Швеція

Шве́ція (, ), офіційна назва — Королівство Швеція (, ) — нордична країна у Північній Європі на Скандинавському півостровіГрупа експертів ООН з географічних назв заявляє, що офіційна назва країни — Королівство Швеція. UNGEGN World Geographical Names, Sweden. . Межує з Норвегією та Фінляндією, з'єднана також з Данією мостом-тунелем через протоку Ересунн. Займаючи територію 450 295 км², Швеція є третьою за площею країною Європейського Союзу і має населення 10,457 млн осіб, 2,6 млн з яких мають іноземне походження. Країна загалом має низьку щільність населення — 23,37 людини на 1 км2 — з найвищою концентрацією у південній половині країни. Приблизно 85 % населення живе у містах.

Швеція є частиною географічного регіону Фенноскандія, розташовуючись між Північною Атлантикою, Балтійським морем та величезним Євразійським російським суходолом. Клімат загалом помірний зі значним морським впливом. Незважаючи на розташування у високих широтах, Швеція часто має теплі континентальні літа. Клімат значно відрізняється від півдня до півночі через велику різницю широт. Значна частина Швеції має тривалу холодну та сніжну зиму. Для південної частини Швеції характерний тепліший клімат і менша тривалість зими. Ця частина країни придатна для сільськогосподарського виробництва, водночас північна частина покрита лісами, тут розташовані Скандинавські гори.

Германські племена, які пізніше стали етнічною основою сучасних шведів, розселилися на території сучасної Швеції ще в доісторичні часи. Уперше вони згадані в історії як геати та свеї, які є морським народом, відомим також як норси. Швеція виникла як незалежна і єдина країна у Середньовіччі. У XVII столітті країна розширила свої території, створивши Шведську імперію, яка була великою Європейською державою аж до початку XVIII століття. Свої заморські території за межами Скандинавського півострова Швеція поступово втрачала протягом XVII та XIX століть, починаючи з анексії Російською імперією нинішньої території Фінляндії 1809 р. Останньою війною, в якій Швеція брала безпосередню участь, була війна 1815 р., внаслідок якої Норвегію було примушено до унії.

З того часу Швеція перебуває у мирі, офіційно дотримуючись політики нейтралітету у міжнародних справах. Унію з Норвегією було розірвано мирним шляхом 1905 р. і сформовано нинішні кордони Швеції. Хоча країна була формально нейтральною в обох війнах, Швеція брала участь у багатьох гуманітарних місіях, наприклад, прийом біженців з територій, окупованих Німеччиною. Після завершення Холодної війни Швеція приєдналась до Європейського Союзу, однак тоді відмовилась від членства у НАТО. Швеція має тісні зв'язки зі своїми нордичними сусідами, у тому числі лінгвістично, оскільки шведська мова є офіційною у Фінляндії та є близькою до данської та норвезької мов.

Нині Швеція є конституційною монархією та парламентською демократією з монархом, який виконує функції глави держави. Столиця — Стокгольм, який також є найбільшим містом країни. Роль законодавчої влади виконує однопалатний парламент Риксдаг зі 349 членами. Виконавча влада здійснюється урядом під головуванням прем'єр-міністра. Швеція є унітарною державою, розділеною на 21 лен та 290 комуни.

Швеція дотримується скандинавської моделі системи соціального забезпечення, надаючи своїм громадянам обов'язкове медичне страхування та безоплатну вищу освіту. Швеція посідає восьме місце у світі в переліку країн з найвищим номінальним ВВП на особу та дуже високі місця в інших рейтингах, зокрема якості життя, здоров'я, освіти, захисту громадських і політичних прав, конкурентоспроможності, рівності, процвітання, людського розвиткуKavitha A. Davidson (21 березня 2013). Democracy Index 2013: Global Democracy At A Standstill, The Economist Intelligence Unit's Annual Report Shows . The Huffington Post. Заархівовано 27 серпня 2013.. Країна є членом Європейського Союзу з 1 січня 1995 р., однак на загальнонаціональному референдумі відмовилась від приєднання до Єврозони. Швеція є членом Організації Об'єднаних Націй, НАТО, Північної ради, Ради Європи, Світової Організації Торгівлі, Організації Економічного Співробітництва та Розвитку.

