У британській політиці «модель Норвегія-плюс» () була пропозицією щодо врегулювання відносин після Brexit, від якої британський уряд відмовився. Запропонована в листопаді 2018 року як альтернатива , вона передбачала б членство в Європейській асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) та членство в Європейській економічній зоні (ЄЕЗ) як держави-члена ЄАВТ, у поєднанні з окремим митним союзом з ЄС для створення торговельних відносин, подібних до тих, що існують між ЄС та його державами-членами сьогодні, за винятком політичного представництва в органах ЄС. Мішель Барньє, головний переговірник від ЄС, завжди заявляв, що він з радістю розглянув би модель, яка поєднує ЄЕЗ/ЄАВТ та митний союз.
Одним із головних прихильників плану є колишній депутат-консерватор (задньолавочник) Нік Боулз. Назва «Норвегія-плюс» відсилає до відносин Норвегії з Європейським Союзом (а також інших менших членів ЄАВТ-ЄЕЗ — Ісландії та Ліхтенштейну), де «плюс» означає додавання митного союзу поза межами ЄАВТ.
Членство в ЄАВТ та ЄЕЗ також обговорювалося в контексті незалежності Шотландії; Крістоф Гілліон, професор європейського права в Університеті Осло, зазначив, що хоча в Норвегії існував скептицизм щодо вступу Великої Британії, до Шотландії ставляться набагато позитивніше, і держави-члени ЄАВТ, ймовірно, вітали б незалежну Шотландію як свого члена.
Відносини Норвегії з ЄС Норвегія, разом із Ліхтенштейном та Ісландією, є членами Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) та Європейської економічної зони (ЄЕЗ), до якої, крім цих трьох держав-членів ЄАВТ, входять також держави-члени Європейського Союзу. Крім того, Швейцарія є державою-членом ЄАВТ, але не входить до ЄЕЗ, оскільки відхилила ратифікацію Угоди про ЄЕЗ. ЄАВТ була заснована в 1960 році і є одним із двох історично домінуючих західноєвропейських торговельних блоків, але зараз вона значно менша і тісно пов'язана та інтегрована зі своєму історичним конкурентом — Європейським Союзом. З-поміж країн-засновниць ЄАВТ залишилися лише Норвегія та Швейцарія. Усі чотири держави-члени ЄАВТ є частиною Єдиного європейського ринку (також відомого як Спільний ринок), який гарантує вільний рух товарів, капіталу, послуг та робочої сили або через Угоду про ЄЕЗ, або, у випадку Швейцарії, через спеціальні двосторонні договори. Усі держави-члени ЄАВТ також є частиною Шенгенської зони, яка скасувала паспортний та всі інші види прикордонного контролю на своїх спільних кордонах.
Держави-члени ЄАВТ часто розглядаються як де-факто члени ЄС, але без політичного представництва; як приклад їхнього статусу, «еквівалентного» до громадян ЄС, норвезькі громадяни мають право користуватися чергами для паспортів ЄС по всьому Євросоюзу і загалом користуються тими ж правами, що й громадяни ЄС. Зокрема, громадяни ЄАВТ та громадяни ЄС мають право на вільне пересування, щоб подорожувати, працювати та селитися в будь-якій державі-члені обох організацій.
Політолог Саймон Ашервуд зазначає, що: Норвегія — навіть більшою мірою, ніж Велика Британія — є країною, яка провела найбільш всебічний перегляд своїх відносин з ЄС. Серед різноманітних комісій, звітів та парламентських розслідувань країна дослідила як вплив, так і політику своєї участі в ЄЕЗ. Короткий підсумок усього цього полягає у визнанні того, що Норвегія є державою-членом [ЄС] у всьому, крім назви.
Британський депутат від Лейбористської партії Пітер Кайл заявив, що «Норвегія йде у фарватері Суду ЄС, вона платить більше внесків до країн ЄС у рамках своєї угоди на душу населення, ніж Британія наразі платить за повноцінне членство, і Норвегія дуже чесно визнає недоліки прийняття правил при тому, що має мало впливу на їх створення».
Норвегія була однією з перших країн «Зовнішньої сімки» (Outer Seven), запрошених приєднатися до попередників Європейського Союзу. Відповідно, у Норвегії точилися дебати щодо вступу до Європейських Співтовариств з моменту їх створення у 1950-х роках. Однак через спротив Шарля де Голля щодо запрошення Великої Британії, жодна нова держава не була запрошена до 1970-х років. Після того, як Шарль де Голль пішов з посади у 1969 році, розширення стало можливим, і Норвегія, разом із Великою Британією, Ірландією та Данією, були запрошені приєднатися під час першого розширення Європейських Співтовариств на початку 1970-х років. Проте Норвегія відхилила запрошення на вступ після консультативного референдуму 1972 року і відмовилася знову в 1994 році. Щоразу норвезький уряд, парламентська більшість, бізнес-лідери, державні службовці та інші еліти рішуче виступали за приєднання, але пропозиції щодо вступу зазнавали незначної поразки на консультативних референдумах. У Норвегії головними проєвропейськими партіями послідовно були Робітнича партія і, ще більшою мірою, Консервативна партія — дві найбільші партії країни, тоді як головними опонентами традиційно були радикальні ліві та сільсько-аграрні сили, наприклад, представники рибальської промисловості, які також схильні виступати проти домінування столиці власної країни.
Сучасна угода Норвегії з Європейським Союзом виникла після кількох років переговорів і широко розглядається як заміна повноправному членству в ЄС. Колишній прем'єр-міністр Єнс Столтенберг заявив, що Угода про ЄЕЗ дає Норвегії менше впливу, і що він рішуче віддав би перевагу повноправному членству в ЄС; Столтенберг сказав: «немає ніякого реального діалогу чи співпраці», і навів як приклад зустріч міністрів фінансів ЄАВТ та ЄС, на яку спромоглися прийти лише міністри фінансів близької сусідки Норвегії — Швеції, та Ірландії, яка тоді головувала в ЄС. Столтенберг також додав, що єдина хороша річ в ЄАВТ полягає в тому, що Норвегія є наддержавою в рамках цієї міжнародної організації.
Вимоги для вступу Сполученого Королівства до ЄАВТ та ЄЕЗ
Угода про ЄЕЗ визначає, що членство відкрите для держав-членів або Європейського Союзу, або Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Як член ЄС, Велика Британія була частиною Європейської економічної зони. Після виходу з ЄС і, відповідно, з ЄЕЗ, єдиним способом повернутися до Європейської економічної зони було б подання заявки на вступ до ЄАВТ (або повернення до ЄС). Однак, якби Велика Британія знову приєдналася до ЄАВТ, вона б не стала автоматично учасницею Угоди про ЄЕЗ, оскільки кожна держава ЄАВТ самостійно вирішує, чи подавати заявку на участь в Угоді про ЄЕЗ. Відповідно до статті 128 Угоди про ЄЕЗ, «будь-яка європейська держава, що стає членом Співтовариства, зобов'язана, а Швейцарська Конфедерація або будь-яка європейська держава, що стає членом ЄАВТ, може подати заявку на участь у цій Угоді. Свою заявку вона повинна адресувати Раді ЄЕЗ». ЄАВТ не передбачає політичної інтеграції. Вона не видає законодавчих актів і не створює митного союзу. Шенгенська угода не є частиною Угоди про ЄЕЗ. Проте всі чотири держави ЄАВТ беруть участь у Шенгенській зоні та Дублінській системі через двосторонні угоди. Усі вони застосовують положення відповідного Acquis.
Згідно з планом «Норвегія-плюс», Велика Британія подала б заявку на вступ до ЄАВТ та до стовпа ЄАВТ у межах ЄЕЗ, не виходячи з ЄЕЗ. Як член ЄАВТ та ЄЕЗ, Велика Британія була б зобов'язана поважати вільний рух осіб у межах ЄЕЗ, оскільки це є одним із базових прав ЄЕЗ.
Вступ до ЄАВТ вимагав би згоди всіх чотирьох держав-членів ЄАВТ відповідно до Конвенції ЄАВТ. Якби держави-члени ЄАВТ прийняли Велику Британію, вона згодом змогла б подати заявку на участь в Угоді про ЄЕЗ, і її заявка потребувала б схвалення нинішніх учасниць Угоди про ЄЕЗ, що складаються з держав-членів ЄС та ЄАВТ. Жодна країна не приєднувалася до жодної з цих організацій без кількох років попередніх та складних переговорів.
Перешкоди для пропозиції Думка Норвегії щодо повернення Сполученого Королівства до ЄАВТ Норвегія становить 94% населення країн ЄАВТ-ЄЕЗ і є однією з двох домінуючих держав-членів ЄАВТ разом зі Швейцарією. Деякі норвезькі політики відкинули можливість прийняття Великої Британії до ЄАВТ та її механізму ЄАВТ-ЄЕЗ, оскільки це суперечить інтересам Норвегії, яка виступає за тісні відносини з ЄС та глибоку європейську інтеграцію. Норвегія ніколи не накладала вето на жодне законодавство ЄС. Вступ Великої Британії потребував би згоди норвезького парламенту.
Депутатка від Норвезької консервативної партії , президентка Європейського руху Норвегії, яка зазначила, що її погляди відображають позицію її правлячої партії, заявила: «Норвезький варіант не є варіантом. Ми говорили вам про це і про те, як це працює, протягом півтора року після референдуму, тому я здивована, що після всіх цих років це все ще залишається частиною серйозних дебатів у Великій Британії. Ви просто очікуєте, що ми дамо вам запрошення, замість того, щоб подумати, чи захоче Норвегія дати вам таке запрошення».
Пояснюючи, чому Норвегія не була б зацікавлена в запрошенні Великої Британії до ЄАВТ, Лунде сказала: «Я думаю, ви б усе зіпсували для нас, так само, як ви все зіпсували для себе». В авторській статті в The Guardian Лунде написала, що «угода Норвегії з ЄС працює для нас, тому що ми поважаємо його закони і свободи — на відміну від прихильників Brexit», і що «Велика Британія, схоже, розглядає приєднання до нашої родини ЄАВТ як тимчасове рішення — „поки що Норвегія“ — доки вона не отримає кращої угоди. Мене дійсно дивує, що хтось може думати, ніби норвежці вважатимуть це привабливим».
Інший політик-консерватор, тодішня прем'єр-міністерка Ерна Солберг, 14 травня 2018 року сказала в інтерв'ю Financial Times: «Я думаю, ми дуже добре впораємося, якщо британці приєднаються. Це дасть переговірну силу і нашій стороні. І це полегшило б доступ Норвегії до Сполученого Королівства».
Депутатка від Лейбористської (Робітничої) партії Аннікен Гуйтфельдт, голова Постійного комітету у закордонних справах та обороні, заявила, що «норвезькі інтереси досить сильно відрізняються від британських» і що «я не бачу потреби надсилати Великій Британії запрошення приєднатися до ЄАВТ».
Головна партійна організаторка (Chief Whip) Робітничої партії сказала, що британське членство в ЄАВТ «не було б корисним для нашої країни» і що «Британія прагне поставити власні інтереси на перше місце».The Daily Express, 16 Jan 2019
Тодішній віцепрезидент норвезького парламенту, а згодом міністр кабінету , який представляє Ліберальну партію, що входить до урядової коаліції, сказав, що «Норвегія повинна думати про власні інтереси, і найкращим варіантом було б, якби Британія провела новий референдум і залишилася в ЄС».
Однак ЄАВТ офіційно заявила: «Якби Велика Британія вирішила знову приєднатися до ЄАВТ, держави-члени ЄАВТ ретельно розглянули б цю заявку. Запит на членство в ЄАВТ розглядатиметься Радою ЄАВТ, де рішення ухвалюються консенсусом. Зараз не на часі наперед судити, яким буде результат, оскільки ЄАВТ залишається відкритою до розгляду всіх варіантів захисту інтересів своїх держав-членів».
Несумісність членства в ЄАВТ та митного союзу з третьою стороною Панівна думка вчених-правознавців у галузі європейського права в країнах ЄАВТ полягає в тому, що держава-член ЄАВТ не може перебувати в митному союзі з країнами, що не входять до ЄАВТ, оскільки сама ЄАВТ є торговельною асоціацією поза межами митного союзу ЄС. Таким чином, як член ЄАВТ, Велика Британія не змогла б увійти в окремий митний союз з ЄС, що робить пропозицію щодо вступу як до ЄАВТ, так і до митного союзу з ЄС (частина пропозиції «плюс») неможливою згідно з Конвенцією ЄАВТ.
Подальші дебати у Сполученому Королівстві Серед інших варіантів, що обговорювалися, була модель «Канада-плюс» (Canada-plus), заснована на Всеосяжній економічній і торговельній угоді (CETA) між ЄС та Канадою.
Повідомлялося, що в грудні 2018 року значна кількість британських міністрів кабінету (у другому уряді Мей) підтримували пошук варіанту «Норвегія-плюс».
Міністерка праці та пенсій Ембер Радд заявила, що розглядає варіант «Норвегія-плюс» як правдоподібну альтернативу плану Чекерс.
Членство Шотландії в ЄАВТ та ЄЕЗ