Помірні ліси Тасманії (ідентифікатор WWF: AA0412) — австралазійський екорегіон помірних широколистяних та мішаних лісів, розташований на сході Тасманії.
Географія Екорегіон помірних лісів Тасманії охоплює східну частину острова Тасманія — найбільшого острова Австралії, розташованого біля південно-східного узбережжя країни. Західна частина острова Тасманія є частиною екорегіону помірних дощових лісів Тасманії, а гориста внутрішня частина острова — екорегіону лісів Центрального нагір'я Тасманії.
Східна Тасманія відрізняється від західної частини острова: її рельєф є переважно низинним, а єдиним значним підвищенням є гранітні гори . Їх найвищою вершиною є гора заввишки 1572 м, друга за висотою гора Тасманії. З геологічної точки зору на більшій частині регіону переважають пост-кам'яновугільні осадові породи, що перекривають кембрійські породи фундаменту. Подекуди серед них зустрічаються інтрузивні юрські долерити. Хоча ґрунти в регіоні малородючі за світовими стандартами, вони загалом мають вищий вміст поживних речовин, ніж ґрунти Західної Тасманії, особливо в районах, де переважають долерити.
Крім східної частини Тасманії, екорегіон включає низку островів, розташованих у Бассовій протоці, що відділяє Тасманію від материка. На північний захід від Тасманії розташований низинний острів Кінг, основу якого складають метаморфічні породи. На північний схід від Тасманії розташовані острови Фюрно, найбільшими з яких є Фліндерс, Кейп-Баррен та . На відміну від острова Кінг, острови Фюрно мають гористий рельєф та складаються з девонських гранітів. Найвищою вершиною острова Фліндерс є гора Стшелецького заввишки 782 м.
Ширина Бассової протоки, що відділяє Тасманію від материкової Австралії, становить 240 км у найвужчому місці, а її глибина у наймілководнішій частині — менше 70 м. Вперше Тасманія була відрізана від материка у міоцені, але внаслідок коливання рівня моря Тасманія неодноразово поєднувалася з континентом. Під час останнього льодовикового періоду, коли рівень Світового океану був більш ніж на 100 м нижчим, ніж зараз, Австралія, Тасманія, Нова Гвінея та сусідні острови об'єднувалися у один материк Сахул, що дозволяло рослинам, тваринам і людям вільно мігрувати між ними. Остаточно Тасманія та острови Бассової протоки були ізольовані від материкової Австралії приблизно 13 000 років тому.
Класифікація IBRA Згідно з класифікацією екорегіон складається з трьох біорегіонів: , та , а також включає частину біорегіону .
Клімат На більшій частині екорегіону переважає помірний морський клімат (Cfb за класифікацією кліматів Кеппена), а на острові Кінг та у деяких районах на північному узбережжі Тасманії — м'який середземноморський клімат (Csb за класифікацією Кеппена). Середньорічна кількість опадів на сході Тасманії коливається від 400 до 1000 мм, більшість з яких випадає у вигляді невеликих злив, переважно восени або навесні. Загалом розподіл опадів тут надзвичайно мінливий порівняно з опадами на заході острова. Середньорічна кількість опадів на острові Кінг перевищує 1000 мм, а на островах Фюрно опадів випадає менше.
Флора Рослинний покрив Східної Тасманії переважно представлений відкритими сухими склерофільними лісами та пустищами. Він загалом подібний до рослинності материкової частини Австралії і демонструє більш складну мозаїку рослинних угруповань, ніж рослинний покрив західної частини острова. Протягом останніх 12 000 років тасманійські аборигени регулярно підпалювали рослинність, що сприяло розвитку саван та відкритих трав'янистих луків, рослинність яких адаптована до пожеж. Після прибуття до Тасманії європейських колоністів та припинення пожеж рослинність знову змінилася: трав'янисті ліси перетворилися на чагарникові ліси.
У евкаліптових лісах екорегіону переважають різні види перцево-м'ятних евкаліптів, зокрема (Eucalyptus amygdalina) та (Eucalyptus pulchella), а також манні камедеві евкаліпти (Eucalyptus viminalis). Вони формують відкритий лісовий намет на висоті понад 5 м над землею. В підліску поширені невисокі ксерофітні дерева і кущі, зокрема деякі види акацій (Acacia spp.), (Allocasuarina spp.) та (Exocarpos spp.).
