Центра́льна Євро́па — географічний регіон між Східною, Південною, Західною та Північною Європою,Lecture 14: The Origins of the Cold War. Historyguide.org. Retrieved 29 October 2011. заснований на спільній історичній, соціальній та культурній ідентичності. Тридцятилітня війна між католицизмом і протестантизмом була значущим процесом формування в історії Центральної Європи. Поняття «Центральна Європа» з’явилося в XIX столітті.Karl A. Sinnhuber, Central Europe: Mitteleuropa: Europe Centrale: An Analysis of a Geographical Term, Transactions and Papers 20 (1954), 20-21.https://www.gla.ac.uk/0t4/crcees/files/summerschool/readings/school10/reading_list/Sinnhuber.pdf

Хоч цей географічний регіон класифікують по-різному, проте в більшості випадків він включає Австрію, Хорватію, Чехію, Німеччину, Угорщину, Ліхтенштейн, Литву, Польщу, Словаччину, Словенію, Швейцарію, румунську Трансільванію та українські історичні регіони — Галичину, Закарпаття та Північну Буковину. З початку XVI століття до початку XVIII століття частини сучасної Хорватії та Угорщини перебували під владою Османської імперії. Протягом XVII століття імперія також займала південні частини сучасної Словаччини. У період раннього Нового часу території Польщі та Литви входили до складу Речі Посполитої. Тим часом Ерцгерцогство Австрія, Королівство Богемія (Чехія), Герцогство Карніола (частина сучасної Словенії), різні та Стара Швейцарська Конфедерація входили до Священної Римської імперії.

Центральна Європа охоплювала більшість територій Священної Римської імперії та двох сусідніх королівств на сході, Польщі та Угорщини. Угорщина та частина Польщі згодом увійшли до складу монархії Габсбургів, що також суттєво сформувало історію Центральної Європи. На відміну від своїх західноєвропейських держав, центральноєвропейські нації ніколи не мали жодних помітних заморських колоній через їхнє розташування на території та інші фактори. Часто стверджували, що однією з причин Першої та Другої світових воєн була відсутність у Німеччини оригінальних заморських колоній.

З часів холодної війни держави, що утворюють Центральну Європу, історично, а в деяких випадках продовжують класифікуватися як Східна або Західна Європа. Після Другої світової війни Центральна Європа була розділена залізною завісою (за домовленістю Великої трійки на Ялтинській конференції та Потсдамській конференції) на дві частини — капіталістичний Західний блок і комуністичний Східний блок. Берлінський мур був одним із найпомітніших символів цих штучних і примусових поділів. Зокрема, Сталін виступав за створення «радянської «сфери впливу» в Центральній Європі, починаючи з Польщі, щоб забезпечити Радянському Союзу геополітичну буферну зону між ним і західним капіталістичним світом».

Центральна Європа розпочала «стратегічне пробудження» наприкінці XX та на початку XXI століття з такими ініціативами, як Вишеградська група, , Центральноєвропейська ініціатива, Центральноєвропейська асоціація вільної торгівлі та . Це пробудження спровокували письменники та інші інтелектуали, які визнали соціальний параліч занепаду диктатур і почувалися змушеними виступити проти радянського гніту. Усі держави Центральної Європи зараз входять до списку «дуже високорозвинених» за Індексом людського розвитку.

Класифікації

Розуміння концепції Центральної Європи є постійним джерелом суперечок, хоча складові Вишеградської групи майже завжди включені як де-факто країни Центральної Європи. Хоча погляди на те, які країни належать до Центральної Європи, дуже різноманітні, згідно з багатьма джерелами регіон включає держави, перелічені в розділах нижче.

Залежно від контексту, держави Центральної Європи іноді групують як країни Східної або Західної Європи, разом або окремо, але деякі натомість поміщають їх у Східну Європу: наприклад, Австрію можна назвати Центральноєвропейською, а також Східноєвропейською чи Західноєвропейською та Словенією, іноді можна помістити в Південно-Східну або Східну Європу.

