Філон Александрійський (Філон Юдейський, Philon Alexandreos; * біля 15 до н. е., Александрія, Єгипет † 50 н. е.) — видатний представник єврейського еллінізму, центром якого була Александрія. Богослов, апологет юдейства, який своїми працями мав сильний вплив на богословський світогляд своїм екзегетичним методом і своїм вченням про Логос. Філон намагався пов'язати догми юдейської релігії з грецькою філософією (Платон, стоїцизм, Піфагор). Він є автором вчення про Логос, якого він втілює то у вигляді вищої ідеї, то у вигляді верховного архангела (намісника Божого). Згідно з його вченням, істинність платонівської та стоїцької філософії полягає, передусім, у Торі. Юдейські закони — закони природи, які важливі для всіх людей. Людину він вважав інтелектуальною істотою, яка нерозривно пов'язана з тілом, що роздвоюється між хтивістю і огидою. Головним завданням людини є наслідування Логосу і уподобання Богу шляхом екстазу.
Вчення Філона Як філософ, Філон був прихильником еклектичного платонізму, сильно забарвленого стоїцизмом який набув широкого поширення в Александрії. Подібно до інших сучасних йому еклектиків, він вбачає у такому вченні загальну суть всієї грецької філософії, разом з тим, подібно до інших юдеїв‑еліністів, визнає джерелом грецької мудрості святе откровення Старого Завіту, з якого, на його думку, черпали знання давні філософи.
Книги Мойсея, за Філоном, боговдуховлені, де в кожній літері не тільки єврейського оригіналу, але й того грецького перекладу, який використовував Філон, вміщують в образній, своєрідній формі вчення Платона, Піфагора, Зенона і Клеанфа. Тому найзначніші твори Філона є по суті коментарями до святих книг (головним чином книги Буття), які дають тлумачення їх у світлі популярної тоді грецької філософії. Надчуттєва істина пристосовується до людської немочі, обгортається в алегоричну форму; все Писання є алегорія, і завдання тлумача полягає в тому, щоб розкрити «духовний» зміст, захований в цій алегорії. Таким чином Філон є посередником між філософією і Божим одкровенням — і в цьому його значення. Його віра в універсальну розумність слова Божого, яка яскраво виражена в його (Філона) екзегетиці, і в його вченні про Логос, зробила його вчителем і попередником наступних апологетів і богословів, особливо александрійської школи.
В космології Філон Александрійський розвиває популярну теодицею стоїків, у психології — слідує платонізованим стоїкам. Він тлумачить біблійний переказ про гріхопадіння у світлі вчення Платона: душа існує завдяки Богу, зарікання від усього кінцевого, самозречення; найвища мета — містичне, безпосереднє возз'єднання з Богом у блаженстві екстазу.
Праці Філона De Aeternitate Mundi De Abrahamo De Migratione Abrahami De Mutatione Nominum De Plantatione De Agricultura De Confusione Linguarim De Congressu Eruditiones Gratia De Decalogo De Sacrificius Abelis et Cainis De Posteritate Caini De Ebrietate De Escrecationibus De Fuga et Inventione De Gigantibus De Josepho De Opificio Mundi De Vita Contemplativa De Vita Mosis De Sobrietate De Somniis De Specialibus Legibus De Virtutibus De Praemiis et Poenis Legum Allegoriae Legatio ad Gaium In Flaccum Quaestiones in Genesim Quaestiones in Exodum Quis Serem Divinarum Heres Sit Quod Deterius Potiori Insidari Soleat Quod Deus Sit Immutabilis Quod Omnis Probus Líber Sit
Джерела Філон Александрійський // Margey (1742), Aucher (1822—1826: твори, що збереглися у вірменській версії) Cohn und Wendland (повне критичне видання, з 1896 р.) Zeiler, «Philos. d. Griechen», III, 3; Schurer, «Gesch. d. jud. Volkes im Zeitalter Jesu Christi» (1898, т. III, 487 і сл.); кн. С. Трубецкой, «Учение о Логосе» (1900, 77 сл.); Siegfried, «Philo v. Alexandrien als Ausleger des А. Т.» (1875); Drummond, «Philo Judaeus» (т. I і II, 1888); Муретов, «Философия Ф. Александрийского в отношении к учению Иоанна Богослова о Логосе» (1885). Посилання Філон Александрійський // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Примітки