Рослинність високогір'їв Бен-Ломонду більш подібна до рослинності Західної Австралії: тут зустрічаються вологі евкаліптові ліси та дощові ліси, а на найвищих вершинах — альпійська рослинність. У вологих склерофільних лісах Бен-Ломонду переважають кулясті евкаліпти (Eucalyptus globulus), (Eucalyptus brookeriana) та королівські евкаліпти (Eucalyptus regnans).
До колонізації регіону європейцями рослинний покрив островів Бассової протоки був переважно представлений сухими склерофільними рідколіссями, лісами та пустищами. У найбільш вологих частинах острова Кінг зустрічалися вологі склерофільні ліси та невеликі ділянки дощових лісів, але більша частина цих лісів наразі знищена. На прилеглих менших острівцях наразі переважають , основу яких складає (Poa poiformis).
На островах Фюрно та вздовж східного узбережжя Тасманії зустрічаються невисокі сухі рідколісся, у яких переважають аллоказуарини (Allocasuarina spp.) та кипарисосни (Callitris spp.). (Allocasuarina verticillata) подекуди формують невисокі моновидові насадження, а у інших районах зустрічаються разом з манними камедевими евкаліптами (Eucalyptus viminalis) та кулястими евкаліптами (Eucalyptus globulus). У посушливих районах Східної Тасманії зустрічаються чагарники карликових кипарисосен (Callitris oblonga), а у захищених від пожеж районах Тасманії та островів Фюрно — зарості тасманійських кипарисосен (Callitris rhomboidea), які можуть виростати до 30 м заввишки.
Завдяки сухопутному мосту, що поєднував Тасманію з Австралією у плейстоцені, а також завдяки подібному клімату, помірні ліси Східної Тасманії мають сильну спорідненість з помірними лісами Південно-Східної Австралії. Усі роди судинних рослин, що зустрічаються в сухих склерофільних лісах Тасманії, присутні й у материковій Австралії. Серед 29 видів евкаліптів, поширених на Тасманії, 26 видів зустрічаються в сухих склерофільних лісах екорегіону, як і приблизна половина з усіх судинних видів, зареєстрованих на острові. Рівень ендемізму флори зростає у міру віддалення від Бассової протоки, зі збільшенням висоти над рівнем моря та геологічної унікальності.
Фауна Різноманіття видового складу та структури рослинності екорегіону відображається у різноманітті місцевої фауни. Мабуть, найвідомішим її представником є тилацин або сумчастий вовк (Thylacinus cynocephalus) — колись найбільший сумчастий хижак, який повністю вимер на початку XX століття внаслідок полювання з боку європейських колоністів. Як тилацин, так і тасманійський диявол (Sarcophilus harrisii) колись були широко поширені на материковій частині Австралії, але вони вимерли там ще до прибуття європейців, ймовірно, через конкуренцію з собакою дінго (Canis lupus dingo).
Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити велетенського кенгуру (Macropus giganteus), рудошийого валлабі (Notamacropus rufogriseus), короткошерстного вомбата (Vombatus ursinus), лисячого кузу (Trichosurus vulpecula), (Pseudocheirus peregrinus), (Cercartetus nanus), тигрового квола (Dasyurus maculatus), тьмяну сумчасту мишу (Antechinus swainsonii), південного бурого бандикута (Isoodon obesulus), золоточеревого боброщура (Hydromys chrysogaster), австралійського болотяного пацюка (Rattus lutreolus), великого лісового лилика (Vespadelus darlingtoni) та (Falsistrellus tasmaniensis). Австралійські єхидни (Tachyglossus aculeatus) поширені на всій території Тасманії, але віддають перевагу склерофільним лісам та пустищам, а качкодзьоби (Ornithorhynchus anatinus) зустрічаються у прісноводних екосистемах на Тасманії та на острові Кінг, однак відсутні на островах Фюрно.
Ендеміками екорегіону є (Bettongia gaimardi) та тасманійські тьмяні сумчасті миші (Antechinus vandycki), а майже ендемічними його представниками — тасманійські валлабі (Thylogale billardierii), тасманійські карликові поссуми (Cercartetus lepidus), (Potorous tridactylus), крапчасті кволи (Dasyurus viverrinus), болотяні сумчасті миші (Antechinus minimus), білоногі сумчасті миші (Sminthopsis leucopus), тасманійські бандикути (Perameles gunnii), довгохвості миші (Pseudomys higginsi) та південні довговухі лилики (Nyctophilus sherrini).
