Людвік Біттнер, кодові прізвиська «База», «Дуньо», «Галка», «Рот», «Тарновський» (; 24 квітня 1892, Станіславів — 24 січня 1960, Варшава) — польський воєначальник, діяч руху за незалежність, бригадний генерал.
Біографія Людвік сином залізничника Людвіка Яна та Марії, уродженої Дроздовської. Він навчався у середніх школах у Львові та Станіславові, де отримав атестат зрілості в 1911 році. З 1911 по 1914 рік вивчав живопис в Академії мистецтв у Кракові. З 1914 року також вивчав філософію в Ягеллонському університеті.
З 1911 року служив у Спілці активних бойових дій, а з 1913 по серпень 1914 року — у Стрільницькому товаристві. З 4 серпня 1914 року по липень 1917 року служив у Польських легіонах, був офіцером 2-го піхотного полку. Під час Першої світової війни був двічі поранений: зокрема в 1916 році під Бєльговом. З 1917 року служив у Польських збройних силах.
1 листопада 1918 року добровольцем вступив до Польської армії. З грудня 1918 року командував резервним батальйоном 34-го піхотного полку. З червня по серпень 1920 року очолював піхотну секцію в Департаменті основної зброї та військ возів Міністерства військових справ. У серпні 1920 року прийняв командування 34-м піхотним полком у Білій Підлясьці. 16 березня 1927 року отримав звання полковника зі старшинством з 1 січня 1927 року та 20-й ранг у корпусі піхотних офіцерів. 24 травня 1930 року призначений командиром піхоти дивізії 5-ї піхотної дивізії у Львові. У листопаді 1938 року призначений 2-м заступником командира Корпусу охорони кордонів бригадного генерала Яна Крушевського, а 31 серпня 1939 року — заступником командира Корпусу охорони кордонів бригадного генерала Вільгельма Орлика-Рюккеманна. Після вторгнення радянських військ до Польщі, 17 вересня, він став заступником командира групи Корпусу охорони кордонів під командуванням генерала Вільгельма Орлика-Рюккеманна, яка воювала проти Червоної армії під Шацьком та Витично. 1 жовтня, після розпуску групи, він приєднався до керівництва підпільної організації «Секретний КОП».
З жовтня 1939 року він служив у Польській службі Перемоги, потім у Союзі Збройної Боротьби та Армії Крайової, зокрема командував Люблінським округом Армії Крайової з 1941 по 1943 рік. З 20 березня 1943 року Головнокомандувач підвищив його до бригадного генерала зі старшинством у Корпусі Генералів. Він був, серед іншого, уповноваженим з питань об'єднання Селянських батальйонів з Армією Крайовою. Під час акції «Буря» він командував 9-ю Підляською піхотною дивізією Армії Крайової. Разом із частинами Червоної Армії його дивізія звільнила Бялу Підляску, Мендзижець та Луків.
14 серпня 1944 року його заарештували органи НКВС та ув'язнили в таборі Майданек, а потім у таборі НКВС у Рембертові, звідки його депортували до Харкова. У січні 1946 року його відправили до табору НКВС № 178 у Дягілево. Він брав участь у голодуванні, протестуючи проти незаконного утримання польських громадян у СРСР. Потім його ув'язнили у трудовому таборі Скупін під Москвою, звідки його звільнили в листопаді 1947 року. Після повернення до Польщі оселився у Варшаві. Він став керівником Управління з питань відбудови столиці. Він вийшов у відставку в 1957 році.
У листопаді 1957 року став заступником голови Головної верифікаційної комісії Союзу борців за свободу та демократію (ZBoWiD), а у вересні 1959 року — заступником голови Верховної ради Союзу борців за свободу та демократію.
Похований на військовому цвинтарі Повонзки у Варшаві (секція А 24-11-16).
Сім'я 9 серпня 1921 року він одружився з Анелою Галиною, уродженою Рихловською. Їхній син Славомір Біттнер (нар. 21 липня 1923 року), псевдонім «Мацек», солдат Другої секції «Вахлярж», найімовірніше, був розстріляний 28 лютого 1944 року в руїнах Варшавського гетто.
Нагороди
Virtuti Militari срібний хрест (№ 5915; 17 травня 1922) золотий хрест (№ 156) Хрест Хоробрих Орден Святого Савви, командорський хрест (Югославія; 3 березня 1926) Золотий хрест Заслуги (10 листопада 1928) Пам'ятна медаль за війну 1918-1921 (1928) Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» (1928) Орден Відродження Польщі, офіцерський хрест (8 листопада 1930) Хрест Незалежності (6 червня 1931)
Література
Tadeusz Kryska-Karski, Stanisław Żurakowski: Generałowie Polski Niepodległej, Editions Spotkania, Warszawa 1991, wyd. II uzup. i poprawione.
Piotr Matusak: Generał Ludwik Bittner 1892-1960. Żołnierz i polityk. Siedlce: Wydawnictwo Akademii Podlaskiej, 2008, PL ISSN 0860-2719