Франсуа-Жан Лефевр де Ла Барр (, нерідко просто Лабарр; , Фероль-ан-Брі — , Аббвіль) — французький дворянин, засуджений до смертної кари за богохульство і святотатство спочатку міським судом Аббвіля, а потім Великою палатою Паризького парламенту (судовий апеляційний орган).

1766 року 20-річний Лабарр був обвинувачений в оскверненні двох розп'ять, підданий тортурам, після чого страчений.

Французьке суспільство було обурене таким пережитком минулого, найяскравішим викривачем вироку виступив Вольтер.

Під тиском громадської думки того ж року смертна кара за богохульство у Франції була офіційно скасована і відтоді не відновлювалася. Лабарр, таким чином, став останньою людиною у Франції, страченою за богохульство. На початку XX століття Лабарру встановили пам'ятник на Монмартрі перед базилікою Сакре-Кер, знищений потім за розпорядженням уряду Віші. Цей пам'ятник надалі не відновлювався, проте за кілька десятиліть в іншому місці Парижа було вставлено новий. Ім'ям Лабарра названо вулиці у багатьох містах Франції.

Біографія Народився у Феролі, на той час у паризькій єпархії; він був хрещений через два дні, 14 вересня 1745 року, у церкві Сен-Жермен-д'Осер у ФероліВитяг із парафіяльного реєстру (хрещення, шлюби та поховання) Фероль-Аттілі за 1745 рік:

«У тисяча сімсот сорок п'ятому році, чотирнадцятого вересня, було хрещено Франсуа-Жана, народженого позавчора у законному шлюбі мес'є Жана Батиста Александра Ле Февра, лицаря та сеньйора де Ла Барр, та дами Клод Шарлотти Ла Ньєпс, його дружини з цієї парафії. Хрещеним батьком є пан Антуан Жан-Батист Ле Февр де Ла Барр. Хрещеною матір'ю є панна Марі Франсуаза де» [решта тексту важко розібрати]. Департаментський архів Сени і Марни..

Син Жана Батіста Александра Лефевра, шевальє та сеньйора Ла Барра, та Клод Шарлотти Ла Ньєпс. Правнук губернатора Нової Франції у 1682—1685 роках Жозефа-Антуана Лефевра де Лабара (1622—1688). Його батьки одружилися 29 січня 1738 року в церкві Сен-Жермен-д'Осер у ФероліПарафіяльний реєстр (хрещення, шлюби та поховання) міста Фероль-Аттілі за 1738 рік, департаментський архів Сени і Марни.. Його мати померла, коли Франсуа було дев'ять років, батько — коли йому виповнилося сімнадцять.

17-річний Франсуа-Жан та його брат Жан-Батіст були відправлені до Аббвіля, де їх прийняла родичка й абатиса Нотр-Дам Вілленкур Анна Маргарита Фейдо.

Процес Вранці 9 серпня 1765 року в Аббвілі було виявлено два акти осквернення: зроблені ножем ушкодження на розп'ятті на мосту та сміття на зображенні Христа на цвинтарі.

Дізнавшись про те, що сталося, прокурор короля при дворі сенешаля Еккет вирушив на місце події і склав звіт. Подали скаргу на безбожність і почалося розслідування.

Єпископ Ам'єна Луї-Франсуа-Габріель д'Орлеан де Ла Мотт під час спокутної церемонії заявив, що ще не виявлені винні «зробили себе гідними останнього покарання в цьому світі і на вічні муки іншого»Pierre Milza, Voltaire, Paris, Perrin, 2007.. Однак на тій самій церемонії він просить Бога пробачити їх; пізніше він втрутився в переговори з королем в надії домогтися заміни майбутнього смертного вироку на довічне ув'язнення з метою запобігти зростанню числа нечестивцівMarc Chassaigne, Le Procès du chevalier de La Barre, 1920, consultable sur le site Internet Archive, par exemple les pages V à VII de la préface..