Орнітофауна екорегіону включає тасманійську гуску (Cereopsis novaehollandiae), чорного лебедя (Cygnus atratus), (Phaps elegans), (Phaps chalcoptera), віялохвосту кукавку (Cacomantis flabelliformis), австралійського орла (Aquila audax), австралійського яструба (Accipiter cirrocephalus), бурого сокола (Falco berigora), рожевого какаду (Eolophus roseicapilla), жовточубого какаду (Cacatua galerita), жовтохвостого какатоїса (Zanda funerea), білогорлу розелу (Platycercus eximius), червонолобого лорікета-нектароїда (Glossopsitta concinna), сапфірового малюра (Malurus cyaneus), жовтокрилу медовку (Phylidonyris novaehollandiae), східного медолюба-шилодзьоба (Acanthorhynchus tenuirostris), східного медолюба-сережника (Anthochaera chrysoptera), білолобу цокалку (Epthianura aurifrons), маскову манорину (Manorina melanocephala), леопардову діамантницю (Pardalotus punctatus), бурого шиподзьоба (Acanthiza pusilla), жовтогузого шиподзьоба (Acanthiza chrysorrhoa), сірого ядлівчака (Colluricincla harmonica), золотистого свистуна (Pachycephala pectoralis), сіроголового свистуна (Pachycephala olivacea), велику сорочицю (Gymnorhina tibicen), сірого куравонга (Strepera versicolor), сизу віялохвістку (Rhipidura albiscapa), вогнистого тоутоваї (Petroica phoenicea), червоноволого тоутоваї (Petroica boodang), австралійську ластівку (Hirundo neoxena), сивоспинного окулярника (Zosterops lateralis) та австралійського квічаля (Zoothera lunulata).
Ендеміками екорегіону є тасманійські діамантниці (Pardalotus quadragintus), а майже ендемічними його представниками — тасманійські курочки (Tribonyx mortierii), тасманійські сови-голконоги (Ninox leucopsis), тасманійські розели (Platycercus caledonicus), червоногорлі папужки (Lathamus discolor), жовтогорлі медники (Nesoptilotis flavicollis), великі медолюби-сережники (Anthochaera paradoxa), золотокрилі медовки (Phylidonyris pyrrhopterus), чорноголові медопійники (Melithreptus affinis), тасманійські медопійники (Melithreptus validirostris), тасманійські кущовики (Sericornis humilis), тасманійські шиподзьоби (Acanthiza ewingii), смугасті пустковики (Calamanthus fuliginosus), острівні кущовики (Acanthornis magna), брунатні корольці (Melanodryas vittata), малиновогруді тоутоваї (Petroica rodinogaster), тасманійські куравонги (Strepera fuliginosa), лісові круки (Corvus tasmanicus) та тасманійські вогнегузи (Stagonopleura bella). Раніше на Тасманії мешкали ендемічні тасманійські ему (Dromaius novaehollandiae diemenensis), а на острові Кінг — (Dromaius novaehollandiae minor), однак вони вимерли у XIX столітті внаслідок надмірного полювання.
Герпетофауна екорегіону включає кільканадцять видів плазунів, зокрема низинну австралійську мідянку (Austrelaps superbus), гірського пустищного дракона (Rankinia diemensis) та блискучого трав'яного сцинка (Pseudemoia rawlinsoni). Серед поширених в екорегіоні амфібій слід відзначити (Litoria ewingii) та (Crinia signifera), а серед безхребетних — (Tasmanipatus barretti)
Збереження Тасманійські аборигени вперше прибули на Тасманію 38 000 років тому. Приблизно 12 000 років тому вони покинули прохолодну західну половину острова і переселилися до прибережних районів та рівнин у східній частині Тасманії. У полюванні вони активно використовували навмисні пожежі, чим значно змінили рослинний покрив. Заселення регіону європейцями мало ще більш глибокі катастрофічні наслідки як для Тасманії, так і для островів Бассової протоки — воно призвело до вимирання низки видів тварин, зокрема тилацинів (Thylacinus cynocephalus) та ему (Dromaius novaehollandiae).