Блока́да Ленінгра́да (8 вересня 1941 — 27 січня 1944) — часткова військова блокада Ленінграда німецькими, фінськими та іспанськими військами під час Другої світової війни. Тривала з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року (часткове блокадне кільце було прорване 18 січня 1943 року) — 872 дні. В окремі періоди блокади (1941—1942) частина населення міста, не охоплена спеціальним харчуванням (так звані «іждевенці»), потерпала від голоду, а також за весь час блокади від артилерійських обстрілів та бомбардування. Зв'язок з радянським тилом забезпечувався авіацією та через Ладозьке озеро, яке перебувало поза межами досягання німецької артилерії, але його пропускна спроможність була недостатньою. Це призвело до смерті сотень тисяч цивільних: за час блокади в Ленінграді померло понад 1 млн цивільних, десятки тисяч померли вже після того як були вивезені на «Велику землю».
Місце Ленінграда в плані «Барбаросса»
Захоплення Ленінграда було важливою частиною плану «Барбаросса» і розглядалось німецьким військовим командуванням як один із проміжних етапів війни, після якого Гітлер мав на меті завоювання Москви. Захоплення міста було покладено на групу армій «Північ». 8 липня 1941 року генерал-полковник Гальдер Франц сказав, що за словами Гітлера Москву та Ленінград необхідно зрівняти з землею, щоб позбавитися від населення цих міст . Для цього планувалось обмежитись лише бомбардуваннями та артилерійським обстрілом, без використання танківЩо вказує на достатність блокади та відсутність військової доцільності захоплення міста. Згодом, 21 липня, Гітлер заявив, що «у порівнянні зі значенням Ленінграда, Москва — всього лише географічний об'єкт».
Згідно з планами Вермахту, за перші двадцять днів війни німецькі війська на півночі повинні були вийти до лінії Мозир, Рогачов, Орша, Вітебськ, Великі Луки, південніше Пскова, південніше Пярну. Після цього мала бути двадцятиденна пауза, в ході якої планувалося перегрупування військ. На сороковий день війни повинна була початися друга фаза наступу, в ході якої планувалося захопити Ленінград.
Німецькі частини дістались Ленінграду в перших числах вересня, майже не відчувши опору з боку Червоної армії. За перші 18 днів 4-та танкова армія пройшла 600 кілометрів, форсувавши річки Західна Двіна та Північна Двіна. 9 липня гітлерівські війська захопили місто Псков, яке знаходиться за 280 кілометрів від Ленінграда. Згодом просування армії було частково призупинене. У середині серпня німецькі війська дійшли до безпосередньої близькості до міста. 4 вересня почався артилерійський обстріл міста з окупованого Тосно та з Пулковських висот.
Сили сторін
Німеччина та союзники Загалом Вермахт і союзні війська налічували 31 дивізію (зокрема 8 фінських), 810 тисяч осіб, 5 300 одиниць зброї, 440 танків, 1 200 літаків.
Як зазначалося в спецповідомленні УНКВС у Ленінградській області від 5 листопада 1941 року: «На одній з ділянок фронту в Кінгісеппському районі серед німецьких солдатів є словаки, що володіють російською мовою». За свідченнями ветеранів, що партизанили 1943 року на території Ленінградської обл., після поразок німців на фронті «замість німецьких частин у селах з'явилися підрозділи польських націоналістів» (цит.). Брали участь в облозі Ленінграда і добровольці з різних країн Європи у складі військ СС: бельгійці — легіон «Фландрія», голландці — легіон «Нідерланди», а також норвежці та данці, які діяли спочатку в складі національних легіонів, а в липні 1943 року об'єднані в 11-ту мотопіхотної дивізії СС «Нордланд». В останній служили і шведські добровольці, крім того, шведський батальйон воював у складі фінських військ. У січні 1944 року дивізія «Нордланд» зазнала великих втрат під Пушкіним під час повного зняття блокади. Тільки на одному кладовищі під Ленінградом поховані 900 скандинавських есесівців.
22 липня 1942 чотири італійських торпедних катери були доставлені на окуповане фінами північне узбережжя Ладозького озера. 22 жовтня того ж року об'єднана німецько-фінсько-італійська ескадра спробувала захопити острів Сухо, щоб тим самим перерізати «Дорогу життя», проте була розгромлена .
