Ко́зуб, ко́зубень, зменш. козубе́нька, козубе́ць, діал. козу́бкаІнші назви — козубня́, ку́зоб, ку́зуб, кузубе́нька — невеликий кошик, короб, сплетений з лубу (лика, бересту) або лози, переважно для ягід. Козуб з лубу також відомий під діалектною назвою «стуга» (зменш. «стужка»), так називали і лозовий козуб, покритий шаром глини і призначений для зберігання зерна, борошна.
Етимологія Слово козуб походить від , пов'язаного очевидно з *koza (первісне значення — «торбинка з козячої шкіри») або з *koža («шкіра»). Розвиток семантичного зсуву «мішечок з шкіри» ⇒ «кошик» не зовсім ясний.
Інше Козуб, який навішували на плече при засіванні поля ручним способом, називався «сіва́» (діал. «сівня́»). Від слова «козуб» походить низка українських прізвищ (Козуб, Козубенко, Козубняк, Козубов), топоніми (Малі Козуби) тощо.
Прислів'я, мовні звороти Як не гриб, то не лізь у козуб (з записів М. Номиса) Козуба́тий — «пузатий» Ко́зубом ста́ти — «стати дуже твердим від морозу» (як кора), «задубіти» (про мокрий одяг).
Згадки в літературі «В козубі торохкотіли ще зовсім зелені кислиці, лісові яблучка» (Олександр Ільченко, «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця»). «В майстерних козубах горіла найчистіша живиця» (Іван Франко, «Без праці»). «Вона вилізла на товсту черешню, а з неї перелізла на другу, нарвала черешень повну козубеньку й понесла у ґанок» (Іван Нечуй-Левицький, «Бурлачка»). Є квіти! І повен грибів козубень! (Іван Нехода, «Хто сіє вітер»). Малята повні жменьки їх [опеньок] кладуть у козубок (Наталя Забіла, «Веселим малюкам»). Поки до санок дійшов [о. Гервасій], підрясник козубом став, аж до шкури прикипів (Анатолій Свидницький, «Люборацькі»).
Див. також Кошик Сапетка Туєс
Примітки
Посилання Козуб //