Чигири́н — місто в Черкаському районі Черкаської області України із населенням 8539 осіб (2022), центр Чигиринської міської громади. Чигирин — перша столиця Гетьманщини і один із символів козацької доби.
У 1589 був збудований Чигиринський замок, а в 1592 місто отримало магдебурзьке право. Чигирин був одним з опорних пунктів Київського воєводства на межі з Диким Полем, більшість населення становили козаки. У 1625 місто стало центром Чигиринського полку реєстрового козацтва.
Від початку Національної революції (1648—1657) Чигирин став головною резиденцією гетьмана Богдана Хмельницького, а потім його наступників. Гетьманський двір приймав послів зарубіжних держав та митрополитів. Статус столиці Гетьманщини зумовив стрімкий розвиток міста: воно мало потужні укріплення, гетьманську садибу, ринкову площу з ратушею, православні храми на правому березі Тясмину. Під час Руїни місто витримало численні облоги. 1678 року під час російсько-турецької війни Чигирин був дощенту зруйнований і назавжди втратив роль політично- і воєнно-стратегічно важливого пункту.
, васала Османської імперії. 1709 року був зайнятий російською залогою, 1714 року повернувся під владу Речі Посполитої. 1750 року місто захопили гайдамаки. 1793 року, після 2-го поділу Речі Посполитої місто перейшло до Російської імперії, з 1797 року — центр повіту Київської губернії. У XIX ст. місто отримало регулярний план. За переписом 1897 року, в місті було 9872 мешканці. Тут відбувся Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва 1917 року, а в 1918—1920 роках в районі Чигирина діяла Чигиринська республіка на чолі зі Свиридом Коцуром.
В 1920 у місті остаточно встановлена радянська влада. Із 1923 Чигирин став центром району: у Шевченківській окрузі до 1930 року, Київській області в 1932—1939, Кіровоградській області в 1939—1954 роках, Черкаській області із 1954 року. Окупований німецькими військами із 7 серпня 1941 до 12 грудня 1943. У післявоєнний час місто розвивалося як агропромисловий центр. 1985 року неподалік від Чигирина почалося будівництво Чигиринської АЕС, через 4 роки зупинено.
У Чигирині народилися Сергій Грушевський, Андрій Яковлів, Михайло Сікорський. Тарас Шевченко неодноразово бував у Чигирині і присвятив місту ряд творів.
Географія Місто розташоване на Придніпровській височині по обидва береги річки Тясмин.
За напрямком: за 45 км від залізничної станції Фундукліївка; за 8 км від річкової пристані на Кременчуцькому водосховищі Адамівка; за 63 км на південь від обласного центру, міста Черкаси.
Через місто проходить автошлях регіонального значення (Канів — Чигирин — Кременчук).
Найближчий великий аеропорт — Черкаси.
Висота над рівнем моря — 124 м.
Населення — 9,3 тисяч осіб.
Неподалік від міста розташовані найбільші села: Розсошинці на півночі; Галаганівка на північному сході; Рацеве та Вітове на сході; Чернече на півдні, Іванівка, Вдовичине на заході; Суботів на північному заході.
Назва міста Вперше назву міста згадано в грамоті польського короля Сигізмунда ІІІ Вази від 1589. Походження назви остаточно не з'ясоване, наявність у всіх варіантах прикінцевого -ин дає підставу розглядати її як присвійну форму від імені *Чигира, яке, втім, історично невідоме. Хоча відомий антропонім тюркського походження Чигир-Батир, поширений у козацькому середовищі,Янко М. П. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: Знання, 1998. — 432 с. слід мати на увазі, що присвійний суфікс -ин вживається лише з іменниками 1-ї відміни (на -а), у той час як Чигир належить до 2-ї відміни. Інша версія пов'язує назву з тюркською загальною назвою чигир, що має два значення: «польова дорога, вузька дорога, яка відділяється від головної дороги» та «водопіднімний пристрій, чигир».