Хорватія також знаходиться в Південно-Східній Європі. Крім того, Угорщина та Словенія іноді входять до Південно-Східної Європи.

Литва альтернативно розташована в Північно-Східній Європі.

ЦРУ

Центральне розвідувальне управління Сполучених Штатів Америки класифікує дев'ять держав як належних до «Центральної Європи»:

Інші країни та регіони

Деякі джерела також додають сусідні країни з історичних причин (колишня Австро-Угорська та Німецька імперії, а також сучасні Естонія, Латвія та Литва) або з географічних та/або культурних причин:

(як колишня частина монархії Габсбургів, розташована в Південній або Південно-Східній Європі) (вважається частиною «Серединної Європи», альтернативно розташована у Східній, Північно-Східній або Північній Європі) (Південний Тіроль, Трентіно, Трієст і Горіція, Фріулі, Ломбардія та Венето або вся Північна Італія) (вважається частиною «Серединної Європи») (Трансильванія, разом з Банатом, Кришаною та МармарощиноюSven Tägil, Regions in Central Europe: The Legacy of History, C. Hurst & Co. Publishers, 1999, p. 191, а також Південна БуковинаKlaus Peter Berger, The Creeping Codification of the New Lex Mercatoria, Kluwer Law International, 2010, p. 132)United States. Foreign Broadcast Information Service Daily report: East Europe (Калінінградська область) (в першу чергу Воєводина та Північний Белград, альтернативно розташовані в Південно-Східній Європ) Irena Kogan: Delayed Transition: Education and Labor Market in Serbia , Making the Transition: Education and Labor Market Entry in Central and Eastern Europe, 2011, chapter 6WMO, UNCCD, FAO, UNW-DPC , Country Report: Drought conditions and management strategies in Serbia, 2013, p. 1Government of Hungary, Prime Minister Viktor Orbán's speech at the Energy Forum following a joint meeting of the Serbian and Hungarian cabinets , Government of Hungary on Serbia, 2018 (Волинь, Закарпаття, Східна Галичина та Північна Буковина)

Термін

Дискусійним є питання про те, як назвати та визначити центральноєвропейський простір. Дуже часто визначення залежить від національності та історичної точки зору його автора. Поняття «Центральна Європа» з'явилося в XIX столітті. Воно розумілося як контактна зона між південними та північними, а пізніше східними та західними районами Європи. Мислителі зображували «Центральну Європу» або як окремий регіон, або як буферну зону між цими регіонами.

На початку XIX століття терміни «Середня» або «Центральна» Європа (відомі як «Mitteleuropa» німецькою та «Europe centrale» французькою) були введені в географічну науку як німецькою, так і французькою мовами. Спочатку ці терміни пов’язували з регіонами від Піренеїв до Дунаю, які, на думку німецьких авторів, могли бути об’єднані під владою Німеччини. Однак після франко-прусської війни 1870 року французи почали виключати Францію з цієї території, а пізніше німці також прийняли цю точку зору до кінця Першої світової війни.

Концепція «Центральна» або «Серединна Європа», що розуміється як регіон з німецьким впливом, втратила значну частину своєї популярности після Першої світової війни і була повністю відкинута після Другої світової війни. Дві поразки Німеччини у світових війнах у поєднанні з поділом Німеччини, майже повним зникненням німецькомовних громад у цих держав та очолюваною комуністами ізоляцією Чехословаччини, Угорщини, Литви, Польщі та Югославії від західного світу, перетворив поняття «Центральна/Середня Європа» на анахронізм. З іншого боку, ненімецькі регіони Центральної Європи майже повсюдно вважалися «східноєвропейськими», насамперед пов’язаними з радянською сферою впливу наприкінці 1940-1980-х років.