Етимологія Сучасна назва Швеції, є поєднанням слів Svea та Rike, з леніцією приголосної [k], вперше згадана як Swēorice у Беовульф, буквально означає «держава свеїв» (Давньоскандинавською мовою Svíþjóð, ).

В українській мові за старою конструкцію також існувала назва Шведчина разом із другоюЛист Тараса Шевченка до П. М. Корольова від 18.11.1842 р..

Варіації назви Sverige використовуються більшістю мов, за винятком данської та норвезької, які послуговуються оригінальною назвою Sverige, фарерської — Svøríki, ісландської — Svíþjóð, і більш помітним винятком балтійсько-фінськими мовами: фінською — Ruotsi та естонською — Rootsi.

Етимологія слова шведи, а отже, й Швеція не має загальноприйнятої версії, однак може походити з прагерманського Swihoniz, що означає свій власний, маючи на увазі власне германське плем'я.

Історія

Доісторичні часи

Передісторія Швеції починається десь під час Аллередської осциляції, теплого кліматичного періоду, який розпочався приблизно 12 000 років до нашої ери, з мисливськими таборами на оленів часів пізнього Палеоліту культури Броме на краю льодовика, що зараз є південною провінцією країни Сконе. Для цього періоду характерна наявність маленьких груп мисливців-збирачів і рибалок, які використовували інструменти, виготовлені з кременю. Їхні правителі нині невідомі, однак германо-скандинавська міфологія має довгу лінію легендарних і напівлегендарних королів аж до останнього століття до н. е. Що стосується грамотності в самій Швеції, руни використовувались південною скандинавською елітою принаймні починаючи з II століття, але все, що дійшло до наших днів від римського періоду, — це різки на артефактах, в основному з чоловічими іменами, демонструючи, що люди південної Скандинавії у той час розмовляли прото-норвезькою мовою, попередником шведської та інших скандинавських мов.

Перша письмова згадка про Швецію належить римському історику Публієві Корнелію Тациту в праці «Про походження і місцепроживання германців» 98 року. У 44 та 45 розділах цієї праці згадуються шведи (свеї) як могутнє плем'я, яке вирізнялося не лише зброєю і чоловіками, а й потужним флотом з кораблями, які мали ніс на кожному кінці (довгі кораблі).

У VI сторіччі історик Йордан загадав два плем'я, які він назвав Suehans та Suetidi, які жили у Скандзі. Вважається, що обидві назви стосуються одного й того ж племені. Suehans, за його словами, мали дуже добрих коней, як і плем'я Thyringi (alia vero gens ibi moratur Suehans, quae velud Thyringi equis utuntur eximiis). Ісландський історик Сноррі Стурлусон писав, що тодішній шведський король Adils (Eadgils) мав найкращих коней тих часів. Suehan поставляли лисячі шкури на Римські ринки. Далі Йордан згадує ім'я Suetidi, що, як нині вважається, є латиською версією назви Svíþjóð, назви свеїв давньоскандинавською мовою. Він також писав, що Suetidi разом з данами, з якими ті мають спільне походження, є найвищими людьми, яких йому доводилось бачити. Пізніше історик згадує інші скандинавські племена, представники яких мали такий же зріст.

Вікінги

Доба шведських вікінгів тривала десь з VIII-го до XI-го століття. Вважається, що шведські вікінги та готландці переважно подорожували на схід і південь: до Фінляндії, Балтійських країн, Білорусі, України, Чорного моря і навіть Багдаду. Їхні шляхи проходили через Дніпро в південному напрямку, до Константинополя, на який вони здійснили низку набігів. Візантійський імператор Феофіл оцінив їхні військові навички й запросив їх на службу як власних охоронців, відомих також як варязька гвардія. Шведські вікінги, відомі як руси, вважаються праотцями Київської Русі. Арабський мандрівник Ібн Фадлан так описував цих вікінгів:

Дії шведських вікінгів увічнені на багатьох рунічних каменях у Швеції, зокрема це Грецькі рунічні камені та Варязькі рунічні камені. Ними також було здійснено численні експедиції на захід, які увічнено на Англійських рунічних каменях. Останньою великою експедицію шведських вікінгів вважається злощасна експедиція Інгвара Мандрівника до Серкладу, регіону на південний схід від Каспійського моря. Жоден із членів цієї експедиції не вижив. Наразі достеменно невідомо, що з ними сталося, однак вважається, що вони померли від якоїсь хвороби.