Тарас Шевченко в своїх творах часто використовував варіант Чигрин з припущеннями інших назв. Однак, на поточний час, залишається офіційна назва міста — Чигири́н.
Історія
Чигирин відомий з пер. пол. XVI ст. як укріплений козацький зимівник, що мав невелику фортецю. Тоді городище входило до складу Київського воєводства Великого князівства Литовського. У 1569 воєводство перейшло до Речі Посполитої.
1 травня 1589 польський король Сигізмунд III Ваза видав грамоту, яка дозволяла князю Олександру Вишневецькому, старості черкаському, канівському, корсунському, любельському, закласти в пустому урочищі та городищі Чигирин на татарському шляху та перевозі, замок та місто Чигирин. 15 жовтня 1592 р. король надав місту магдебурзьке право та герб (3 стріли), дозвіл на 2 ярмарки на рік, будівлю ратуші, лазні посполитої та ін.
З 1648 по 1712 рр. — центр Чигиринського полку.
З 1648 по 19 вересня 1676 роки Чигирин був резиденцією гетьманів: Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка і столицею гетьманської Української держави.
Під час своєї подорожі з Дамаску до Москви 1654—1656 років, вже на звороньому шляху, 12 (2) серпня 1656 року гетьманську столицю відвідав Патріарх Антіохійський Макарій, де у своїй резиденції його прийняв Богдан Хмельницький.
За часів Хмельницького Чигирин був одним із найбільших міст тогочасної України. Тут мешкало понад 50 тисяч осіб, розміщувалися державна та військова адміністрації, стояла гетьманська резиденція та палац.
1674 (червень) московська армія під командуванням воєводи Григорія Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю — Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенку під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи, яка змусила Самойловича і московські війська відступити.
1675 року (восени) на козацькій раді в Чигирині Петро Дорошенко склав гетьманські клейноди, а Іван Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Московський уряд вимагав від Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра в присутності гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича і московського воєводи Григорія Ромодановського, від чого Дорошенко рішуче відмовився.
1676 року (восени) 30-тисячна московська армія і полки гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича знову облягли Чигирин. 19 вересня 1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін сердюків. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.
У 1677 році Османська імперія мала на меті опанувати стратегічно важливе місто Чигирин на Правобережжі й поставити там своїм васалом Юрія Хмельницького з титулом гетьмана Війська Запорізького й князя Сарматії (України). Перший наступ почався влітку 1677 року, коли потужне османське військо (близько 100—120 тис. вояків під проводом Мелека Ібрагіма-паші) облягло Чигирин, що його боронили гетьман Іван Самойлович з 20 — 25 тис. козаків і московський воєвода Ромодановський Григорій Григорович з 32 тис. московитів. Завдяки завзятій обороні козаків і московитів та сильним укріпленням міста, турки змушені були відступити.
Влітку 1678 року 200-тисячне османське військо під проводом великого візира Кара-Мустафи підійшло під стіни Чигирина та намагалося його захопити. У місті знаходилося московсько-козацьке військо, яке налічувало близько 12 тис. осіб. Облога Чигирина турками тривала близько місяця, у результаті чого місто захоплене османами. Від колишньої гетьманської столиці залишилася сама руїна, але через виснаження турецького війська та постійні набіги запорожців під проводом Івана Сірка турки залишили зруйнований Чигирин, уклавши з Московією Бахчисарайський мир 1681 року.
1797 р. після приєднання до Російської імперії (1793) Чигирин став повітовим містом Київської губернії.
1900 року в Чигирині було 10098 мешканців (4790 чоловіків і 5308 жінок), зокрема 62,7 % православних, 35,2 % євреїв, 0,1 % католиків.
На початку жовтня 1917 року в місті пройшов Всеукраїнський з'їзд вільного козацтва, на якому був обраний отаманом генерал царської армії Павло Скоропадський, який організував повітовий загін.
