Листяний ліс — ліс, що складається з листяних порід дерев та чагарників. Також називають листопадним або літньозеленим за характерне щорічне скидання листя перед настанням холодів.
На частку листяних лісів в Європі припадає 24%.
Поширення Зона листяних лісів краще розвинена у Північній півкулі і розташована на південь від зони бореальних хвойних лісів помірно холодного клімату, південна межа яких проходить між 50 ° і 60 ° N, але не охоплює всю територію власне помірної зони. Вона включає Західну Європу (на північ від 43 ° -44 ° N), Центральну Європу, Південну Скандинавію, виклинюється у Східній Європі до Південного Уралу, вузькою смугою проходить у широтному напрямку по півдню Західного Сибіру і після перерви - широкою (до 1000 км) меридіональною смугою вздовж узбережжя Східної Азії від Янцзи до 54 ° N; ізольовані ділянки цієї зони є на Кавказі і Південній Камчатці.
В Європі листяні ліси заходять далеко на північ, у західній частині свого ареалу навіть північше 58 ° N, що пов'язано зі сприятливим впливом Гольфстриму. Листяні ліси в Європі простягаються уздовж атлантичного узбережжя, починаючи від північної частини Піренейського півострова і закінчуючи Південною Скандинавією; у Східній Європі, де відчувається вплив континентального клімату, листяні ліси починають виклинюватися вже у районі Дніпра; таким чином область поширення їх на Європейському континенті нагадує за формою трикутник. У Західній Європі листяні ліси представлені приатлантичними вересовими пустощами, як крайнім ступенем деградації листяного лісу, ліси збереглися в такому густонаселеному районі, як Центральна Європа, лише невеликими обмеженими зонами, на схід їх змінюють мішані ліси.
У Північній Америці листяні ліси розвинені на східному узбережжі, де вони тягнуться смугою до 1000 км від Північної Флориди (від нижньої течії річки Огайо і схилів південної частини Аппалачів) до 50° N (на південь від провінції Онтаріо і південній частині провінції Квебек). Листяні ліси у Північній Америці і Східній Азії обмежені з півдня субтропічними вологими лісами Флориди або Східного Китаю, а з півночі - бореальними хвойними лісами; у перехідних зонах переважають мішані ліси.
У Південній півкулі листяні ліси зустрічаються у південній частині Середнього Чилі і на Вогненній Землі. Південна межа листяних лісів в Чилі проходить у поздовжній долині по 41° 30'S, у берегових хребтах - по 40° S, на західному схилі Анд - по 39° S. Ці ліси також є на двох високих вершинах берегового хребта Кампана і Роблес, далеко на північ від основної зони, між 39° і 40° S вони переходять на аргентинську сторону Анд.
Клімат Зона поширення листяних лісів характеризується помірним кліматом, з чергуванням літнього, осіннього, зимового та весняного періодів. Півострівний характер Західної Європи обумовлює вплив океану на клімат. Переважаючі західні вітри приносять вологу всередину континенту, а панівні теплі океанічні течії запобігають утворенню криги біля узбережжя Західної Європи на південь від мису Нордкап. У західній частині Європи зимові температури на 20° вище середньої температури для відповідної широти. Чим далі вглиб континенту, тим сильніше прояви континентального клімату з холодною зимою і спекотним літом. Нульова ізотерма, що обмежує безморозний клімат, проходить від мису Нордкап у Норвегії на південь до Гамбургу і Альп, перетинає Балкани і Крим, доходить до міста Баку на Каспійському морі. Безморозний період триває від 200-208 днів на заході до 120 днів на сході європейської частини зони листяних лісів. Середня температура влітку на 55° N становить 21°C, в той же час на Середземноморському узбережжі бувають три спекотних місяці, коли температура перевищує 21°C. Річна кількість опадів в горах і на частині західного узбережжя перевищує 1500 мм на рік. У Піренеях, Альпах, Карпатах і на Кавказі є місця, де річна кількість опадів сягає 1000-1200 мм на рік. На більшій частині території Європи річна кількість опадів сягає 500 — 1000 мм на рік. Відносно м'який клімат має Далекий Схід Росії, де впливає Тихий океан.
У Північній Америці клімат неоднаковий у різних районах через великий розмір континенту. У зоні помірного клімату літні періоди спекотніше, а зими холодніше, ніж в Європі. Переважаючі північно-західні вітри дмуть з Тихого океану і створюють на західному узбережжі м'який і рівний клімат. У цій та інших прибережних зонах атмосферні опади рясні, всередині континенту опадів випадає менше.
Характеристики Ліси цього типу високі, 25-40 м, представлені в основному двома ярусами дерев, ярусом чагарників і трав'янистим покровом, в якому можна також виділити два - три яруси по висоті трав. Характерною рисою листяного лісу є переважання видового різноманіття трав над різноманітністю дерев.
Дерева листяного лісу сильно розгалужуються (до 6-8 порядків), утворюючи густу крону. Листові пластинки дерев зазвичай прості, лопатеві або зубчасті по краю, зрідка складні. Вони тонкі і не пристосовані для перенесення ні сильних посух, ні морозів, тому при настанні несприятливого періоду скидаються, взимку всі дерева листяного лісу скидають листя.
розрізняють: Широколисті ліси, в яких дерева верхнього ярусу мають листя великого і середнього розміру, вони відрізняються високою тіньовитривалістю і вимогливістю до ґрунту, світлолюбні, до них відносяться дуб, клен, липа, ясен, в'яз. Широколистяні ліси ростуть в умовах порівняно м'якого клімату, позбавленого континентальності; Дрібнолисті ліси, в яких переважають деревні породи мають дрібні листові пластинки, це березові, осикові і вільхові ліси. Дрібнолисті ліси більш світлолюбні і менш вимогливі до родючості ґрунту, вони також більш морозостійкі.
Крім того листяні ліси поділяються на монодомінантні і полідомінантні. Ліси Північної Америки, Чилі та Східної Азії полідомінантні, представлені багатьма породами дерев, а в Європі, Сибіру, на Камчатці і Вогняної Землі монодомінантні, в них окремі види дерев переважають або утворюють свого роду зони.
Широколистяні букові і дрібнолисті ліси мають всього один деревний ярус і слаборозвинений ярус чагарників, якого може й не бути. Букові тінисті ліси з потужною лісовою підстилкою частіше за інших позбавлені другого ярусу, чагарників і трав'яного покриву, утворюючи так звані мертвопокровні бучини. Другий ярус в інших широколистяних лісах складається з дерев меншої висоти. В таких лісах майже завжди добре розвинений підлісок з чагарників.
У теплих областях листяного лісу (Приатлантична Західна Європа, східна частина Китаю, Південні Аппалачі, Крим і Кавказ) у другому деревному ярусі, серед чагарників і трав зустрічаються вічнозелені види, а також ліани, як дерев'янисті, так і трав'янисті, представлені небагатьма листопадними видами з родин бобові, жимолостеві, виноградові, бруслинові тощо.
Ліси можуть бути первинними, або корінними і вторинними. Вторинні ліси частіше бувають дрібнолистими і виникають на місці знищених пожежами, через напад шкідливих комах, вирубки їх людиною і з інших причин хвойних і широколистяних лісів. Дерева дрібнолистих лісів світлолюбніші і зимостійкі, а також не вимогливі до ґрунту в порівнянні з широколистяними деревами, тому вони з'являються першими у вторинних лісах, на місцевості зі зміненим мікрокліматом в результаті загибелі корінних лісів. З цієї ж причини берези і осики ростуть на околицях корінних хвойних і широколистяних лісів.
Незважаючи на щорічний опад листя, у цих лісах, підстилка розвинена слабо, так як в умовах досить теплого клімату вона швидко розкладається. Ґрунт в таких лісах, на відміну від хвойних, в основному близький до нейтрального по кислотності, що забезпечує умови для формування гумусу земляними хробаками і бактеріями. З цієї причини майже весь листяний опад розкладається, утворюючи родючий гумусовий горизонт. Опале восени листя покриває поверхню ґрунту рівним шаром і перешкоджає зростанню мохів, тому у листяному лісі мохи ростуть тільки у підстав дерев або на виступаючих місцях.
