Марафо́нська битва — одна з найбільших сухопутних битв греко-перських війн, що відбулася 12 вересня 490 року до н. е. недалеко від грецького міста Марафон приблизно за 42 км від Афін.

У битві при Марафоні перська армія зазнала нищівної поразки. Під керівництвом Мільтіада союзні війська афінян і платейців знищили більшу частину армії противника. Для еллінів бій став першою перемогою над військом імперії Ахеменідів. Для персів поразка їхньої армії не мала великих наслідків: їх держава перебувала на піку могутності і мала величезні ресурси. Після цієї невдалої експедиції Дарій став збирати величезне військо для підкорення всієї Греції. Його планам завадило повстання в Єгипті 486 року до н. е. Після смерті Дарія його трон посів Ксеркс. Придушивши єгипетське повстання, Ксеркс продовжив підготовку до завоювання Греції.

Джерела

Основним джерелом, що дійшло до сьогодні, що описує битву при Марафоні, є VI книга «Історії» Геродота. Підхід «батька історії» до написання своєї праці — «мій обов'язок передавати все, що розповідають, але, звичайно, вірити всьому я не зобов'язаний. І цього правила я дотримуватимусь у всій моїй історичній праці»Геродот. Історія VII. 132 — викликає певну критику. Достовірність відомостей у його «Історії» різна. Окремі розповіді можна віднести до новел і легенд. У той же час спеціальні дослідження підтверджують дані Геродота. При написанні своїх історичних творів він використовував праці логографів, записи висловів оракулів, пам'ятники офіційного характеру (списки магістратів, жерців і жриць та інше), оповідання очевидців та усні перекази. Також Геродоту не була чужа політична тенденційність. Проживаючи в Афінах, він дуже високо оцінює їхній внесок в остаточну перемогу над персами. Про Спарту ж він пише стримано, не заперечуючи при цьому її заслуги у війні. Особливо негативно ставиться до Фівів, що, на його думку, зрадили загальноеллінську справу.

Ктесій певною мірою доповнює і водночас протиставляє себе Геродоту. Бувши потомственим лікарем, він потрапив у полон до персів і зрештою став придворним у царя Артаксеркса II. Бувши лікарем перського владики, Ктесій нібито отримав доступ до архівних матеріалів. Після повернення на батьківщину він написав «Перську історію» (др.-грец. Περσικά).

Ктесія критикують як античні, і так сучасні дослідники. Недостовірність і нечуваність наведених їм даних відзначали Арістотель, Феопомп, Страбон, Лукіан і Плутарх. Сучасні історики ставлять під сумнів сам факт використання Ктесієм офіційних перських літописів. Полемізуючи з істориками-попередниками, він багато що переписував у них, змінюючи лише деталі. Ктесій звинувачує Геродота у брехні та вигадуванні. У цьому сучасні історики відзначають наявність у його «Перській історії» вигаданих персонажів. Також Ктесій робить грубі помилки.

Подіям греко-перських воєн також приділяли увагу античні історики-біографи Плутарх і Корнелій Непот, які жили набагато пізніше. Дані про битву при Марафоні наведено в життєписах Арістіда Плутархом та Мільтіада Корнелієм Непотом.

Павсаній, який жив сім століть потому, описує на місці битви чотири могильні пагорби зі збереженими стелами — один для афінян, інший для платейців, третій для рабів, які брали участь у бою. Також, згідно з давньогрецьким географом, у Марафонській долині згодом поховали і Мільтіада.Павсаній. Опис Еллади I. XXXII. 3 Поховання на полі бою згадує у своїй «Історії» Фукідід.Фукідід. Історія II. 34 Археологічні розкопки підтверджують інформацію з античних джерел. При розкопках знаменитого археолога-аматора Г. Шлімана та В. Стаїса виявили описані Павсанієм та Фукідідом поховання.