Підозра впала на деяких представників багатої молоді міста, відомих своїми витівками та провокаціями. Серед них були Ла Барр, Муаснель (нар. 1749) і Гаяр д'Еталлонд (нар. 1750). Ці молоді люди раніше, мабуть, привертали увагу співом антирелігійних пісень і хвалилися тим, що пройшли перед процесією Святого Причастя, не оголивши голови. Кажуть, що й інші сини з добрих сімей спілкувалися з Ла Барром і брали участь у його авантюрах, зокрема син мера Аббвіля П'єра-Ніколя Дюваля де Суакура.

Знать Аббвіля поспішила сховати своїх синів, а Гаяр д'Еталлонд знайшов притулок у ПруссіїEn fait à Ferney, si l'on en croit une note au début du Cri du sang innocent (Œuvres complètes de Voltaire. Tome 30, cf. bibliographie).. В Аббвілі залишилися Ла Барр, який не мав сімейної підтримки, і 15-річний Муаснель. Впевнений у тому, що він зможе скористатися поблажливістю через свій родовід, молодий Ла Барр заборонив собі тікати.

Поліційне та судове розслідування очолював лейтенант поліції та мер Аббвіля Дюваль де Суакур. Вольтер писав про нього: «Він зігнав на мені особисту помсту. Ні. Він виконав свою роботу з совістю державного службовця, який сподівається на законне просування по службі»Jean-Paul Legoff, Le Fantôme du Sacré-cœur, les deux vies et les deux morts du chevalier de la Barre.. Потім бралися до уваги свідчення близька сорока свідків, які переважно не стосувалися пов'язаних зі звинуваченням подій. Очевидців наруги над розп'яттям не було.

Ла Барра і Муаснеля заарештували 1 жовтня 1765 року в абатстві ЛонвільєFrancois-César, Histoire ancienne et moderne d'Abbeville et de son arrondissement, Abbeville, A. Boulanger impr., 1834, , archive de la New-York public library — numérisé par Google Livres, їх утримували під вартою без зв'язку із зовнішнім світом у в'язниці Аббвіля. Незабаром після цього Муаснель визнав звинувачення, які викривали Савеза де Бельваля і Дувіля де Майєфе, яких пізніше заарештували. Ла Барр заперечував звинувачення. У його будинку знайшли примірник «Філософського словника» Вольтера та три книги непристойного змісту, що посилило підозри в очах звинувачення. Однак Ла Барр не залишився без підтримки: крім своєї кузини-абатиси, він міг розраховувати на свого дядька та генерального прокурора парламенту у 1746 році Луї Франсуа де Поля д'Ормессона, племінника та протеже канцлера Анрі Франсуа д'Агессо.

Проте Ла Барра визнали винним і засудили до відсікання правої руки, відрізання язика і потім до обезголовлення. Його труп слід було спалити на багатті. Вирок був виконаний 1 липня 1766 року.

Символ Справа шевальє де Ла Барра разом із справою Жана Каласа та дала Вольтеру та філософам епохи Просвітництва нову можливість боротися проти свавілля судової системи та засуджувати мракобісся церковників. Як зазначалося раніше, Вольтер додав до свого «Філософського словника», який став «Питаннями до енциклопедії» і значно збагатився, статтю «Тортури», що засуджує насильство, заподіяне молодому Лабарру.

Реабілітація

Засудження шевальє де Ла Барра було основане на спірному тлумаченні юридичних текстів та на бажанні суддів Аббвіля та паризького парламенту подати приклад, щоб протистояти шкідливому впливу філософів.

Декларація від 30 липня 1766 року про богохульство вже не передбачала смертної кариVoltaire, Relation de la mort du Chevalier de la Barre, dans Œuvres de 1767, II, Oxford, Alden Press, 2008, ..

Шевальє де Ла Барр був реабілітований Конвентом 25 брюмера II року (15 листопада 1793)Jean François Eugène Robinet, Condorcet, sa vie, son œuvre, 1743—1794, Paris, Librairies-imprimeries réunies, 1893, ..

Оцінки істориків Оцінки справи шевальє де Ла Барра не однакові серед істориків. Так, історик Адрієн Дансетт відстоює ідею про те, що «шевальє де Ла Барр, до того ж розпусник, помер жертвою ненависті магістрату до своєї сім'ї»Adrien Dansette, Histoire religieuse de la France contemporaine, Flammarion, 1948..

Примітки

Посилання