У 1923 році Чигирин став районним центром.
До ранку 12 грудня 1943 року після запеклих боїв 138-а стрілецька дивізія, 5-а гвардійська повітрянодесантна дивізія та 452-й винищувальний протитанковий артилерійський полк звільнили місто від нацистів.
У 1954 році смт Чигирин віднесено до категорії міст районного підпорядкування.Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1954 — № 3. — с. 98.
У вересні 2017 року, під час риття траншеї, житель Чигирина виявив 200 черепів, що не містили тіл. Ймовірно, це братська могила 1677 року, коли фортеця та місто були захоплені та зруйновані турецькими військами під час російсько-турецької війни.
З 2018 року адміністративний центр Чигиринської міської громади.
З 2020 року входить в Черкаський район.
Економіка Сучасна економіка міста представлена такими галузями: промисловість: харчова (ТОВ «Чигиринський консервний завод»), ТОВ «Чигиринлегпром», шкіряно-галантерійна, фурнітурний завод; будівництво; транспорт; торгівля; громадське харчування; житлово-комунальне господарство; побутове обслуговування населення; охорона здоров'я; культура; соціальне забезпечення тощо.
Транспорт У місті знаходиться автостанція. Головний у минулому перевізник району — ВАТ «Чигиринське АТП-17139» у 2008 році змушений був відмовитися від виконання своїх головних міжміських рейсів на Київ та Умань і на той момент виконував лише 4 рейси на Черкаси через Медведівку та Боровицю, 2 рейси на Знам'янку, а також приміське сполучення. Обсяг перевезень продовжував скорочуватися і вже у 2012 році АТП обслуговувало тільки рейси на Знам'янку та приміські маршрути, а в квітні 2013 року акціонерами було прийняте рішення про добровільну ліквідацію підприємства. Частину приміських рейсів та перевезення пасажирів по місту Чигирин доручили черкаській компанії ДП «ЧАРЗ-авто», яка займалась цим до квітня 2015 року, після чого їй на зміну прийшов приватний перевізник Прохоренко Валентин Петрович, який обслуговував жителів міста та району до літа-осені 2022 року. З осені 2022 року перевезення по місту здійснює ФОП Головко Андрій Іванович. Налагоджене транспортне сполучення з обласним центром — Черкаси, яке майже повністю виконується приватним черкаським перевізником ПП «Сервіс-Авто 2005» автобусами класу Богдан і Еталон. Також здійснюється зв'язок міжміськими автобусами з Києвом, Дніпром, Полтавою.
Населення
Чисельність + Рік 1600 1649 1833 1840 1897 1900 1923 1926 1959 1970 1979 1989 2001 2007 2016 2017 2022Чисельність населення станом на 01 січня 2022 року Населення (осіб) 5000 50000 3913 5039 9872 10098 7362 7960 8612 10534 12038 12853 11960 10,6 тис. 8962 8995 8539
Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці92,57 %росіяни5,11 %роми1,04 %білоруси0,29 %вірмени0,16 %молдовани0,16 %інші/не вказали0,67 %
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: МоваЧисельність, осібДоляУкраїнська11 13993,14 %Російська6425,37 %Ромська1331,11 %Вірменська150.13 %Білоруська110,09 %Румунська90,08 %Угорська30,03 %Болгарська10,01 %Єврейська10,01 %Інші/Не вказали60,03 %Разом11 960100 %
Освіта На території міста діють Чигиринський економіко-правовий коледж, 3 середні школи, Чигиринська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, навчально-виховний комплекс № 2, дитяча дошкільна установа «Зірочка», районні музична, художня та дитячо-юнацька школи.
Культура і відпочинок
У Чигирині нині діють такі об'єкти культури та місця відпочинку: районний Будинок культури, клубна установа (село Чернече), дві бібліотеки, готель, три пам'ятники, обеліск Слави, три парки культури, у тому числі міський парк, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення.