Ернст Ціллер (, ; 22 червня 1837, Радебойль — 1923, Афіни) — німецько-грецький архітектор. Наприкінці 19 — на початку 20 століття був одним із основних архітекторів королівських та муніципальних споруд в Афінах, Патрах та інших великих грецьких містах.
Понад 500 приватних і громадських будівель, зведених між 1870 і 1914 роками, зробили Ціллера ключовою постаттю історичної архітектури пізнього XIX століття в Греції. Найвпливовіший представник спочатку саксонської родини будівничих Ціллерів у пізніші роки, у зв'язку зі шлюбом, набув грецького громадянства.
Переважну більшість своїх споруд Ціллер проєктував для Афін, які з 1834 року були столицею сучасної Греції. Розбудова міста, що раніше налічувало лише близько 12 000 мешканців, у швидко зростаючу репрезентативну столицю здійснювалася за планом 1831 року Едуарда Шауберта та Стаматіоса Клеантіса у стилі грецько орієнтованого класицизму в дусі їхнього вчителя Карла Фрідріха Шинкеля (якому належав проєкт палацу на Акрополі).Афіни та півострів Аттика; класицистичні Афіни; міське планування Данські брати Ганс Крістіан та Теофіл фон Гансен продовжили ці роботи за правління короля Оттона. Ціллер поєднав грецький класицизм із стильовими елементами північноіталійського неоренесансу та — у своїх церковних спорудах — візантійської архітектури, і в період правління короля Георга I сформував вигляд столиці як сучасної європейської метрополії з репрезентативними громадськими будівлями та розкішними приватними будинками. Національний еллінський дослідницький центр називає цей еклектичний характер Афін другої половини XIX століття — поєднання класицизму та північноіталійського неоренесансу, доповнене новітніми ідеями з Відня та Дрездена — «Афінами Ціллера»,Леонідас Калліврета́кіс: Афіни в XIX столітті: від регіонального міста Османської імперії до столиці Королівства Греція у яких він «визначив панівний профіль пізнього грецького буржуазного суспільства наприкінці XIX та на початку XX століття».Arn Strohmeyer: Spaziergang durch Athen auf den Spuren des deutschen Architekten Ernst Ziller
Перші роки
Ернст Ціллер народився як старша з десяти дітей у родині будівничих, син майстра-будівельника Крістіан Ґотліб Ціллер. Коли він і його на рік молодший брат Моріц Ціллер (1838–1895) народилися на цій садибі, вона ще належала до серковицьких угідь (сучасна адреса — Августусвег, 4). У 1839 році Оберльосніц разом із маєтком родини Ціллерів було виокремлено із Серковіца та сусіднього Альт-Радебойль, через що в деяких джерелах місцем народження Ернста Ціллера вказується Оберльосніц (або Оберльоссніц). Ернст разом із братами (чотири з п’яти синів обрали будівельні професії) уже становив третє покоління будівничих. Він і Моріц одночасно навчалися будівельній справі на будівельних майданчиках батька: Ернст став майстром мулярських робіт, а Моріц — майстром теслярських робіт. Необхідну теоретичну підготовку вони отримували вдома від батька, насамперед узимку, коли будівельні роботи припинялися. Додатково Ернст у 1855–1858 роках відвідував будівельну майстерню Академія образотворчих мистецтв у Дрездені (школа Земпера—Ніколаї), де за студентські конкурсні роботи у другому році навчання отримав бронзову, а в третьому — срібну медаль.
Обидва брати вирушили до ЛейпцигаFriedbert Ficker; Gert Morzinek; Barbara Mazurek: Ernst Ziller – Ein sächsischer Architekt und Bauforscher in Griechenland; Die Familie Ziller. Kunstverlag Josef Fink, Lindenberg i. Allgäu 2003, с. 4. до знайомого майстра-каменяра Айнзідельна і планували звідти разом поїхати до Берліна або Потсдама, де працював їхній дядько Крістіан Генріх Ціллер. Проте за порадою АйнзідельнаFriedbert Ficker; Gert Morzinek; Barbara Mazurek: Ernst Ziller – Ein sächsischer Architekt und Bauforscher in Griechenland; Die Familie Ziller. Kunstverlag Josef Fink, Lindenberg i. Allgäu 2003, с. 27. у 1858 році вони вирушили до «соліднішого» Відня. Моріц швидко знайшов роботу як тесляр, тоді як Ернст працював креслярем у бюро класичного данського архітектора Теофіл фон Гансен. Уже через пів року Гансен вирушив до Греції для підготовки будівництва Афінської академії, а брати Ернст і Моріц повернулися до Льосніц, щоб узимку поглибити свої знання у будівельній майстерні Саксонської академії образотворчих мистецтв.
