Анато́лій Лева́нович Норакі́дзе (; 30 березня 1930, Очамчира — 27 лютого 1995, Тбілісі) — радянський грузинський футболіст і футбольний тренер, Заслужений тренер СРСР (1968), майстер спорту СРСР (1961), заслужений тренер Грузинської РСР (1970). Грав на позиції півзахисника. Виступав за низку грузинських клубів, зокрема тбіліські «Спартак» і «Динамо», а також військову команду ДО/СКВО Тбілісі. У вищій лізі чемпіонату СРСР провів 30 матчів і забив 8 голів.

Після завершення ігрової кар'єри працював тренером грузинських клубів, найбільше часу провів на чолі кутаїського «Торпедо». У 1991 році Норакідзе очолив збірну Грузії та став одним із перших її головних тренерів у період становлення незалежного грузинського футболу. Саме під його керівництвом 2 липня 1991 року Грузія здобула свою першу міжнародну перемогу, здолавши збірну Молдови з рахунком 4:2 у Кишиневі.

Ігрова кар'єра

Анатолій Норакідзе народився 30 березня 1930 року в Очамчирі, на території тодішньої Грузинської РСР. Футболом почав займатися в місцевій дитячо-юнацькій спортивній школі. За грузинськими джерелами, перші заняття у футбольній секції розпочав ще 1945 року.

У 1948 році Норакідзе почав виступати за дорослу команду очамчирського «Динамо», де швидко привернув увагу тренерів своєю технікою, організаторськими здібностями та вмінням віддавати довгі точні передачі. У 1950 році перейшов до сухумського «Динамо», а наступного року отримав запрошення до тбіліського «Спартака».

У 1951 році Норакідзе виступав за тбіліський «Спартак». Саме в цей період він заявив про себе на найвищому рівні радянського футболу. За «Спартак» він провів 25 матчів у вищій лізі СРСР і забив 8 голів. Особливо відомим став матч тбіліського «Спартака» проти московського «Спартака» в чемпіонаті СРСР 1951 року. Грузинський історик та мистецтвознавець Гулбат Торадзе у книзі «Грузинський футбол» згадував Норакідзе як одного з найкращих гравців тієї зустрічі. За його описом, 20-річний футболіст діяв як організатор атак, часто використовував несподівані довгі передачі та за необхідності самостійно просував м'яч уперед.

Після виступів за «Спартак» Норакідзе був призваний до війська. У 1952 році він приєднався до команди БО (Тбілісі), команди Будинку офіцерів, яка згодом виступала під назвою СКВО. У 1952 році разом із командою став бронзовим призером першої ліги чемпіонату СРСР.

У 1953 році Норакідзе ненадовго повернувся до тбіліського «Спартака», після чого знову виступав за СКВО (Тбілісі). У 1954—1957 роках він був одним із провідних футболістів військової команди. 1957 року Норакідзе вдруге здобув бронзову нагороду першої ліги СРСРПрофиль на сайте ФК «Динамо» Тбилиси Страница на сайте Биографического словаря ГрузииСтраница на сайте Олимпийского комитета Грузии.

1958 року футболіст перейшов до тбіліського «Динамо». У складі клубу він провів 5 матчів у вищій лізі СРСР. Згодом повернувся до СКВО Тбілісі, де завершив ігрову кар'єру. Загалом у найвищому дивізіоні радянського футболу Норакідзе зіграв 30 матчів і забив 8 голів: 25 матчів та всі 8 голів припали на тбіліський «Спартак», ще 5 матчів він провів за тбіліське «Динамо».

Тренерська кар'єра

Після завершення виступів як футболіст Норакідзе 1961 року розпочав тренерську діяльність. Він працював із «Гантіаді» з Цхакаї, а потім долучився до роботи в кутаїському «Торпедо». У 1966—1968 роках був головним тренером клубу, а 1968 року також працював його директором.

У наступні роки Норакідзе очолював «Мешахте» (1969), «Діла» (1969—1970), «Мерцхалі» (1971—1972), «Торпедо» (Кутаїсі) (1973—1977, 1979, 1983, 1992—1993), «Динамо» (Сухумі) (1978, 1987—1989), «Локомотив» (Самтредія) (1981—1982, 1983—1984).

Значну частину тренерської кар'єри Норакідзе провів у «Торпедо» (Кутаїсі)Эльгуджа Беришвили. Золотая книга спорта Грузии (ქართული სპორტის ოქროს წიგნი). — Тбилиси: Палитра Л, 2013. 330 с. . Під його керівництвом клуб виступав у радянських змаганнях і проводив міжнародні матчі. Особливе значення мала його педагогічна діяльність. Серед футболістів, яких він тренував і виховав, були Отар Габелія, Реваз Дзодзуашвілі, Тамаз Костава, Гіві Нодія, Леван Нодія, Тенгіз Сулаквелідзе, Рамаз Шенгелія та Зорбег Ебралідзе. Багато з них стали гравцями тбіліського «Динамо» та збірної СРСР.

За великі заслуги у тренерській та педагогічній роботі 1968 року Норакідзе отримав звання заслуженого тренера СРСР. 1970 року йому було присвоєно звання заслуженого тренера Грузинської РСР.

У 1990 році, після виходу грузинських клубів із радянської футбольної системи, Норакідзе очолив «Цхумі» (Сухумі) (Сухумі). У дебютному сезоні чемпіонату Грузії команда посіла сьоме місце.

У 1991 році Норакідзе був призначений головним тренером національної збірної Грузії. Він став одним із перших керманичів збірної в період формування незалежного грузинського футболу. 2 липня 1991 року під його керівництвом збірна Грузії провела матч проти Молдови в Кишиневі та перемогла з рахунком 4:2. Ця гра стала першою міжнародною перемогою збірної Грузії. Загалом під керівництвом Норакідзе збірна Грузії провела чотири матчі, здобувши дві перемоги та зазнавши двох поразок. Період його роботи з командою тривав до кінця 1992 року.

Після роботи у збірній Норакідзе повернувся до клубного футболу. У 1992—1993 роках він знову тренував «Торпедо» (Кутаїсі), а 1994 року працював із тбіліським «Анчі».

Нагороди та звання Бронзовий призер першої ліги чемпіонату СРСР: 1952, 1957; Майстер спорту СРСР — 1961; Заслужений тренер СРСР — 1968; Заслужений тренер Грузинської РСР — 1970; Медаль «За трудову відзнаку» — 1976.

Смерть та вшанування пам'яті

За результатами опитування, проведеного 1998 року за ініціативою грузинської газети «Сарбіелі», Норакідзе був названий третім найкращим тренером Грузії XX століття. В опитуванні взяли участь 837 читачів.

Анатолій Норакідзе помер 27 лютого 1995 року в Тбілісі у віці 64 років. Похований у ТбілісіТбилиси. Спортивный некрополь .

Примітки

Посилання