Богоху́льство (від Бог і д.-рус хула, ст.-слав хѹла; ) — нешанобливе використання імені Бога або богів, а також наругу будь-яких об'єктів релігійного поклоніння і шанування.

За юдейським, християнським і мусульманським віруваннями є гріхом.

У різні періоди історії і в різних народів це поняття розумілося по-різному і в різній мірі переслідувалося згідно із законом.

Історія Давні юдеї визначали богохульство як проклинання чи зневагу Бога, а також аналогічні дії щодо царя як Божого намісника. Богохульством було і промовляння таємного імені Бога. Мойсеїв Закон постановляв смерть через побиття камінням як покарання за богохульство. При цьому суд мусив відбуватися за участі свідків, які могли повторити богохульні слова і до них в такому разі покарання не застосовувалося. Юдеї вважали, що чужоземних богів можна хулити, але хула на їхнього Бога язичниками розглядалася як злочин. До зруйнування Єрусалимського храму, судді, залучені до справи про богохульство рвали на собі одяг на знак жалоби.

У Новому Заповіті богохульство згадується частіше, ніж у Старому. Євангеліє від Марка зараховує до богохульства, крім прямої зневаги Бога, також заперечення Його могутності. Ранні християни поширили це на Ісуса Христа, вважаючи богохульством зневагу до Христа чи оскарження Христового статусу месії. Отці Церкви визначали богохульство як будь-яке хибне твердження про Бога. З огляду на це богохульство часто прирівнювалося до єресі і навпаки. За візантійського імператора Юстиніана I (роки правління 527—565) за богохульство було запроваджено смертну кару. Тома Аквінський писав про богохульство, що це неправдиві слова про Бога та Його природу, так само як і приписування Божих якостей тому, що ними не володіє. Проте Тома зазначав, що такі слова слід відрізняти від простого невігластва. Богохульством їх робить свідомий умисел, коли людина розуміє, що порушує вчення Церкви, і робить це через гординю чи гнів (що робить богохульство смертним гріхом).

Мусульманське богослів'я не має прямого відповідника богохульству у християнстві. Зневага до Аллаха та Пророка Магомета проявляється і як ствердження неправди про Них, і як дії, і поділяється на три види: уподібнення Аллаха до будь-чого Ним створеного; спротив написаному в Корані; та сумнів або заперечення існування Аллаха, як і Його якостей. Як наслідок, конкретними прикладами богохульства є поклоніння ідолам, ствердження, що не потрібно дотримуватися посту в Рамадан і платити закят, зумисне осквернення Корану, глузування з молитви, ганення Аллаха, янголів, пророків, ісламу взагалі тощо. Коран, хадиси та умми наголошують, що покарання за богохульство повинне здійснюватися державою і не бути самосудом. В іншому випадку воно теж буде гріхом («сприянням безладу») і може потягнути за собою смертну кару. Саме по собі богохульство зазвичай не визнається в ісламі гідним смертної кари і передбачається можливість каяття для богохульників. Однак, у перші століття ісламу (VII—X ст. н. е.) правителями та релігійними авторитетами висувалися твердження, що богохульство на пророка Магомета повинне каратися смертю, як і «наклеп» на ісламських діячів.

У Шотландії до XVIII ст. за богохульство за законом призначалася смерть, а в Англії це було як статутним, так і загальноправовим правопорушенням. Останнім воно було визнано у XVII ст.; основна ідея, очевидно, полягала в тому, що напад на релігію розцінювався як напад на державу. У Сполучених Штатах багато штатів і досі мають закони проти богохульства. Але фактично, страта за богохульство зникла впродовж кінця XVII — початку XIX ст. Остання така страта у Великій Британії відбулася в 1697 році, у Франції — в 1766, в Іспанії — в 1826.

Сучасність

Закони проти богохульства діють в 32 країнах, у тому числі 8 європейських. У 2012 покарання за богохульство скасували у Нідерландах, оскільки закон не застосовувався понад 50 років.

У кримінальних законах багатьох країн поняття «богохульство» було замінено на «образу релігійних почуттів», тяжкість покарання за яку істотно менша, ніж у минулі часи за богохульство. Так, у Польщі образа релігійних почуттів, що визначається як публічна образа об'єкта релігійного культу або місця, призначеного для публічного здійснення релігійних обрядів, карається штрафом, обмеженням волі або ув'язненням до 2-х років.

Проте, в ряді країн богохульство досі залишається злочином, за який може бути призначено покарання аж до калічення та смертної кари. Така ситуація в частині ісламських держав. Ісламські екстремісти також вважають богохульниками будь-кого, хто виступає проти покарання за богохульство.

Великий резонанс в світі викликав в 2010 році смертний вирок (не виконаний), винесений в Пакистані за богохульство християнці Асії Норін.

Хоча в буддизмі відсутня концепція богохульства, образа буддизму є кримінальним злочином у деяких країнах з буддійською більшістю, таких як Шрі-Ланка та М'янма, та карається ув'язненням. Відомо про випадки самосудних убивств за богохульство сикхами, що мотивується ними як «миттєве правосуддя».

Див. також Акт про придушення богохульства та безбожності

Примітки

Джерела Maledicta: The International Journal of Verbal Aggression (ISSN US 0363-3659) Levy, L. Blasphemy. Chapel Hill, 1993. Comprehensive academic study comparing global legal approaches to blasphemy in light of the Jyllands-Posten controversy Dartevelle, P., S Borg, Denis, Ph., Robyn, J. (eds.). Blasphèmes et libertés. Paris: CERF, 1993 Plate, S. Brent Blasphemy: Art that Offends (London: Black Dog Publishing, 2006)

Посилання Богохульство // Українська Релігієзнавча Енциклопедія