SN 2014J була надновою типу Ia в галактиці Сигара, відкритою в середині січня 2014 року. Це була найближча наднова типу Ia, відкрита за 42 роки, і жодна наступна наднова не була ближчою .

Наднову було виявлено випадково під час заняття студентів в обсерваторії Лондонського університету. Вона досягла піку 31 січня 2014 року, досягнувши видимої зоряної величини 10,5. SN 2014J була об'єктом інтенсивної спостережної кампанії професійних астрономів і була достатньо яскравою, щоб її могли побачити астрономи-аматори.

Відкриття

Наднову відкрив астроном Стів Фоссі з Університетського коледжу Лондона та чотири його студенти: Бен Кук, Гай Поллак, Метью Вайлд та Томас Райт. Фоссі навчав студентів користуватися невеликим телескоп в обсерваторії Лондонського університету, розташованій у Мілл-Гілл, передмісті північного Лондона.

Це відкриття було випадковим, оскільки Фоссі не шукав наднових, не планував спостерігати за M82, а лише хотів скористатися невеликим проміжком у хмарному покриві Лондона. Пізніше він сказав:

21 січня 2014 року о 19:20 за Гринвічем Фоссі та його студенти помітили яскраву нову зорю на своїх зображеннях галактики Мессьє 82, також відомої як галактика Сигара. Порівнявши своє зображення з архівними зображеннями тієї ж галактики, вони використали спостереження за допомогою другого телескопа, щоб виключити можливість інструментального артефакту. Про їхнє відкриття повідомили до Центрального бюро астрономічних телеграм Міжнародного астрономічного союзу, яке підтвердило, що вони першими помітили наднову, і присвоїло їй назву SN 2014J як десятій надновій, відкритій у 2014 році.

Фоссі та чотирьох студентів було визнано співвідкривачами.

Спостереження

Подальші спостереження за допомогою адаптивної оптики за допомогою телескоп Кека в обсерваторії Мауна-Кеа, Гаваї, були використані для точного визначення місця розташування нової наднової.

Перший оптичний спектр був отриманий за допомогою телескоп ARC у Нью-Мексико, який показав, що наднова належить до типу Ia. Були знайдені зображення, отримані до відкриття, які показали наднову ще 15 січня, тобто за шість днів до відкриття.

Попередні дані свідчили про те, що наднову було виявлено приблизно за 14 днів до максимуму яскравості, тому вона мала ставати яскравішою протягом наступних двох тижнів. Передбачалося, що вона буде достатньо яскравою, щоб її можна було побачити в бінокль по всій Північній півкулі. Наднова продовжувала ставати яскравішою до 31 січня, коли досягла піку видимої зоряної величини 10,5.

SN 2014J була популярною ціллю для астрономів-аматорів, оскільки вона знаходилася поблизу астеризму Великого Возу («Великої Ведмедиці») і була видимою всю ніч для більшості спостерігачів у Північній півкулі.

Його незвичайна яскравість та відносна близькість призвели до того, що SN 2014J стала об'єктом інтенсивних подальших спостережень астрономів з усього світу, зокрема за допомогою космічного телескопа «Габбл». Наднову обговорювали у понад 435 наукових статтях.

Фізичні властивості

Наднові типу Ia особливо важливі як стандартні свічки у фізичній космології, а відносна близькість SN2014J дозволила астрономам вивчити вибух набагато детальніше, ніж це можливо для більшості об'єктів цього типу.

SN2014J спостерігалася міжнародною лабораторією гамма-астрофізики (INTEGRAL), яка виявила спектральні лінії гамма-випромінювання, характерні для радіоактивного ланцюга розпаду 56Ni→56Co→56Fe. Це був перший випадок, коли ці лінії були виявлені в надновій типу Ia. що підтверджує стандартну модель, згідно з якою цей клас наднових виробляє велику кількість 56Ni шляхом нуклеосинтезу.

Спостереження дифузних міжзоряних смуг у спектрі наднової показали, що вона знаходиться позаду значної кількості міжзоряного середовища в M82. Тому наднова зазнала міжзоряного згасання з почервонінням щонайменше на одну зоряну величину. Ступінь згасання світла від пилу M82, що блокує SN 2014J, знижує її цінність як спостережного прототипу наднових типу Ia, але робить її потужним зондом міжзоряного середовища M82.

Дослідники використовували архівні зображення з космічного телескопа «Габбл» для вивчення середовища SN 2014J перед надновою, сподіваючись ідентифікувати систему-попередника, але не знайшли жодної ідентифікованої зорі-попередника. Це не несподівано, оскільки вважається, що попередники наднових типу Ia є білими карликами у подвійних системах, і спостереження SN 2014J надало емпіричне підтвердження цього. Білий карлик занадто слабкий, щоб його виявити на відстані M82, але його супутника можна було б виявити, якби він був яскравим еволюціонованим гігантом. Однак він залишатиметься занадто слабким, якщо це другий білий карлик (шлях подвійної виродженої наднової типу Ia), зоря нижчої головної послідовності або навіть гігантська зоря на слабшій частині послідовності гігантів.

Відстань На відстані 11,5 ± 0,8 мільйона світлових років (3,5 ± 0,3 мегапарсеків) SN 2014J була однією з найближчих наднових, що спостерігалися протягом десятиліть. Це була найближча наднова типу Ia з часів SN 1972E та найближча наднова будь-якого типу з 2004 року. Спочатку деякі джерела стверджували, що SN 2014J була найближчою надновою будь-якого типу з часів SN 1987A, але це твердження помилкове. Останньою надновою, яка була однозначно ближче до Землі, ніж SN 2014J, була SN 2004dj, наднова типу II-P у галактиці NGC 2403, що знаходиться на відстані 8 мільйонів світлових років від Землі. SN 1993J була надновою типу IIb, що знаходилася майже на такій самій відстані, як SN 2014J, оскільки вона знаходилася в галактиці Messier 81, яка разом з Messier 82 та NGC 3077 утворює ядро групи галактик M81.

Див. також

Список наднових

Посилання