Псевдогіфа (від — хибний, — павутина) — ланцюг видовжених клітин, утворених брунькуванням. Характерна для дріжджів та дріжджоподібних грибів.
Сукупність псевдогіф називається псевдоміцелієм. Здатність до формування псевдоміцелію є важливою морфологічною ознакою, яка використовується у систематиці дріжджів.
Порівняння з гіфами За своїм зовнішнім виглядом псевдогіфа може здатися схожою на звичайну гіфу, але вони відрізняються за будовою стінок, способом росту та початковим походженням:
Гіфа Псевдогіфа Утворена апікальним ростом Клітинні стінки паралельні одна одній Септи прямі та перпендикулярні до бічних стінок У місці відходження гілки септи та звуження відсутні Утворена брунькуванням Клітинна стінка звужена біля септи Септи викривлені У місці відходження гілки септи та звуження присутні
Псевдогіфи у дріжджів Для дріжджів псевдогіфи це один з етапів їхнього життєвого циклу. Згідно з даними досліджень, розвиток псевдоміцелію у дріжджів зумовлений механізмом пошуку поживних речовин, він дозволяє організму поширюватися на нові території та проникати вглиб субстрату, поки поодинокі клітини дріжджів залишаються на поверхні.
Розвиток псевдогіф Розвиток псевдогіф спостерігається в широкому спектрі дріжджів, зокрема представників роду Candida, Endomyces, Pichia, Saccharomyces і Yarrowia. Однак ріст псевдогіф залежить не лише від виду дріжджів, а й від умов росту.
Загалом, несприятливі умови найчастіше сприяють утворенню псевдоміцелію. Раніші спостереження показують, що видовжені клітини та псевдоміцелій формувалися в культурах де температура була значно нижча оптимуму. Часткова анаеробність це ще один фактор стимуляції утворення псевдоміцелію.
Ця методика знайшла своє застосування в так званому методі чашки Далмау (Dalmau plate technique)
Метод чашки Далмау
Метод чашки Далмау це класичний метод в мікології, що використовується для ідентифікації та класифікації дріжджів, використовуючи морфологічні особливості грибів. Ідея методу полягає у створені поганих умов для дріжджів, для того щоб вони почали утворення спеціалізованих структур, таких як: псевдогіфи, бластоконідії, артроспори та хламідоспори.
Принцип ґрунтується на використання середовища з дефіцитом поживних речовин та створенні середовища з низьким рівнем кисню (Мікроаерофільне), шляхом накривання інокульованої ділянки покривним склом. Такий стрес спонукає дріжджі переходити від вегетативного стану брунькування до утворення псевдогіф або спор.
Ця техніка залишається цінним, водночас економічно ефективним інструментом для попередньої ідентифікації в клінічних лабораторіях.
Див. також Гіф Дріжджі Септа
Джерела