Джованні I Корнаро (; 11 листопада 1551, Венеція, Венеційська республіка — 23 грудня 1629, Венеція) — 96-й венеційський дож у 1625—1629 роках. Уславився своїм непотизмом.

Біографія Належав до старовинної патриціанської родини, однієї з так званих «дванадцяти апостольських» («Case vecchie»)D Raines, Cooptazione, aggregazione e presenza al Maggior Consiglio: le casate del patriziato veneziano, 1297-1797, in Storia di Venezia - Rivista, I, 2003, pp. 2-64. Був родичем Катерини Корнаро, королеви Кіпру. Другий син Маркантоніо Корнаро з гілки Сан-Поло, що мав величезні маєтності, та Чечілії Джустініані. Родина була попалістською (підтримувала сильний вплив церкви у державі). 10 лютого 1578 року одружився з К'ярою Дельфіно, у шлюбі з якої народилося дванадцятеро дітей.

1571 року увійшов до Великої ради. У 1588—1589 роках був членом Ради десяти. 1589 року стає членом Сенату (до 1593 року). У 1594—1597 роках він служив капітаном Верони. 1596 року став членом дзонти Ради десяти. У 1597 році отримав місце в Раді десяти. У 1598-1599 роках обіймав посаду проведитора аля беккері (тобто контролював м'ясників)

У 1600 році його було призначено подестою Падуї, а в 1603 році — подестою Брешії. На останній посаді проявив себе успішним приборкачем злочинністю, знищивши ключові банди в околицяхCapretti F (1934), Mezzo secolo di vita vissuta a Brescia nel Seicento, Brescia, pp. 72-80.. Також увійшов до «колегії мудрих» (одного з дорадчих органів Сенату). 20 вересня 1604 року призначається депозитарієм на монетному дворі, 1605 року — проведитором з нагляду за державним боргом. 1606 року став членом дзонти Сенату, у 1607—1608 роках був у складі Малої ради.

У травні 1609 року його було призначено прокуратором собору Святого Марка. Отримав у відповідальність наглядати за важливими реставраційними роботами в базиліці. 1610 року стає проведитором монетного двору. У 1611—1613 роках був проведитором Арсеналу. 1615 року змагався за посаду дожа, але програв Джованні БембоBratti R, Un laborioso conclave docale, in Atti d. R. Ist. veneto di scienze, lett. ed arti, XCIII (1933-34), II, pp. 1513-1523.. У 1615-1617 років під час ускокської війни керував Арсеналом, а його син Альвізе — будівництвом галер. 1618 року увійшов до ради старійшин, а потім був одним із п'яти коректорів присяги дожа, яким було доручено її переглянути.

У 1620 і 1623 роках був одним з відповідальним за освіту в Падуанському університеті. У 1623 і 1624 роках був знову коректором присяги дожа.

4 січня 1625 року одноголосно обирається новим дожем, хоча Джованні Корнеро навіть не було в офіційному списку кандидатів. Його сини-сенатори Альвізе, Франческо і Джорджо рішуче виступали проти цього через заборону призначати дітей дожів на високі посади в уряді чи церквіGiuseppe Gullin, CORNER, Alvise, in Dizionario biografico degli italiani, vol. 29, Roma: Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 1983. .

Корнаро намагався використати становище дожа на користь своєї родини, домігшись переобранню синів Франческо і Альвізе членами Сенату. У 1626 році папа римський Урбан VIII призначив його сина Федеріко кардиналом. Цей крок зрештою був ратифікований Сенатом Венеції, але подальшу спробу призначити Федеріко Корнаро єпископом Віченци, а згодом єпископом Падуї, було заблоковано. Водночас Федеріко Корнаро став головним перемовником з Папською державою внаслідок сепаратного Мондзонського миру Франції й Іспанії у Вальтеллінській війні.

У 1627 році Реньє Дзено, голова Ради десяти, став активним критиком Корнаро, звинувативши його в управлінні Венецією на благо власної родини, серед іншого, закриваючи очі на торгівлю контрабандними товарами своїм сином ДжорджоAlvise Zorzi La Repubblica del Leone: Storia di Venezia, Milano, Rusconi, 1979. — P. 400. . 27 жовтня Дзено викликав обурення на засіданні Великої ради, звинувативши родину Корнаро в корупції. Хоча вибори були анульовані, він не зміг отримати жодних подальших санкцій. 30 грудня на Реньє Дзено напали вбивці в масках, серед яких пізніше виявився Джорджо Корнаро, син дожа.

Дзено став ще більш відвертим у своїй критиці Корнаро після невдалої спроби вбивства Джорджо Корнаро. Венеція тепер розділилася на дві фракції: продожівську (пропапську) та підтримувану венеційськими олігархами, та продзенівську (антипапську) та підтримувану біднішою знаттю. 23 липня 1628 року між двома фракціями спалахнули заворушення, і до кінця життя Джованні Корнаро Республіка була охоплена громадянською війною. Уряд фактично розпався до кінця 1628 року.

У березні 1629 року Венеція вступила у війну за мантуанську спадщину на боці Франції. Джованні Корнаро помер 23 грудня 1629 року. Він та його дружина поховані у церкві Сан-Ніколо да Толентіно.

У нього було сім синів: Маркантоніо та Лоренцо (померли у ранньому віці), Федеріко, патриціарх Венеції, Маркантоніо, священник собору Святого Марка, Франческо, майбутній дож, Альвізе, Джорджіо; шість доньок: Корнелія, вийшла заміж за Антоніо Брагадіна, Б'янка, Аврора, Крістіна, Мафіола та К'яретта (усі черниці).

Примітки

Посилання

Джерела Giovanni I Corner // Dizionario-Biografico