Передісторія У 500 до н. е. жителі малоазійського грецького (іонійського) міста Мілета (яке було у той час підкорене персами) підняли повстання проти перського панування. Афіняни, які підбурювали мілетян до цього, спочатку надали їм допомогу своїм флотом, але у критичний момент покинули повсталих на самих себе. Повстання придушили. Згодом цар Дарій I вирішив покарати афінян за допомогу Мілету. Морський похід, який призвів до Марафонської битви, був запланований як каральна акція проти Афін, а також міста Еретрія на острові Евбея, яке теж допомагало повстанцям. Попередня спроба покарати греків (493 р. до н. е.) завершилася невдачею через бурю, яка розкидала кораблі, що перевозили перське військо, та розтрощила їх об скелі.

Співвідношення сил

Точну кількість військ, що брали участь у Марафонській битві, джерела не називають. Геродот повідомляє, що перське військо відплило з Кілікії (область на півдні Малої Азії) на 600 трієрах, і ще була якась кількість вантажних кораблів для перевезення, зокрема коней. Звідси пізніші історики вираховують мінімальну кількість власне війська у 20 тисяч солдатів і максимальну кількість усіх учасників походу (разом зі службами) у 100 тисяч. Кількість кінноти була невеликою, і в бою кіннота участі не брала, бо на час початку бою коні перебували на кораблях. Афінське військо, як вважають дослідники, нараховувало близько 10 тисяч гоплітів, і ще 1000 гоплітів прислало союзне Афінам місто Платеї. Афіни сподівалися на допомогу Спарти, i звідти справді вирушили до Марафону 2000 гоплітів. Проте через релігійну заборону виступати у похід під час місцевого свята цей загін спізнився (чекали повного місяця) і не взяв участі в бою.

Озброєння

Перські піхотинці за озброєнням можна поділити на списоносців (причому довгих списів вони не мали), лучників, пращників та метальників дротиків. Кожний мав при поясі короткий меч чи кинджал (так званий акінак). Металевих обладунків перські вояки не носили зовсім, або носили нашиті на рукави металеві бляхи, що формою та розташуванням скидалися на рибну луску. Для захисту використовували невеликі круглі щити, плетені з лози та обтягнуті шкірою.

Грецьке військо в Марафонській битві складалося майже виключно із важкоозброєних піхотинців — гоплітів. Ані лучників, ні кінноти при них не було. Гопліт носив металеві (мідні) лати і шолом та мав великий, овальної форми дерев'яний щит-гоплон. Його зброя складалася з довгого важкого списа й меча. До бою гопліти шикувалися у фалангу. Щільний стрій латників з довгими списами був майже нездоланним для легкої піхоти.

Комплектування війська Війська грецьких полісів складалися з їхніх громадян. Усі дорослі афіняни, які мали громадянські права, були зобов'язані нести військову службу. Зброєю та обладунками кожний громадянин забезпечував себе сам власним коштом і зберігав їх у себе вдома. Часто зброя й обладунки передавалися у спадок від батька до сина як велика цінність. Замолоду афінянин проходив військову підготовку — дворічну ефебію, і надалі час від часу брав участь у військових тренуваннях, бо бій у фаланзі потребував великої злагодженості дій і особистої вправності. До походів залучалися також раби, які мусили переносити чи перевозити важку зброю й обладунки гоплітів. Про кількість такої обслуги джерела зазвичай не повідомляють.

Імперія Ахеменідів мала регулярну армію, але для великих походів широко практикувалася примусова мобілізація мирного населення як у власне Персії, так і в підкорених країнах. Такі вояки були погано озброєні і погано навчені. Ядро перського війська та особисту охорону командувача становили сакські найманці, які були професійними вояками. Власного флоту Персія не мала, тому цар зобов'язав усі приморські міста підкорених країн прислати для перевезення війська свої кораблі з екіпажами. Найкращими мореплавцями на Середземному морі вважали фінікійців.

Опис подій

Командувачами персів у цьому поході були Датіс та Артаферн. Керував походом колишній афінський тиран Гіппій, він жадав помститися афінянам і повернути собі владу. Перський флот рухався від острова до острова, руйнуючи міста і забираючи в рабство жителів. Останнім на їх шляху до Аттики був острів Евбея, на якому перси після кількаденної облоги захопили та геть знищили місто Еретрію. З Евбеї перський флот переправився до Аттики, де найближчим зручним для висадки місцем була Марафонська бухта, до якої примикала невелика долина.