Поки Моріц увійшов до батьківського будівельного підприємства в Оберльосніці, Ернст успішно взяв участь в архітектурному конкурсі на житлову забудову в Тбілісі. У той самий день, коли російська дипломатична місія в Дрездені повідомила йому про необхідність з’явитися для підписання контракту на Тифліс і після цього вирушити туди для реалізації проєкту, він отримав (збережений в архіві та датований 20 вересня 1859 року)Stephan Spichty: Das Rathaus von Hermoupolis. Ein Reisebericht. Abschlussarbeit des NDS/gta 1995–1997. ETH Zürich, Institut für Geschichte und Theorie der Architektur, с. 45. лист від Гансена з Відня з вигідною пропозицією, яка, щоправда, спочатку не згадувала Афіни. Ернст Ціллер вирішив замість будівельного проєкту в Тифлісі прийняти пропозицію Гансена і поїхав до Відня, позичивши гроші, «оскільки його батько тоді був не при грошах».Stephan Spichty: Das Rathaus von Hermoupolis. Ein Reisebericht. Abschlussarbeit des NDS/gta 1995–1997. ETH Zürich, Institut für Geschichte und Theorie der Architektur, с. 29.
Керівник будівництва та розпорядник коштів у Гансена
Ціллер ще півтора року працював у Відні, насамперед як кресляр над планами Афінської академії. У 1861 році Гансен і Ціллер разом вирушили до Афін, де Ціллер протягом наступних 30 років — з короткими перервами — був його представником на місці аж до смерті Гансена. Починаючи з 23 березня 1861 року, незабаром після від’їзду Гансена з Афін, і до 7 вересня 1890 року Ціллер регулярно писав йому листи; 348 з них зберігаються в архіві спадщини Гансена. У листах ішлося не лише про роботи для Гансена, а згодом і про власні проєкти Ціллера, а також про сім’ю. Сам Гансен також регулярно надсилав ескізи, плани й фотографії своїх новітніх проєктів. У листах останніх років Ціллер уживав довірливе «ти» (наприклад, у листуванні щодо проєкту на Лікавіттосі 1882 року), а запрошення на візит 1889 року з нагоди майбутнього весілля грецького кронпринца навіть включало всю родину.Stephan Spichty: Das Rathaus von Hermoupolis. Ein Reisebericht. Abschlussarbeit des NDS/gta 1995–1997. ETH Zürich, Institut für Geschichte und Theorie der Architektur, с. 35.
Ціллер мав труднощі з перебігом будівництва, що було зумовлено не лише іншою культурою та мовою на будівельному майданчику, а й постійними затримками — попри обіцянки — фінансових траншів з боку мецената барона Симон Георг фон Зіна. Після повстання грецького народу та зречення короля Оттона барон фон Зіна у 1864 році «тимчасово» повністю припинив платежі, унаслідок чого будівництво Академії довелося зупинити «на невизначений час», оскільки барон як колишній посол короля Оттона болісно сприйняв його вигнання.
Ціллер використав цей час для навчальних подорожей Італією у 1864 році й поглибленого вивчення античності та італійського Відродження, зокрема в Неаполі (Національний археологічний музей Неаполя), Римі (де він порівнював Собор Святого Петра з дрезденською Фрауенкірхе), Флоренції, Мантуї та Вероні. У 1865 році він повернувся до бюро Гансена у Відні, де працював не лише над подальшими планами Афінської академії, а й створював власні проєкти. Саме тоді, зокрема без замовлення, виник проєкт церкви у візантійському стилі для його батьківщини в Льосніці, який, однак, було відхилено; лише через 25 років утіленням цієї ідеї стало будівництво Лютеранської церкви. Він також навчався в Академія образотворчих мистецтв у Відні та завершив навчання з дипломом. У період до 1868 року навчальні поїздки привели його до Берліна та Дрездена, де він особливо вивчав твори Карла Фрідріха Шинкеля та Ґотфріда Земпера.
