Василе Балш (, ; 1756 або 1757, Ясси — 4 лютого 1832, Відень) — румунський просвітник, культурний і державний діяч Буковини доби Просвітництва, барон. Перший етнічний румун, який обійняв посаду окружного старости (губернатора) Буковини (у період з 1792 по 1805 роки; офіційно залишався на службі до 1808 року).

Біографія

Походження та ранні роки Василе Балш народився між 1756 та 1759 роками в Яссах. Він походив зі старовинного й надзвичайно впливового молдавського боярського роду Балш, представники якого традиційно обіймали високі державні посади в Молдавському князівстві та мали тісні зв'язки як з місцевими господарями, так і з австрійською дипломатією. Дитинство та юність провів у родинному маєтку Русь-Плавеларі (нині повіт Сучава, Румунія). Завдяки високому статусу родини отримав чудову класичну освіту, досконало володів німецькою, французькою, латиною та грецькою мовами, що згодом визначило його кар'єру державного службовця в Габсбурзькій монархії.

Початок кар'єри та меморандум 1780 року У 1776 році господар Молдови Григорій III Гіка призначив Балша делегатом до складу спільної австро-турецької комісії, яка займалася демаркацією нових кордонів після анексії північно-західної частини Молдови (яка отримала назву Буковина) Австрійською імперією.

У рамках адміністративної реорганізації нових територій 4 квітня 1780 року у Відні було скликано конференцію. На ній вирішували, чи варто приєднати Буковину до військового округу Несеуд, чи повністю злити її з Галичиною, чи розділити на дві частини. Місцева православна громада на чолі з єпископом Доситеєм (Херескулом) рішуче виступила проти цих планів.

Усі вимоги та зауваження буковинців Балш узагальнив у розлогому меморандумі під назвою «Опис Буковини та її внутрішнього стану» ().Basilius von Balsch. Beschreinbung der Bukowina und deren inneren Verhältnisse // Jahrbuch des Bukowiner Landesmuseums, nr. 3, 1895, Cernăuți, p. 103—112 13 листопада 1780 року він особисто представив цей документ разом із «проханням про вірнопідданство» голові Придворної військової ради у Відні графу Андрашу Гадіку. Цісар Йосиф II був настільки вражений дипломатичним хистом Балша, що наказав призначити його «придворним конципістом» (редактором-референтом) у військовій адміністрації Буковини. Невдовзі він став радником військового губернатора краю генерала Карла фон Енценберга та першим асесором єпископського суду.

Програма реформ та освітня діяльність Прагнучи модернізації своєї батьківщини, Балш розробив і подав австрійському уряду комплексну програму реформ, яка передбачала: створення Буковини як окремої автономної провінції з власним самоуправлінням; заснування самостійної православної Буковинської єпархії; відкриття мережі народних молдавських (румунських) шкіл у містах і селах; модернізацію сільського господарства шляхом впровадження інтенсивного землеробства; реорганізацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі; покращення побуту та правового становища селян.

Більшість із цих пунктів почали активно реалізовуватися після ліквідації військового управління генерала Енценберга 6 серпня 1786 року. Того ж року за безпосередньої участі Балша було створено «Буковинський православний релігійний фонд» (внаслідок секуляризації та оптимізації майна монастирів). Цей фонд став економічною основою для утримання місцевого духовенства та фінансування народної освіти.

У 1783 році імператор Йосиф II призначив Балша референтом Придворної військової ради у Відні. Того ж року Балш залучив до роботи в Чернівцях відомого діяча «Трансильванської школи» Іона Будая-Деляну, який став одним із перших реформаторів і організаторів державної системи освіти на Буковині.Mihai-Ștefan Ceaușu. Școală și educație în Bucovina iosefininistă și postiosefinistă // Anuarul Institutului de Istorie «A.D. Xenopol» (AIIAL), XXXI, 1994, p. 219—223 Згодом Балш працював у Лемберзі (Львові) на посаді цісарсько-королівського радника при Вищому апеляційному суді.

Віденський період та масонство Після реорганізації управління Буковиною в 1785 році Василе Балша перевели до Відня на посаду офіційного редактора та перекладача румунських текстів при об'єднаній чесько-австрійській придворній канцелярії (вищому органі управління Галичиною та Буковиною).

У цей період він інтегрувався у віденські інтелектуальні кола та приєднався до масонського руху, ставши членом лож «Справжня згода» () та «Істина» (). Його братами по ложі були визначні діячі імперії, зокрема граф Франц Антон фон Коловрат-Лібштейнський (голова Імперської палати) та відомий філософ-просвітник Йозеф фон Зонненфельс. У 1789 році через важку хворобу Балш був змушений на два роки призупинити державну службу.

Боротьба за автономію Буковини та губернаторство Після одужання та відпочинку в Молдові Балш представив новому монарху Леопольду II дві історико-політичні праці: «Історія та петиція колишнього боярина Балша» та «Історичні дослідження Молдови та Волощини в їхніх зв'язках з Австрією», де закликав Відень визволити Дунайські князівства з-під османського панування й долучити їх до складу імперії.Erich Propokowitsch. Die Familiengeschichte des Bojaren Balș // Buletinul Bibliotecii Române. Studii și documente românești, IV, Freiburg im Breisgau, 1957—1958, p. 123—127

Водночас він став головним речником буковинської еліти, яка виступала проти повної адміністративної інтеграції Буковини з Галичиною, наголошуючи на мовних та релігійних відмінностях народів. Завдяки зусиллям Балша імператорським патентом від 29 вересня 1790 року було відновлено окреме адміністративне становище регіонів.

У грудні 1791 року Василе Балш отримав титул барона Священної Римської імперії та був призначений окружним старостою (капітаном) Буковини з резиденцією в Чернівцях (керував до 1805 року). Він став першим етнічним румуном на цій посаді. Його губернаторство відзначилося такими здобутками: остаточне структурування та наповнення активами Православного релігійного фонду; захист прав православного населення краю від спроб латинізації; активний розвиток народної освіти: Балш особисто фінансував переклад, друк та доставку підручників з Відня, створивши перший світський румунський буквар для буковинських шкіл; будівництво та ремонт початкових шкіл у сільській місцевості.

Останні роки життя У 1808 році Василе Балш офіційно завершив політичну та адміністративну діяльність. У 1818 році за багаторічну віддану службу династії Габсбургів імператор призначив його почесним камергером (шамбеланом) Віденського двору. Решту життя провів у австрійській столиці, де й помер 4 лютого 1832 року.

Значення діяльності З діяльністю Василе Балшею пов'язують успіх ключових адміністративних та культурних реформ перших сорока років австрійського правління на Буковині. Завдяки його зусиллям Буковина зберегла свою релігійну, мовну та адміністративну самобутність, що згодом дозволило їй отримати статус окремого автономного коронного краю — Герцогства Буковина у 1849 році.

Примітки

Бібліографія Emil Satco — Enciclopedia Bucovinei (Ed. Princeps Edit, Iași, 2004). Mihai-Ștefan Ceaușu — Noi informații genealogice privitoare la șambelanul Vasile Balș (1756—1832) și familia sa. În Arhiva Genealogică, II (VII), Iași, 1995, nr. 1-2, p. 47-63. Чучко М. Православна Церква на Буковині в роки австрійського правління (1774—1918). — Чернівці: Наші книги, 2008. — 208 с.