та Магненціем перейшла в гарячу фазу: в кровопролитних битвах при Мурсі в Нижньої Паннонії і у гори Селевк в Галлії обидві сторони зазнали великих втрат Britannica Online Battle of Mursa . Констанцій Святкував тріумф у Медіолані (суч. Мілан) маючи 30-тисячну армією, в той час як сили цезарів Сходу і Іллірії були знекровлені. Після відновлення нападів персів імператор повністю зосередився на війні з ними Jones (1964) . В результаті Констанцій зміг виділити для боротьби з германцями тільки 13 тис. солдатів та магістра кінноти франка Клавдія Сільвана, що становило лише половину від довоєнної потужності регіону.
За допомогою наявних сил Констанцій вигнав в 354 р варварів з Реції і змусив королів південних алеманів Вадомарі і Гундомада укласти мир і союз Ammianus XV.4 . Сільван досяг істотного успіху у відновленні порядку в Галлії, але через образи, завданої викликом в імперський суд за безпідставним звинуваченням, в 355 році проголосив себе імператором в Colonia Agrippina (Трір). У відповідь Констанцій вислав проти нього Урсіціна з загоном протекторів-доместиків, серед яких був і Амміан Марцеллін, які вбили заколотника. Після цього імператор вирішив відправити для охорони кордонів підвладного імперії Флавія Юліана, єдиного, що залишився в живих представника династії Костянтина. 6 листопада 355 року Юліан був проголошений цезарем «Трьох Галій» (дієцезії Британії, Галлії та Іспанії) і отримав Гальські війська, також Констанцій одружив його на своїй дочці Ammianus XV.8.1 . Оскільки Юліан був єдиним близьким родичем Констанція, війська в Мілані з захопленням прийняли звістку про його призначення, незважаючи на те, що 23-річний Юліан не мав ніякого військового досвіду, а до свого проголошення цезарем займався вивченням філософії в Афінах Libanius 132 Після закінчення громадянської війни Галлія перебувала в стані хаосу . Рейнський лімес був повністю зруйнований, римські лімітанеї були перебиті при захопленні фортів,ті що вижили бігли в Галію. Згідно Амміану, алеманни контролювали міста Moguntiacum (Майнц), Borbetomagus (Вормс), Nemetae Vangionum (Шпаєр), Tabernae (Саверн), Saliso (Brumat) і Argentorate (Страсбург). За винятком фортеці Colonia Agrippina (Кельн), римляни контролювали лише невеликі міста біля нього і дві фортеці у Rigodunum (Ремаген) і Confluentes (Кобленц ) Ammianus XVI.2.12 and XVI.3.1 .
Війна з алеманами Цезар почав відновлювати зруйновану під час вторгнення фортецю Саверн, яка перебувала на дорозі Mediomatrici (Мец) - Аргенторат і займала ключовий шлях до північного Ельзасу через гори Вогези. Сама фортеця розташовувалася на пагорбах і дозволяла контролювати долину Рейну. Хнодомар був стурбований зміцненням Саверна Юліаном, який в кампанії 355-357 рр. поставив під загрозу його владr над Ельзасом і можливість просування вглиб Галлії. Регіон алеманни вже кілька років вважали своєю власністю по праву завоювання, Хнодомар також заявляв про існування листів від Констанція, які підтверджували ці права Libanius 139 . Легкість перемог над двома магістрами (до розгрому Барбаціона варвари завдали поразки соратнику Магненція Деценцію) і повідомлення від перебіжчика-скутарія, який повідомляв, що у цезаря в розпорядженні всього 13 тис. солдатів Ammianus XVI.12.2 , підбадьорили алеманів і змусили їх забути про колишній страх перед римськими легіонами.
Вожді алеманнов закликали всіх одноплемінників збиратися, призначивши місце збору в Аргентораті. Їх також підтримали Алеманські кантони Реції, з якими Констанцій в 355 р уклав мир. Лояльні до римлян лідери племен були повалені власними оптиматами: Гундомад був убитий, а Вадомарі був змушений розрубати договір власним мечем; після чого їх воїни приєдналися до Хнодомару Ammianus XVI.12.17 . Також за грошову нагороду і в подяку за надані в минулому послуги була отримана допомога від неалеманських племен. За оцінками Амміана, в Аргенторат алеманські царьки зібрали 35 тис. воїнів , полонений розвідник повідомив римлянам про їх триденний перехід по міському мосту через Рейн Ammianus XVI.12.26 . На військовій раді вожді варварів вирішили заманити Юліана в битву і завдяки чисельній перевазі знищити його військо. Будучи впевненими в перемозі, алеманни для прискорення розв'язки вирішили спровокувати Юліана листом з вимогою негайно покинути Ельзас Ammianus XVI.12.3 . Отримавши повідомлення, Юліан через зухвалий зміст наказав зачинити посланника під варту, вважаючи його вивідувачем.