Здебільшого ця географічна рамка втратила свою привабливість після закінчення холодної війни. У 1990-х роках ряд посткомуністичних держав почали вважати себе центральноєвропейськими, уникаючи заплямованого формулювання Серединна Європа, яке вони асоціювали з німецьким впливом у регіоні. Ця переосмислена концепція «Центральної Європи» виключила Німеччину, Австрію та Швейцарію, зменшивши її охоплення головним чином до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Литви та Югославії.

Академічне визначення Основні запропоновані регіональні визначення, зібрані польським істориком Єжи Клочовським, включають:Jerzy Kłoczowski, Actualité des grandes traditions de la cohabitation et du dialogue des cultures en Europe du Centre-Est, in: L'héritage historique de la Res Publica de Plusieurs Nations, Lublin 2004, pp. 29–30

та Східно-Центральна Європа – ця концепція, представлена в 1950 році,Oskar Halecki, The Limits and Divisions of European History, Sheed & Ward: London and New York 1950, chapter VII яка розрізняє два регіони в Центральній Європі: німецький з імперською традицією Райху та Східний Центр, охоплений різноманітними націями від Фінляндії до Греції, розташованої між великими імперіями Скандинавії, Німеччини, Італії та Радянського Союзу. Центральна Європа як територія культурної спадщини Речі Посполитої – українські та литовські історики у співпраці (з 1990 р.) з польськими істориками наполягають на важливості цього поняття. Центральна Європа як регіон, пов’язаний із західною цивілізацією з моменту заснування місцевих держав і церков, включаючи такі країни, як Річ Посполита, Хорватське королівство, Священна Римська імперія, пізніше Німецька імперія та Габсбурзька монархія, Угорське королівство та Землі Богемської Корони. У такому розумінні Центральна Європа межує з Російською Федерацією та Південно-Східною Європою, але точну межу регіону визначити важко. Центральна Європа як територія колишньої імперії Габсбурґів – концепція, популярна в регіонах уздовж річки Дунай: Австрія, Чехія та Словаччина, Словенія, значні частини Боснії, Хорватія та Румунія. Крім того, менші частини Польщі, Сербії та України (зокрема Буковина, Галичина та Закарпаття). Концепція, яка підкреслює зв’язки Білорусі, Молдови та України з Росією (Московією) і розглядає Російську імперію разом із усім слов’янським православним населенням як одне ціле Східної Європи – такої позиції дотримуються російські історіографи. Концепція, яка акцентує увагу на зв'язках із Заходом, особливо з XIX століття та грандіозного періоду звільнення та формування національних держав – ця ідея представлена південно-східними державами, які віддають перевагу розширеній концепції «Східного центру», що виражає їхні зв’язки із західною культурою.

Колишній професор Віденського університету Лонні Р. Джонсон вказує на критерії відмінності Центральної Європи від Західної, Північної, Східної та Південної Європи:

Одним із критеріїв для визначення Центральної Європи є кордони середньовічних імперій і королівств, які здебільшого відповідають релігійним кордонам між католицьким Заходом і православним Сходом. Язичники Центральної Європи були навернені в католицтво, тоді як у Південно-Східній та Східній Європі вони були переведені в лоно Східної Православної Церкви. Багатонаціональні імперії були характерними для Центральної Європи. Угорщина та Польща, малі та середні держави сьогодні, були імперіями на початку своєї історії. Історичне Угорське королівство до 1918 року було втричі більшим за сучасну Угорщину, тоді як Річ Посполита була найбільшою державою в Європі в XVI столітті. В обох цих королівствах проживало багато різних народів.

Він також вважає, що Центральна Європа є динамічним історичним поняттям, а не статичне просторове. Наприклад, значна частина Білорусі та Правобережна Україна сьогодні вважається Східною Європою, але 240 років тому вони входили до складу Речі Посполитої. Дослідження Джонсона про Центральну Європу отримало визнання і позитивні відгуки в науковій спільноті, однак, на думку румунської дослідниці Марії Букур, цей дуже амбітний проєкт страждає від недоліків, які накладає його масштаб (майже 1600 років історії).

Енциклопедії, географічні довідники, словники