Євстигнє́єв Євге́н Олекса́ндрович (; 9 жовтня 1926, Горький, РРФСР — 4 березня 1992, Москва, Росія) — радянський актор театру і кіно, народний артист СРСР (1983).

Походження. Становлення таланту Євген Євстигнєєв народився 9 жовтня 1926 року в Нижньому Новгороді в сім'ї робітників. До війни закінчив семирічку, деякий час працював електромонтером, згодом — слюсарем на заводі . Брав участь у заводській самодіяльності. У 1946 році вступає до Горьківського театрального училища, яке закінчив у 1951-му. Нині цей навчальний заклад носить його ім'я. Працював у Володимирському обласному театрі драми ім. А. В. Луначарського. У 1954 році поступає до Школи-студії МХАТ, яку закінчує в 1956-му (курс П. Массальського). У 1956—1957 рр. був артистом МХАТу.

«Современник» і перші кіноролі (1957—1970) У 1957 році переходить до нещодавно створеного театру «Современник». Перший значний успіх Євгена Євстигнєєва на його сцені — роль короля у спектаклі за п'єсою Є. Шварца (постановка ). Ще однією визначною роботою актора в цьому театрі стала роль Сатіна в п'єсі Максима Горького «На дні».

В кіно актор дебютував у 1957 році, зігравши роль Петерсона у фільмі Володимира Петрова «Поєдинок» за одноіменною повістю О. Купріна.

Першою головною роллю Є. Євстигнєєва стала роль директора суднобудівного заводу в фільмі Володимира Дяченка та Петра Тодоровського «Ніколи» () (1962), що знімався на Одеській кіностудії. Петро Тодоровський пізніше назвав саме цю роботу найкращою роллю актораПётр Тодоровский. «Этот фильм был мощным трамплином…» (Беседу ведёт Наталья Мазур). Киноведческие записки № 65, 2003..

Пізніше, в 1964-му, Євстигнєєв зіграв головну роль у дебютному повнометражному фільмі Елема Климова «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено» (). На обидві ролі актора довго не хотіли затверджувати, проте допомогла наполегливість режисерів.

В 60-х Євстигнєєв також бере участь в екранізаціях творів російської класичної літератури (роль Гаріна у фільмі «Гіперболоїд інженера Гаріна» за повістю О. М. Толстого, підпільного міліонера Корейка у картині «Золоте теля» за мотивами книги І. Ільфа та Є. Петрова, Івана Пралінського у стрічці «Поганий анекдот» за оповіданням Ф. Достоєвського.

Євгена Євстигнєєва помічає Ельдар Рязанов і запрошує його на характерні ролі в фільми «Бережись автомобіля» (1966) і «Зигзаг удачі» (1968).

МХАТ. Кінороботи 70-х — 90-х

1970-ті У 1971-му Євген Євстигнєєв слідом за О. М. Єфремовим переходить до Московського художнього театру. У 70-х актор задіяний у постановках за п'єсами радянських драматургів — Олександра Гельмана («Зворотній зв'язок», «Ми, що нижче підписалися…»), Михайла Рощина («Валентин і Валентина», «Ешелон», «Старий новий рік») та ін.

Активно знімається в кіно (головна роль у фільмі О. Зархі «Повість про невідомого актора» (), ролі в фільмах «Підранки» () М. Губенка, «Про Червону Шапочку» Л. Нечаєва, «Старики-розбійники» та «Неймовірні пригоди італійців в Росії» Е. Рязанова, «Місце зустрічі змінити не можна» С. Говорухіна тощо). Однією зі знакових ролей, які зіграв Є. Євстигнєєв у 70-ті, є роль професора Плейшнера у культовому радянському серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни» () Тетяни Ліознової.

1980-ті — початок 1990-х У 80-ті на сцені МХАТу О. М. Єфремов ставить спектаклі за п'єсами А. П. Чехова «Чайка» і «Дядя Ваня». Євстигнєєв виконує в них відповідно ролі Дорна (раніше він грав цього персонажа в «Современнику») і професора Серебрякова.

Продовжує активно зніматися в кіно (головні ролі у фільмах «Демідови», «Ще люблю, ще сподіваюся» (), «Зимовий вечір у Гаграх»). Роль в останньому фільмі актор особливо цінував і прагнув її зіграти, боровся за неї.

Улюбленою роботою Євстигнєєва стала роль професора Преображенського в фільмі Володимира Бортка «Собаче серце». На неї пробувалися Юрій Яковлєв, Владислав Стржельчик, Леонід Броньовий, Михайло Ульянов, проте Є. Євстигнєєв, із погляду режисера картини, був переконливішим.

Останньою роботою актора в кіно стала роль Івана Грозного в міні-серіалі режисера . Її озвучив .

Смерть В актора були серйозні проблеми із серцем. Він переніс кілька інфарктів. У березні 1992-го в Лондоні йому мали зробити операцію, напередодні якої Євстигнєєв помер.

Похований на Новодівочому кладовищі.

Сім'я Перша дружина — акторка й театральна режисерка Галина Волчек (1933—2019). Син — Денис Євстигнєєв (нар. 1961), кінооператор та режисер. Друга дружина — акторка Лілія Євстигнєєва (Журкіна) (1937—1986). Дочка — Марія Селянська (нар. 1968), акторка. Онука — Софія Євстигнєєва (Разуваєва) (нар. 1995), акторка. Третя дружина — акторка Ірина Цивіна (1963—2019).

Фільмографія Багато знімався в кіно, зіграв у понад сотні фільмів (зокрема: «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено», «Дев'ять днів одного року», «Зигзаг удачі», «Золоте теля», «Старий Новий рік», «Улюблена жінка механіка Гаврилова», «Собаче серце»).

Грав у фільмах, знятих на українських кіностудіях: «Ніколи» (1962, Олексій), «Вірність» (1965, капітан Іван Терентійович), «Гіперболоїд інженера Гаріна» (1965, Гарін), «Стара фортеця» (телевізійний) (1974, Петлюра), «Місце зустрічі змінити не можна» (телевізійний) (1979, Петро Ручников («Ручечник»)), «Чорна курка, або Підземні жителі» (1981, батюшка), «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (1988, архієпископ), «Яма» (1990, голова суду).

Література Закржевская Л. Евстигнеев. М., 1968, Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С. 135; Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 264; УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 491; Раззаков Ф. Популярная энциклопедия звезд. М., 2000. — С. 199—209; Раззаков Ф. Актеры всех поколений. М., 2000 — С. 252—257; Иллюстрированный энциклопедический словарь. М., 2000. — С. 447; Кинословарь. Т.1. СПб., 2001. — С. 411—412.

Примітки

Посилання