СРСР На лінії Пярну—Тарту—північніше Пскова—Остров німецьким військам протистояли 8-А, 11-А та 27-А армії Північно-Західного фронту. Повністю укомплектованими були лише 7 стрілецьких дивізій із 23, в 11 дивізіях було по 2-3 тис. бійців, у 3 механізованих корпусах було лише 332 танки. Всього у складі Північного та Північно-Західного фронтів було 45 дивізій, 3 бригади, 540 тисяч особового складу, 5 000 одиниць зброї, 700 танків, 235 літаків.
Початок блокади Від самого початку війни велося будівництво захисних редутів навколо міста. У короткий строк ленінградці сформували 10 дивізій. 20 серпня 1941 року на партійному активі міста маршал СРСР К. Ворошилов заявив:
Становище, як бачите, доволі складне, але у нас є можливість не лише затримати наступ ворога, а й розбити його та знищити. Майте на увазі, що ворог розвине шалену атаку, буде застосовувати й авіацію, й артилерію. Артилерії у нас вистачить. Поєдинок ми непоганий організуємо. Необхідно виготовляти більше снарядів, мін і мінометів. Ворога ми не лише не пустимо в Ленінград, а й розіб'ємо його тут. Ленінград стане для нього могилою. 8 вересня німецькі війська захопили місто Шліссельбург, тим самим блокувавши Ленінград із суші. Цей день вважається початком блокади. На той час у місті перебували понад 2 з половиною мільйона мешканців, серед них понад 400 тисяч дітей. Зв'язок із містом підтримувався лише повітряним сполученням і через Ладозьке озеро. З півночі Ленінград був оточений військами Фінляндії, що стали на лінії кордону до війни 1939—1940 років. Загальна площа кільця навколо міста становила близько 5 000 квадратних кілометрів.
Сталін уважав ситуацію, що склалася навколо Ленінграду, катастрофічною, навіть безнадійною. 11 вересня командуючим Ленінградським фронтом був призначений Г. Жуков, який змінив К. Ворошилова. На час зміни командувача вже була налагоджена оборона міста. Цим опікувалися К. Ворошилов, В. Трибуц та А. Жданов.
Пожежа на Бадаєвських складах 8 вересня 1941 року, у перший день блокади, під час масованого нальоту німецької авіації на Ленінград було знищено Бадаєвські продовольчі склади — найбільшу продовольчу базу міста. Складський комплекс займав близько 27 га (за деякими оцінками — до 32 га). Внаслідок влучань запалювальних бомб виникла масштабна пожежа, що тривала понад 5 годин і призвела до значних втрат продовольства.
Із приблизно 50 дерев’яних складських будівель понад 40 повністю вигоріли. Унаслідок пожежі було знищено близько 3 тис. тонн борошна та 2,5 тис. тонн цукру, що суттєво вплинуло на обсяги продовольчих запасів у місті на початку блокади.
Перші міські пожежні підрозділи прибули приблизно через півтори години після початку пожежі. Архівні матеріали слідчої справи, розсекречені у 2011 році, свідчать, що місцева пожежна команда не змогла ефективно протидіяти вогню: з 38 осіб особового складу менше половини дісталися до місця події через обмеження пересування під час повітряної тривоги, а частину було залучено до риття окопів. На території складів зберігалися значні запаси води та засобів пожежогасіння, однак дахи не були оброблені вогнезахисними речовинами, а приміщення залишалися замкненими, що ускладнило оперативну роботу пожежників.
Слідство тривало менш ніж тиждень; за його підсумками за службову недбалість до 10 років ув’язнення було засуджено виконувача обов’язків директора складів, начальника штабу місцевої протиповітряної оборони та начальника пожежної охорони.