Королівство Швеція Досі достеменно невідомо, як і коли утворилося Королівство Швеція, однак перелік Шведських монархів, які, як нині відомо, водночас правили Свеаландом (Швецією) та Йоталандом (Готією) як однією провінцією, починається з Еріка VI Сегерселля. Швеція та Готія були окремими країнами. Невідомо, як довго вони існували: епічна поема Беовульф описує напівлегендарну шведсько-гетську війну VI-го століття.

Культурні досягнення На ранніх стадіях епохи Скандинавських вікінгів, Істад у данській провінції Сконе та озеро Павікен на острові Готланд, були процвітаючими центрами торгівлі, однак не були частиною раннього Шведського Королівства. Наприклад, залишки того, що, як вважається, було великим ринком та датується 600—700 роками, знайдено в Істаді. В озері Павікен, яке було важливим центром торгівлі у всьому Балтійському регіоні протягом IX-го та X-го століть, було знайдено залишки великого порту епохи вікінгів, із суднобудівними морськими арсеналами. Між 800 та 1000 роками, торгівля принесла багато срібла до Готланду, і згідно з деякими джерелами, тогочасні мешканці острова накопичили більше срібла, аніж уся Скандинавія разом узятаSawyer, Birgit and Peter Sawyer (1993). Medieval Scandinavia: from Conversion to Reformation, Circa 800—1500. University of Minnesota Press, 1993. ISBN 0-8166-1739-2, pp. 150—153..

Святого Ансґара, як правило асоціюють із введенням християнства у 829 р., однак, нова релігія не замінила язичництво аж до XII-го століття. Під час XI століття, християнство стало панівною релігією, і з 1050 р. Швеція вважається християнською країною. Період між 1100 та 1400 роками характеризується внутрішньою боротьбою за владу та конкуренцією між Нордичними королівствами. Шведські королі почали розширювати підвладні Швеції території у Фінляндії, створивши тим самим конфлікт з русами, які більше не мали ніяких культурних та добросусідських зв'язків зі Швецією.=Bagge, Sverre (2005) «The Scandinavian Kingdoms». In The New Cambridge Medieval History. Eds. Rosamond McKitterick et al. Cambridge University Press, 2005. ISBN 0-521-36289-X, p. 724: «Swedish expansion in Finland led to conflicts with Rus', which were temporarily brought to an end by a peace treaty in 1323, dividing the Karelian peninsula and the northern areas between the two countries.».

Феодальні інститути у Швеції

На відміну від провінцій Сконе, Блекінге та Галанд на південному-заході Скандинавського півострова, які у ті часи були частиною Королівства Данії, феодалізм ніколи не розвинувся у Швеції, як це сталося на решті території ЄвропиFranklin D. Scott, Sweden: The Nation's History (University of Minnesota Press: Minneapolis, 1977) p. 58.. Селянство залишалося класом вільних людей протягом усієї історії Швеції. Рабство (або кріпосне право) не було поширеним у Швеції, і залишки того, що можна було назвати рабство, як правило припинили своє існування з приходом на ці землі християнства, виникненням труднощів із отриманням рабів із земель на схід від Балтійського моря, і розвитком міст перед XVI століттям. Насправді, рабство і кріпосне право були скасовані указом Короля Маґнуса IV Еріксона у 1335 році. Колишні раби, як правило ставали селянами та робітниками у містах. Втім Швеція залишалась бідною та економічно відсталою країною, у якій бартер був засобом обміну. Наприклад, фермери провінції Дальсланд транспортували масло власного виробництва до гірських провінцій Швеції, і обмінювали його на залізо, яке потім перевозили до узбережжя, і обмінювали на рибу, яку споживали самі, а залишки заліза продавали за кордонScott, pp. 55–56..

Чума