Султан Аділь-Гірей (1819 / 1820 — 30 грудня 1876, Тифліс) — адигейський та кримськотатарський князь, генерал-майор російської імператорської армії, історик, етнограф, письменник та публіцист. Представник кубанської гілки ханської династії Ґераїв.
Біографія
Походження та ранні роки Народився в 1819 (за іншими даними — 1820) році на хуторі свого батька на правому березі річки Кубань. Походив із молодшої гілки кримськотатарської династії Ґераїв (чингізид)Казаков А. В. Адыги (черкесы) на российской военной службе. Воеводы и офицеры. — Нальчик: ЭЛЬ-ФА, 2010. — С. 124—127.. Молодший (п'ятий) син князя Султана Магомет-Гірея (? — 1821). Його старшими братами були Султан Шаган-Гірей (1808—1827), видатний адигейський просвітник і офіцер Султан Хан-Гірей (1808—1842) та Султан Сагат-Гірей (1809—1856)Генеалогия Северного Кавказа. Историко-генеалогический научно-реферативный журнал. — 2002. — № 2..
Після передчасної смерті старшого брата Хан-Гірея у 1842 році Аділь-Гірей узяв на себе опікунство над його єдиним малолітнім сином — Султаном Мурат-ГіреємХотко С. Х. Очерки истории черкесских султанов (XVIII—XIX вв.). — Майкоп: Полиграф-Юг, 2012. — С. 88–92..
Отримав якісну виховну та початкову освіту, а згодом, за деякими джерелами, у 1835 році навчався в Першому кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі.
Військова служба Військову службу розпочав у 1839 році рядовим у частинах Чорноморської кордонної лінії. У січні 1840 року склав іспити на перше офіцерське званняі був підвищений до корнета із зарахуванням по кавалерії та призначенням при командуванні військами Кавказької лінії та Чорноморії.
Завдяки досконалому знанню місцевих мов, звичаїв горців та військовим здібностям зробив швидку кар'єру: У липні 1841 року переведений до лейб-гвардії Кавказько-Гірського напівескадрону Власного Його Імператорської Величності конвою у чині корнета. За виявлену хоробрість у сутичках із горцями 11 жовтня 1841 року нагороджений орденом св. Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість». 14 березня 1845 року одержав орден св. Станіслава 3-го ступеня з мечами та бантом, а у квітні того ж року підвищений до поручика. Під час Кавказької війни відзначився в боях у складі Самурського загону, зокрема під час важкого Даргінського походу, за що 30 вересня 1847 року нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня з мечами та бантом.
З 26 листопада 1847 року обіймав посаду ад'ютанта при головнокомандувачу Окремим Кавказьким корпусом князю Михайлу Воронцову, який активно залучав його до дипломатичних та розвідувальних місій. У квітні 1849 року за службові заслуги підвищений до штабс-ротмістра. За особисту мужність під час тривалої та кривавої облоги аулу Чох у 1849 році, 6 серпня 1850 року нагороджений орденом св. Анни 2-го ступеня.
У листопаді 1850 року Султан Аділь-Гірей переведений у званні майора до Кавказько-Гірського кінного дивізіону, а 27 листопада 1851 року призначений його командувачем (офіційно вступив у командування 16 січня 1852). 20 жовтня 1852 року за відзнаку підвищений до підполковника. У цей період його заслуги були відзначені й за кордоном: австрійський імператор нагородив його кавалерським хрестом ордена Леопольда 3-го ступеня, а прусський король — орденом Червоного орла 3-го ступеня (височайший дозвіл на прийняття та носіння цих орденів надано 26 вересня 1853).
У 1855 році, під час Кримської війни, виконував важливі спеціальні доручення командування серед черкеських племен. Згодом призначений командиром Кубанського козачого дивізіону та комендантом Варшави. 13 червня 1856 року нагороджений орденом св. Станіслава 2-го ступеня, а 10 вересня 1856 року вироблений у полковники із зарахуванням до армійської кавалерії та прикомандируванням до Військового міністерства.
До 1867 року здобув звання генерал-майора. Перебував у почті Його Імператорської Величності Олександра II та обіймав посаду генерала для особливих доручень при Наміснику Кавказу (великому князю Михайлу Миколайовичу) у Тифлісі. Нагороджений орденом св. Володимира 2-го ступеняМамбетов Г. Х. Из истории социальной жизни горцев Северного Кавказа. — Нальчик: Каб.-Балк. кн. изд-во, 1998. — С. 112..
Помер 30 грудня 1876 року в Тифлісі.
Маєток та особисте життя Постійно мешкав у Кубанській області. Брав активну участь у розмежуванні земель та регулюванні землеволодіння черкесів після закінчення військових дій.
Володів родовим та наданим за службу маєтком загальною площею 13 тисяч десятин землі: з них 5 тисяч десятин належали безпосередньо йому, а решта 8 тисяч — чотирьом його племінникам.
Був одружений, але власних дітей не мав.
Творчість та наукова спадщина Султан Аділь-Гірей належить до першої хвилі адигейських просвітників і кавказознавців. Поряд зі своїм братом Хан-Гіреєм, він робив вагомий внесок у висвітлення історії, звичаєвого права (адату), фольклору та соціально-економічного устрою черкеських народів для тогочасної наукової спільноти.
Більшість його статей, нарисів та мемуарних праць друкувалися у тогочасних періодичних виданнях, зокрема в авторитетній газеті «Кавказ»: «Про відносини селян до власників у черкесів» (рос. «Об отношениях крестьян к владельцам у черкесов», 1846) — новаторська соціально-етнографічна праця про феодальні відносини в Адигеї; «Сулейман-ефенді» (рос. «Сулейман-эфенди», 1846); «Дружина черкеса (сцена з черкеського життя)» (рос. «Жена черкеса (сцена из черкесской жизни)», 1847) — белетризований нарис кавказького побуту; Рецензія на працю Л. Я. Люльє «Словник російсько-черкеський або адигейський, з короткою граматикою цієї останньої мови» (1847); «Похід 1845 року в Дарго» (рос. «Поход в 1845 году в Дарго», 1859) — цінне мемуарно-історичне джерело про Даргінську операцію; «Огляд останніх подій на Кавказі» (рос. «Обзор последних событий на Кавказе», 1859); «Нарис гірських народів правого крила Кавказської лінії» (рос. «Очерк горских народов правого крыла Кавказской линии», 1860); «Оповідання аварця» (рос. «Рассказ аварца», опубліковано посмертно у 1909 році).
Нагороди Орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість» (11.10.1841) Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та бантом (14.03.1845) Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та бантом (30.09.1847) Орден Святої Анни 2-го ступеня (06.08.1850) Орден Леопольда, кавалерський хрест (Австрійська імперія, 1852) Орден Червоного орла 3-го ступеня (Королівство Пруссія, 1852) Орден Святого Станіслава 2-го ступеня (13.06.1856) Орден Святого Володимира 2-го ступеня
Примітки
Джерела та література Казаков А. В. Адыги (черкесы) на российской военной службе. Воеводы и офицеры. — Нальчик: ЭЛЬ-ФА, 2010. — 408 с. Хотко С. Х. Очерки истории черкесских султанов (XVIII—XIX вв.). — Майкоп: Полиграф-Юг, 2012. — 254 с. Мамбетов Г. Х. Из истории социальной жизни горцев Северного Кавказа. — Нальчик: Каб.-Балк. кн. изд-во, 1998. — 220 с.
Посилання «Генеалогия Северного Кавказа» Историко-генеалогический научно-реферативный независимый журнал