Запаси продовольства
Згідно з обліком відділу торгівлі Ленміськвиконкому, наявність головних харчових продуктів на 12 вересня 1941 року становила: Хлібне зерно та борошно — на 35 днів; Крупа та макарони — на 30 днів; М'ясо та м'ясопродукти — на 33 дні; Жири — на 45 днів; Цукор і кондитерські вироби — на 60 днів;
До цього списку не були включені консерви та сухарі, що зберігалися як недоторканні запаси, а також незначна кількість борошна, що зберігалося як аварійний фонд на кораблях Балтійського флоту
Реакція німецької сторони У директиві Гітлера № 1601 від 22 вересня 1941 року «Майбутнє міста Петербург» () було вказано:
Виступаючи 8 листопада 1941 року в Мюнхені Гітлер заявив:
Евакуація жителів міста До нападу Німеччини на СРСР жодних планів щодо евакуації ленінградців не було, радянське керівництво не вірило в те, що гітлерівці дійдуть до міста, а Фінляндія не розглядалася як ворог, який здатен захопити Ленінград. Тим не менше, перший етап евакуації був здійснений вже протягом 29 червня — 27 серпня. Частину дітей вивезли до Ленінградської області, і згодом повернули назад. У цей період було евакуйовано майже 500 000 осіб.
Другий етап евакуації тривав з вересня 1941 по квітень 1942 року. За цей час було вивезено близько 659 тисяч осіб. Більшість людей була евакуйована взимку льодовою «Дорогою життя» — через Ладозьке озеро. Також близько 35 тисяч було вивезено авіацією.
Третій етап проходив протягом травня—жовтня 1942 року. За цей період було вивезено понад 400 000 мешканців Ленінграда. Загалом з початку блокади й до жовтня 1942 року було евакуйовано 1,3 млн осіб.
Хроніка блокади
Осінь 1941 30 серпня 1941 року Державний комітет оборони ухвалив рішення про доставку вантажів до Ленінграда через Ладогу. На західному березі розпочалося будівництво порту за 55 кілометрів від міста. Перші баржі прийшли вже 12 вересня. Вони привезли 626 тонн зерна та 116 тонн борошна. Протягом 12 вересня-15 листопада через озеро було переправлена 24 097 тонн зерна, борошна та крупи, понад 1130 тонн м'яса, молочних продуктів та інших продуктів.
12 вересня Військова рада Ленінградського фронту вперше знизила розмір хлібної норми. Тепер робочим покладалося в день 500 г хліба, службовцям і дітям — по 300, а утриманцям — по 250. Щоденна витрата борошна для випікання хліба становила у середині вересня 2 100 тонн.
З 1 жовтня робітники та інженерно-технічні працівники стали отримувати за картками 400 грамів хліба на добу, всі інші — по 200 грамів. Різко скоротилася видача інших продуктів. З пивоварних заводів забрали 8 000 тонн солоду і перемололи їх. На млинах розкрили підлоги і зібрали весь борошняний пилБлокада Ленинграда Інтернет-ресурс lenta.ru.
Зима 1941—1942 20 листопада 1941 вп'яте для населення та втретє для військових були скорочені норми видачі хліба. Військові одержували по 500 грамів, робочі — 250, всі решта — по 125 грамів. Розпочався страшний голод. Люди помирали від «ленінградської хвороби» — дистрофії. Запаси, зроблені в сім'ях, швидко закінчилися. Люди вмирали на вулицях, просто під час руху. Спеціальні похоронні служби забирали трупи сотнями. Щодня в середньому помирало близько 4 тисяч осіб.
За грудень 1941 року померло 52 881 осіб, за січень 1942 року — 96 751. В лютому смертність дещо знизилася — було зареєстровано близько 75 тисяч небіжчиків. Смертність серед чоловіків була значно вищою, ніж жінок (на 100 смертей було 63 чоловічі та 37 жіночих смертей). У місті розпочався канібалізм. Чисельність випадків людожерства взимку сягала 600 на місяць. Схоплених людожерів негайно розстрілювали .
Дуже часто в блокадних містах розпочиналися епідемії. У Ленінграді вдалося цього уникнути. По-перше, медичне забезпечення в місті було на доволі високому рівні, по-друге, дуже холодна зима не дозволила епідемії розповсюдитися.
Захворюваність різними хворобами(за даними Ленміськздороввідділу, 5 січня 1942 року): грудень 1940 року грудень 1941 року Черевний тиф 143 114 ШигельозТоді називали дизентерією 2086 1778 Епідемічний висипний тиф 118 42 Скарлатина 1056 93 Дифтерія 728 211 Кашлюк 1844 818