Водяни́й бу́йвіл, або азійський буйвіл, або буйвіл індійськийСоколов В. Е. Систематика млекопитающих. Том 3. Китообразные, хищные, ластоногие, трубкозубые, хоботные, даманы, сирены, парнокопытные, мозоленогие, непарнокопытные. — Москва: Высшая школа, 1979. — С. 479. — 528 с. (Bubalus bubalis, syn. Bubalus arnee) — вид ссавців роду буйвіл (Bubalus). Велика тварина родини бикових (Bovidae).
Вид відомий переважно за свійськими (одомашненими) формами. Дикі популяції поширені в Індії, Непалі, Бутані й Таїланді. Дика форма (яку інколи називають «дикий азійський водяний буйвіл») перебуває під загрозою зникнення. Відомі здичавілі популяції буйвола індійського у Північній Австралії.
Буйволів часто використовують як свійських тварин: в Азії, Південній Америці, Африці та Південній Європі. Буйвіл приносить порівняно більшу користь, ніж інша рогата худоба, оскільки він майже ніякого догляду не потребує і годується рослинами, якими нехтують інші домашні тварини. Станом на 2000 рік, за оцінками Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, у світі утримувалося приблизно 158 млн водяних буйволів, 97 % із них — в Азії.
В Україні буйволів утримують на Закарпатті та Львівщині.
Генетичні дослідження Результати аналізу мітохондріальної ДНК показують, що болотний та річний буйволи були одомашнені незалежно. Секвенування генів видів Bubalus означає, що буйволи походять щонайменше з двох популяцій, і що річковий і болотний типи диференціюються на повному видовому рівні.
Генетична відстань між двома типами настільки велика, що був запропонований час розбіжності приблизно в 1,7 мільйона років. Було помічено, що болотний тип має найтісніше споріднення з тамарау північних Філіппін.Tanaka, K., Solis, C. D., Masangkay, J. S., Maeda, K., Kawamoto, I. Y. and Namikawa, T. (1996). Phylogenetic relationship among all living species of the genus Bubalus based on DNA sequences of the cytochrome b gene. Biochemical Genetics 34: 443—452.
Аналіз ДНК неолітичних останків буйволів у Північному Китаї в 2008 році (раніше використовувався як доказ походження китайського одомашнення) показав, що останки були вимерлими і генетично не пов'язані з сучасними одомашненими буйволами. Інше дослідження 2004 року також дійшло висновку, що останки були дикими зразками. Обидва вказують на те, що водяні буйволи вперше були одомашнені за межами Китаю Аналіз мітохондріальної ДНК і однонуклеотидного поліморфізму показує, що болотних і річкових буйволів схрещували в Китаї.
Аналіз геномів 91 болотних і 30 річкових буйволів показав, що вони відокремилися ще до одомашнення приблизно 0,23 мільйона років тому.
Відновлення популяції в українському Придунав'ї Історично водяні буйволи були поширені в українському Придунав'ї. Вони утримувалися в селах дельти Дунаю та придунайських плавнях, де використовувалися як тяглова сила й молочна худоба. Зі скороченням традиційного тваринництва у другій половині XX століття їхня чисельність різко зменшилася, а на Одещині вони фактично зникли.
У 2016 році в селі Орлівка Ренійського (з 2020 року — Ізмаїльського) району Одеської області розпочався природоохоронний проєкт із відновлення популяції водяних буйволів карпатського типу. Із Закарпаття, де збереглася найбільша група цих тварин в Україні, було завезено 14 тварин. Проєкт реалізовували одеський «Центр регіональних досліджень» спільно з Національним екологічним центром України в межах програми Climate Forum East II за підтримки міжнародних партнерів. Метою було відновлення заплавних екосистем українського Придунав'я шляхом природного випасу буйволів. Передбачалося, що тварини підтримуватимуть відкриті водні протоки, поїдатимуть надлишкову водну рослинність, стримуватимуть заростання заплав і сприятимуть збереженню біорізноманіття.
Проєкт також передбачав створення поблизу озера Картал екологічного парку, де буйволи мали стати елементом природоохоронної діяльності та екотуризму. Крім екологічних функцій, планувалося використовувати буйволине молоко для виробництва місцевої молочної продукції та створити нові робочі місця для мешканців Орлівки.
У 2017 році на заплавних територіях біля озера Картал відкрили екопарк «Картал», де експериментальне стадо випасалося в природних умовах. Водночас тривало відновлення гідрологічного режиму озера та прилеглих заплав, а природний випас буйволів розглядався як складова комплексного відновлення екосистем Придунав'я.
У 2019 році в межах проєкту Rewilding Ukraine водяних буйволів випустили на острів Єрмаків у дельті Дунаю. Тут їх використовують як великих травоїдних, що підтримують природну мозаїку рослинності, запобігають надмірному заростанню водно-болотних угідь та створюють сприятливі умови для інших видів тварин і рослин.
У 2020 році внаслідок кількарічної посухи та припинення господарської діяльності партнера проєкту утримання стада в Орлівці стало неможливим. Із екопарку евакуювали 16 буйволів, з яких 6 перевезли до ландшафтного заказника «Тарутинський степ», а 10 — на острів Єрмаків, де вони стали частиною природоохоронної програми Rewilding Ukraine.
Надалі популяція водяних буйволів на острові Єрмаків продовжила зростати природним шляхом. У 2022 році в стаді народилося 22 теляти. Для підтримання генетичного різноманіття у 2024 році до популяції завезли ще шість буйволиць із Закарпаття, які поповнили групу з понад 35 буйволів. Стадо використовується для підтримання природних процесів у дельті Дунаю та як джерело тварин для подальших природоохоронних проєктів із відновлення великих травоїдних в Україні.
У 2025 році журнал One Earth включив реінтродукцію водяного буйвола в українській дельті Дунаю до шести найуспішніших прикладів ревайлдингу у світі.
Примітки
Посилання За порятунок закарпатських буйволів взялася громадська організація