Ґрунти в лісах помірної зони можуть бути підзолисті, лесовиді, парабуроземи, бурі лісові ґрунти, темно і світло-сірі лісові ґрунти, ранкери, гумусовані карбонатні ґрунти, глейові ґрунти і слаборозвинені ґрунти середовища існування піонерних порідВальтер Г. Растительность земного шара. Эколого-физиологическая характеристика//Том II. Леса умеренной зоны. — М.: Прогресс, 1974. — 422 с.
Особливий мікроклімат, який створюється в листяному лісі, створює умови для поселення грибів, ягід, різних трав'янистих рослин. У лісі живуть численні корисні і шкідливі комахи, птахи тощо. Всі мешканці листяного лісу існують у взаємній залежності і утворюють цілісну екосистему листяного лісу.
Склад Флора Флористичне багатство і склад листяних лісів залежать від широти і віддаленості від океану. Склад європейсько-сибірської частини цих лісів, особливо їх деревного ярусу, значно збіднений внаслідок розвитку у четвертинний період покривного заледеніння. За винятком бука, граба і двох видів дуба, жодна деревина не домінує в цих лісах. Ясен, клен, а також липа і в'яз зустрічаються в цих лісах часто, інші види мають підлегле значення.
Листяні ліси Північної Америки та Східної Азії, в тому числі Далекого Сходу Росії, які є залишками аркотретичної флори пліоцену, відрізняються винятковою різноманітністю видового складу і самобутністю флори і фауни. Колхідські ліси також є залишками аркотретичної флори.
Дерева і чагарники
У Центральній Європі домінантною деревоутворючою породою є бук. Бук втрачає своє панування у приатлантичних областях і в посушливих частинах Центральної Європи, наприклад на Верхньорейнській низовині і в межиріччі Заале і Ельби, у Середній Чехії і Південній Моравії. Бук нерідко утворює верхню межу гірського лісового поясу. На зволожених і легких піщаних ґрунтах, на сухих скелях розвиваються дубово-грабові ліси. На схід від межі поширення бука починає панувати граб. Це спостерігається у межиріччі Вісли, Середнього Дністра та Дніпра. Реліктовий дубовий ліс зберігся на берегах Дінця. Далі на схід граб витісняється дубом звичайним.
Майже всю Східноєвропейську рівнину, за винятком Прикарпаття і Передуралля, займають східноєвропейські дубові ліси, що утворюють вузьку смугу між степом на півдні і мішаними лісами на півночі. Вони створюють тут особливу зону, зустрічаючись окремими ділянками на північ і на південь від неї. У деревостані цієї зони панує дуб звичайний з домішкою липи, ясеня, в'язу, клена гостролистого і польового. На заході до цих порід приєднуються граб, явір, черешня і деякі інші види. У південних районах до дуба домішується берест, а у долинах річок - в'яз гладкий і вільха чорна. У підліску переважають ліщина, бруслина бородавчаста та глід. На північ, південь і особливо на схід деревостани помітно збіднюється, багато супутників дуба зустрічаються все рідше або зовсім зникають. У Заволжі, наприклад, немає ясена, клена польового, зате частіше починають зустрічатися липа, ільм та клен гостролистий.
Ліси з вільхи чорної зустрічаються на терасових пониженнях великих річок і по долинах дрібних річечок. Особливо вони поширені у Поліссі і Мещері, де річки мають слаборозвинені долини з низькими берегами. Ліси з чорної вільхи зазвичай приурочені до територій з проточним зволоженням і багатими ґрунтами. Іноді їх відносять до низинних боліт.
Підзона монодомінантних листяних лісів, представлена в Європейській частині Росії головним чином буком і дубом, охоплює західне передгір'я Карпат, Східні Карпати, Прикарпатську рівнину, Подільську і Бессарабську височини, Молдову, Львівську, Тернопільську і Хмельницьку області, Крим, а також частину Північного Кавказу (до 600-800 м над рівнем моря) і Закавказзя. У Прикарпатті поширені ліси з дуба, бука та в'яза. Східноєвропейські ліси відокремлені степовою зоною від листяних лісів північного схилу гір Криму та Кавказу. Тут зональність виражена у зворотній послідовності: степ змінюється лісостепом, потім на південь від йдуть листяні ліси, дубові ліси, які змінюються буковими лісами аж до колхідських лісів.