Історія Ексельсіор – ілюстрована газета заснована 16 листопада 1910 року . Автор – П'єр Лафітт, колишній журналіст газети «L'Écho de Paris» та автор спортивних журналів, який став молодим прес-магнатом. Лише за кілька років Лафітту вдалося створити справжню прес-групу з такими виданнями, як «La Vie au grand air» (заснована в 1897 році), «Femina» (1901), «Musica» (1902), «Je sais tout» (1905) – в якому, зокрема, були опубліковані пригоди, та «Ферми та замки» (1906). Лафітт отримав значне фінансування від Безіла Захарова, відомого торговця зброєю.

Газета «Ексельсіор» стала одним із перших щоденних видань, яке перевело фокус новин із тексту на візуальне сприйняття. Саму ідею ілюстрування подій раніше започаткували щотижневі журнали (такі як L'Illustration та особливо La Vie illustrée), що стало можливим завдяки розвитку технології напівтонового друку. Проте саме «Ексельсіор», оперативно публікуючи фотографії вчорашніх подій у щоденному форматі, став справжнім першопрохідцем сучасної фотожурналістики.

Філософію цього революційного підходу до подачі інформації ідеально описувало гасло видання, запозичене у Наполеона: «Хороший малюнок вартий більше, ніж довга промова». Ця цитата була розташована на обкладинці під назвою газети.

Фотографічні репродукції друкувалися на всю сторінку, в обрамленні чорної рамки, та займали від 8 до 12 сторінок. На першій та останній сторінках зазвичай були розміщені великі фотографії з підписами.

Професійний фотограф Анрі де Вайндель, колишній співробітник «La Vie illustrée», був найнятий Лафіттом і залишався на чолі цієї газети протягом багатьох років. Розташована за адресою 88 Avenue des Champs-Elysées у Парижі, газета «Ексельсіор» висвітлювала всі головні події епохи та вирізнялася своєю відвертою фотожурналістикою.

З початком Першої світової війни Ролан Доржелес та Гійом Аполлінер опублікували там свої перші роботи. Серійне видання писав Моріс Леблан . Але газета, середній тираж якої становив 100 000 примірників, страждала від технічних труднощів та надмірно високої ціни на обкладинці в 10 сантимів (порівняно з 5 для інших щоденних газет) . . Конкуренція була жорсткою. У 1910 році «Le Miroir» став щотижневим фотододатком до щоденної газети «Le Petit Parisien» .

Наприкінці 1915 року П'єр Лафітт вирішив продати активи своєї друкарської та видавничої групи. Зрештою, у 1917 році «Excelsior» було продано Полю Дюпюї, синові Жана Дюпюї, власника групи Le Petit Parisien. Родина Дюпюї, якій належав Le Miroir (тираж якого на той час перевищував один мільйон завдяки Le Petit Parisien), створила прес-групу «Excelsior Publications», яка видавала кілька періодичних видань, таких як «La Science et la Vie», засноване в 1913 році, «Omnia» та «Le Dimanche illustré». Він призначає видавця Артема Фаяра директором «Ексельсіор» .

У 1920-х роках газета скористалася новим форматом, який приваблював більше читачів. Карикатурист Сем був постійним автором, а композитор Рейнальдо Ган писав музичні огляди, починаючи з 1921 року .

Після смерті Поля Дюпюї в 1927 році видавництво Excelsior Publications перейшло до його дружини, американки Хелен Браун, а в 1932 році його було реорганізовано. Щоденну газету Excelsior продовжував співкерувати Анрі де Вайндель, а Філіп Супо очолював відділ новин. Серед найвідоміших авторів газети були великий репортер Альбер Лондрес, фотограф Робер Дуано, романіст Жорж Сіменон та молодий Хо Ши Мін, який допомагав фотографам і навчався ремеслу журналістики .

У 1939 році тираж журналу «Excelsior» склав 132 000 примірників, що значно більше, ніж у «Le Figaro» ( 80 000 примірників), але значно менше, ніж у «Le Petit Parisien» ( примірників) та «Paris-Soir» ( ).

Поступово газета почала пропагувати праві ідеї . і опублікувала свій останній випуск, . .

Окупаційна влада конфіскувала у Гелен Браун дві тисячі акцій газети. Пізніше їх їй повернули під час окупації . .

Примітки та посилання

Бібліографія

Martine Lavaud, « La photographie au quotidien : l’exemple de l’Excelsior (1910-1940) », dans Alexis Lévrier, Adeline Wrona (dir.), Matière et esprit du journal : du Mercure galant à Twitter, Paris, P.U.P.S., coll. « Histoire de l'imprimé », 2013 (ISBN 978-2-84050-881-6), p. 197-214.

Зовнішні посилання