До тієї самої долини прийшло з Афін грецьке військо та отаборилося на відстані 1—2 км від місця висадки персів. Серед афінських воєначальників були Мільтіад, Аристід та Стесілай. Головне командування належало полемарху Каллімаху.

Перси розташувалися на відкритій Марафонській рівнині, з боку бухти. Афіняни вишикувалися у фалангу в одній із бічних долин, що примикають до Марафонської рівнини, з боку Пентеліка. З боків прикривали їх висоти Арголіди і Котроні. Щоб убезпечити себе з флангів, греки розтягнули фалангу на всю ширину долини, при цьому, не маючи достатньої кількості гоплітів, змушені були вишикувати в центрі менше шеренг, ніж звичайно (повноцінною вважалася фаланга, що складалася з 8—12 шеренг). На флангах кількість шеренг була достатньою. Каллімах командував правим крилом, у центрі перебував Мільтіад. На краю ліворуч стояли платейці. Центр перської армії становили перси та саки — найкраща частина перського війська.

Бій розпочався з того, що несподівано для персів фаланга атакувала їх бігом. На обох флангах афіняни та платейці потіснили супротивника та змусили його до втечі, але в центрі перевага була на боці персів і саків, які зуміли навіть прорвати фалангу. Проте переможні афінські фланги, замість переслідування втікачів, перешикувалися проти тих персів, що продовжували бій у центрі, оточили їх та повністю знищили. Після цього греки знову перешикувалися та кинулися до берега, де перські вояки, вже не думаючи чинити опір, сідали на кораблі й відпливали. Грекам вдалося захопити кілька кораблів, що не встигли відплисти, й перебити іще частину перського війська. Бій тривав цілий день.

Афінянам перемога вартувала 192 громадян, в числі яких були полемарх Каллімах і брат трагіка Есхіла Кінегір. Втрати персів Геродот обчислює у 6400 осіб. Перський флот попрямував від Марафонської долини до Афін, навкруги Аттики, огинаючи мис Суніон. Перси сподівалися дістатися туди раніше за піших гоплітів, але афіняни випередили їх. Побачивши з кораблів, що афінське військо вже чекає на них, перські воєначальники не наважилися висадитися на берег. Перський флот залишив Грецію. Також у цій битві брав участь і Фемістокл.

Наслідки

Безпосередніх військових та політичних наслідків Марафонська битва не мала. Перси, незважаючи на втрати, яких вони зазнали у Марафонській долині, й загальну невдачу того походу, не вважали себе переможеними і готувалися до повномасштабної війни проти Греції. Єдиний висновок, який зробило перське командування з тої (незначної, на їхній погляд) події, була необхідність мати кінноту для бою проти фаланги.

У той самий час моральний вплив перемоги під Марафоном на все грецьке суспільство був дуже значним. Вперше були продемонстровані перевага грецької зброї та грецького військового мистецтва над перськими. Елліни упевнились у можливості опору перській агресії, незважаючи на значну чисельну перевагу персів. Ця впевненість зіграла важливу роль у подальших подіях.

У південній частині Марафонської рівнини, за 800 м від моря, і нині піднімається пагорб Соро — братська могила афінян, що загинули у битві. Всі їх імена були накреслені на 10 надгробних плитах, за числом 10 аттичних філ. Недалеко звідти розташовані ще дві менші могили: одна — платейців, інша — рабів, що також брали участь у битві. На північ від великого пагорба розташована мармурова руїна Піргос — гробниця Мільтіада, або, так званий, трофей битви.

Легенда

Згідно з давньогрецьким переказом, грецький скорохід на ім'я Фідіппід (за іншими джерелами — Філіппід) після завершення битви при Марафоні пробіг від Марафону до Афін 42 кілометри, щоб сповістити про перемогу греків над персамиPanagopoulos, Kostas (2009). Editorial . Athens Classic Marathon. Retrieved on 2009-11-08.. Добігши до Афін, не зупиняючись, він встиг вигукнути: «Радійте, афіняни, ми перемогли!» — і помер.