Цезар був змушений робити складний вибір. Найбезпечніше було б проігнорувати виклик і залишити війська в укріплених таборах в очікуванні підкріплень, навіть якби вони прибули до кінця наступного року. Але дії Барбаціона і невдачі імперських комітатів ставили під сумнів саму можливість прибуття підкріплень і їх боєздатність. При цьому Галлія в сезон збору врожаю залишалася б вразливою для нового варварського нашестя. Також самі солдати жадали вступити в бій, відмова від якого міг надломити їх моральний дух і спровокувати заколот. До того ж алеманни не були розсипані дрібними групами, а зосереджені в одному місці, і перемога в битві розтрощила б їх вторгнення, на чому особливо наполягав префект Галлії Флавій , який займався навчанням і постачанням новобранців Ammianus XVI.12.14 . У минулому в боях римляни майже завжди перемагали варварів за рахунок кращого навчання, організації та екіпіровки Elton (1996) 80 , але в даному випадку ризик значно посилювався через чисельну перевагу алеманів. В результаті Юліан вирішив виступити проти них з усіма існуючими силами. Битва
Підготовка Попереджений розвідниками про прибуття римлян, Хнодомар вивів своє військо на заздалегідь вибране місце перед зруйнованими стінами Аргенторату Ammianus XVI.12.19 - пологий пагорб в декількох милях від Рейну, частково оточений полями зі стиглої пшеницею . Лібаній повідомляв, що з одного боку «височіло джерело води» (можливо, акведук або канал), побудований над болотом Libanius 140 . Одна з головних теорій говорить, що битва відбулася недалеко від села Оберхаусберген в 3 км на північний захід від Страсбурга Drinkwater (2007) 237 . Західний край поля бою був обмежений римською дорогою Мец-Страсбург, а на протилежному боці розташовувався непрохідний для вершників ліс. Хід бою
Після побудови обох армій, алеманські воїни зажадали, щоб Хнодомар і інші вожді спішилися і повели основну частину піхоти в бій, на що отримали згоду. Тим самим Хнодомар втратив можливість стежити за боєм і враховувати ситуацію на інших ділянках бою Ammianus XVI.12.34-5 . Одночасно Юліан міг благополучно користуватися цією перевагою.
Атаці основних сил римської кавалерії передували події легкої кавалерії: кінні лучники могли застосувати «парфянську тактику»: наблизитися до ворога на відстані пострілу, обстріляти його залпом стріл і відступити, тримаючи ворога на відстані і уникаючи переслідування. Цей прийом можна було повторити кілька разів, завдавши ворогові серйозних втрат і навіть виманивши на передчасну і дезорганізовану атаку. Однак германська кавалерія була скута своєю піхотною підтримкою, яка рухалася значно повільніше.
Римська важка кавалерія атакувала алеманську кінноту і, як і очікував Хнодомар, піхота почала калічити коней, добиваючи їх вершників. Вражені тим, що відбувається і приголомшені загибеллю свого трибуна, катафракти в паніці бігли з поля бою, врізавшись в стоячу на правому фланзі піхоту. Однак остання втримала лад, оскільки в її складі були досвідчені загони. Юліан підняв бойовий дух присутніх за цими лініями катафрактаріїв.
Натхнені успіхом соратників, солдати першої лінії війська алеманів з бойовим кличем кинулися назустріч першій лінії римлян, що побудували бар'єр з стіни щитів. Після безуспішних спроб прорватися крізь списи, група вождів і їх кращих воїнів зібрали компактну групу ( globus ), яка за підтримки передніх рядів почала рухатися на ворога. Ця формація, схоже, була знайома римлянам caput porcinum - захищений по краях ударний клин. Ціною великих зусиль варвари прорвалися через першу лінію Ammianus XVI.12.46-50 . Частини якої, що залишилися завдяки досвіду, продовжили стримувати противника.