Церква святої Ольги () — православна церква у Варшаві, Польща, зведена в 1902—1903 роках для потреб . Автором проєкту церкви у російсько-візантійському стилі був український архітектор Володимир Миколайович Покровський. Церква розібрана до 1935 року.

Історія

Тимчасова церква У 1867 році в Лейб-гвардії Гусарського полку, розташованому в районі сучасних , Суліговського та Подхоронжих, розмістили перший храм на честь святої Ольги. Це була військова церква, якою користувалися гусарський та уланський полки. Пйотр Пашкевич, Генрик Сенкевич та Рената Попкович-Тайхерт ототожнюють цей храм із будівлею сучасної , влаштованій у колишній російській церкві. Однак аналіз російських документів та польських праць комісії, яка займалася архітектурою поросійського періоду в 1919 році, привів Кирила Сокола та до відхилення цієї концепції. Мончевський пише, що перша церква святої Ольги мала характер домового храму, розташованого в одному з дерев'яних казармених об'єктів. Його проєктувальником він називає Теодора Вітковського. Вибір Ольги Київської як покровительки храму не був випадковим. День її пам'яті в Російській православній церкві збігався з днем свята гусарського полку.

Репрезентативна церква У 1901 році з'явилася ідея звести для гусарського підрозділу окремий храм. Цар Микола II підтримав цю концепцію й особисто пожертвував 30 тисяч рублів, що, на думку Пйотра Пашкевича, покривало половину передбачуваних витрат на будівництво. Кирило Сокол, однак, стверджує, що загальна вартість зведення церкви була значно вищою й становила зрештою 100 тисяч рублів. Спочатку урочисте закладення планували організувати 21 жовтня 1901 року, у день народження князя Павла Олександровича Романова, титулярного командира полку. З невідомих причин цей намір було полишено, і ця церемонія відбулася лише 24 травня наступного року. Об'єкт мав бути готовий вже у 1903 році, адже саме цього року його описує нововиданий «Найновіший путівник по Варшаві». Церква була розрахована на 700 осіб. Вона була дуже сучасною будівлею порівняно з іншими православними храмами Варшави: у ній встановили електричне освітлення та парове опалення.

Будівництво церкви святої Ольги вписувалося в ширшу акцію зведення православних храмів для російських полків, дислокованих у Варшаві. За словами Пйотра Пашкевича, на межі XIX та XX століть у місті звели понад десяток таких об'єктів. Цей автор підкреслює політичний вимір церковної архітектури, яка, окрім виконання сакральних функцій, мала закріплювати присутність російської влади на польських землях. Він зазначає, однак, що сучасні дослідники через скупість джерел не в змозі встановити, чи всі військові церкви були окремими будівлями, чи капличками у виділених казармених приміщеннях.

12 червня 1911 року на площі, що прилягала до будівлі, було встановлено російського генерала Михайла Скобелєва, який починав свою військову кар'єру в полку, що опікувався храмом.

Після 1915 року У 1915 році церква була покинута, коли підрозділ, який нею опікувався, залишив Варшаву. На плані 1924 року, який відображає ситуацію семирічної давнини, її контур позначений латинським хрестом, що може означати її спонтанну адаптацію під католицький костел. У звіті комісії, яка займалася вирішенням подальшої долі поросійських церков, щодо неї не було містилося однозначних вказівок. Однак на ортофотоплані Варшави 1935 року місце після храму, як і після пам'ятника генералу Скобедєву, вже порожнє. Це вказує на її знищення під час акції ревіндикації православних храмів як символу царського панування.

Архітектура Автором проєкту храму був відомий харківський архітектор Володимир Покровський, який працював єпархіальним архітектором у той час. Він також реконструював палац Сташиця і звів будівлю у Варшаві. Володимир Покровський виконав церкву в стилі російських церков XVII століття, поєднавши псевдоросійський і неовізантійський стилі. Будівля мала 53 метри заввишки, 32 завдовжки та 24 завширшки. Над пресбітерієм об'єкта розташовувалася головна баня, оточена чотирма меншими; усі вони були позолочені й увінчані хрестами. Центральний купол виконаний у формі шатра, а бічні — маківками. Споруда до висоти двох метрів вище рівня землі була покрита сірим гранітом, а решта стін була викладена білою цеглою. Над притвором піднімалася стрімка дзвіниця.

Підлога церкви була викладена теракотовою плиткою. В інтер'єрі розміщувався триярусний іконостас із позолоченого дерева. Збережені фотографії дозволяють стверджувати, що зображення святих також містилися в бічних декоративних кіотах, а стіни будівлі були вкриті поліхромією.

Примітки

Бібліографія

Пашкевич П. , За правління Романових. Російське мистецтво у Варшаві 1815—1915, Варшава 1991. Сенкевич Г. , Православні церкви в країні церков, TRIO, Варшава 2006,. Сокол К. , Russkaja Warszawa, MID Synergia, Москва 2002,.