Лише у 1868 році Ціллер зміг повернутися до Афін для завершення будівництва Академії, оскільки її подальше фінансування було забезпечене. Одночасно він остаточно оселився в місті й упродовж наступних понад двадцяти років опікувався всіма будівельними проєктами Гансена. Афінську академію було завершено у 1885 році. До цього додалися виставкова будівля Заппіон (закладення першого каменя 1874 року, відкриття 1888 року) та Національна бібліотека Греції (закладення першого каменя 1888 року, переїзд бібліотечного фонду 1903 року). За короткий час Ціллер здобув у Греції високий авторитет як один із найвизначніших архітекторів класицизму. У публічному сприйнятті Гансен настільки відійшов на другий план, що під час аудієнції новий король Георг I запитав Ціллера, чи всі плани нових споруд належать йому. Посада керівника будівництва у Гансена дала Ціллеру змогу, маючи стабільний щомісячний дохід, надійно фінансово забезпечений, обмірковувати власні проєкти та ідеї. В одному зі своїх листів до Гансена приблизно через 20 років Ціллер підсумував цю для нього унікальну можливість і висловив Гансену подяку.
Гансен, багаторічний замовник Ціллера та його близький друг і наставник, помер у 1891 році.
Дослідник архітектури та класичний археолог
Курватури
У серпні 1864 року Ціллер представив своє дослідження, присвячене курватурамÜber die ursprüngliche Existenz der Curvaturen des Parthenon, Афіни, 1864., у якому докладно розглянув кривизну горизонталей в античних спорудах. Спираючись на детальні обміри Френсіса Кранмера ПенроузаТовариство_дилетантів на основі досліджень Пенроуза та Джона Пеннеторна 1847 року опублікувало працю Anomalies in the Construction of the Parthenon. Сам Пенроуз 1851 року видав працю Principles of Athenian Architecture, яку перевидав у розширеному вигляді 1888 року. (1817–1903), виконані на Парфеноні та на храмі Тесея (нині — Храм Гефеста), він досліджував питання, чи виникла ця кривизна пізніше внаслідок осідання фундаментів у кутах споруд, тоді як первісно лінії були абсолютно прямими, чи ж курватури були свідомо закладені ще під час будівництва в античну добу.
Ціллер заперечив позицію високо авторитетного автора праці Tektonik der Hellenen Карла Беттіхера, який вважав кривизну наслідком пізніших осідань. Натомість Ціллер докладно довів, що храми як у стилобаті, так і в антаблементі були навмисно курвовані:
«Таким чином, немає жодного тригліфа чи метопної плити, вирізаної під прямим кутом: усі вони змодельовані відповідно до кривих ліній та свого положення у тригліфному фризі».Über die ursprüngliche Existenz der Curvaturen des Parthenon, Афіни, 1864, с. 8.
Попри це, питання курватури й надалі залишалося предметом гострих дискусій. Ще 1879 року Йозеф Дурм рішуче відкидав «такі тонкощі […] як навмисна курватура».Josef Durm: Constructive und polychrome Details der griech. Baukunst. In: Zeitschrift für Bauwesen, 1879, с. 414.
Сам Ціллер не відступав від своїх переконань і, розробляючи плани Афінської академії, вперше після античності знову застосував ефект курватури. Як практик, він завершив свою статтю, опубліковану 1865 року в журналі Журнал будівельної справи,Über die ursprüngliche Existenz der Curvaturen des Parthenon. In: Zeitschrift für Bauwesen, 1865, стовпці 35–54. практичними інструкціями щодо побудови криволінійних горизонталей, наголошуючи, що їх виконання не створює більших труднощів, ніж улаштування ідеально прямих ліній.Там само, стовпець 54.
Поліхромія Ціллер «глибоко розумів античну поліхромію, адже храми й статуї Греції не були білими від мармурової блідості, як ми звикли їх уявляти сьогодні, а вирізнялися багатою кольоровістю. Ціллер із великим художнім чуттям замальовував збережені орнаменти й статуї, завдяки чому багато з цього було передано нащадкам. Збереглося близько 400 таких рисунків».
Цей досвід він активно використовував і у власних проєктах: його акварельні ескізи демонструють не лише кольорово вирішені фасади, а й ретельно продумані поліхромні інтер’єри аж до меблів, спеціально спроєктованих для конкретних просторів.
Театр Діоніса