«Молода муза» — літературне угрупування у Львові модерністського спрямування. Виникло бл. 1905 року в середовищі молодих поетів і письменників, проіснувало до початку Першої світової війни і першої російської окупації Львова. Учасники: Михайло Яцків, Петро Карманський, Василь Пачовський, Степан Чарнецький, Володимир Бірчак, Остап Луцький і Сидір Твердохліб. Близьким до їхнього середовища був Богдан Лепкий, який раз по раз приїжджав з Кракова.
Історія «Молодомузівці» чи музаки, як вони себе самі називали, на той час вже були відомими читацькій аудиторії: Петро Карманський — поетичною книжкою «З теки самоубійця» (1899), Михайло Яцків — збіркою прозових мініатюр «В царстві сатани: іронічно-сантиментальні картини» (1900), Василь Пачовський — поетичною збіркою «Розсипані перли» (1901); літературний талант обох останніх відзначив Іван Франко. Володимир Бірчак був автором збірок новел «Матура» (1902) та «Урвана пісня» (1904). Либонь найвідомішим став Остап Луцький внаслідок гучного літературного скандалу, що розгорівся після вірша-відповіді Івана Франка на пародію Луцького «Іван Храмко», вміщену в першій поетичній збірці останнього «Без маски» (1903).
У 1904 Петро Карманський повернувся з Італії, де навчався в українській католицькій колегії «Коледжіо рутено» в Римі, і відновився на філософському виділі Львівського університету. Натомість Василь Пачовський, повернувшись у 1903 з Відня, де вивчав медицину і філософію, закінчив навчання на філософському виділі Львівського університету і у вересні 1905 був скерований до Станіславова на однорічну педагогічну практику у державній гімназії з українською мовою навчання. Трохи старший Михайло Яцків працював у товаристві Дністер і був серед них кимось на зразок духовного лідера чи гуру — магом «Молодої Музи» іменував його Михайло Рудницький в есе «Що таке «молода Муза»?»; назва групи, що з'явилася згодом з подачі Остапа Луцького, вочевидь теж апелювала до новели Яцкова «Доля молоденької музи» (1907). Володимир Бірчак закінчив 1904 філософський факультет Львівського університету, а 30 жовтня 1905 здобув право викладати українську мову як основний предмет і класичні мови як допоміжний предмет у гімназіях та реальних школах; від 1906 він викладав у Дрогобицькій гімназії. Степан Чарнецький від 1900 навчався у Львівській політехніці, але диплома на захищав, працював у Виділі крайовому. Наймолодший Сидір Твердохліб навчався у Львівському та Віденському університетах.
Правдоподібно до створення літературного угрупування спричинилася поява у Львові 22-річного Остапа Луцького, який щойно закінчив Ягеллонський університет. У Кракові Луцький контактував з Богданом Лепким, який мав на нього значний вплив. Тільки-но прибувши до Львова, він зійшовся з Петром Карманським.
Порвавши з Літературно-науковим вістником, де досі друкувалися учасники майбутньої «Молодої музи» (напр. Михайло Яцків), вони ухвалили видавати власний літературний часопис. 24 лютого 1906 вийшов перший номер двотижневика «Сьвіт». Редакційну колегію складали Володимир Бірчак, Петро Карманський, Остап Луцький і Михайло Яцків. Пачовський натоді проживав у Станиславові, Чарнецький і Твердохліб крутилися багато і в польських середовищах. Фінансував видання В'ячеслав Будзиновський, голова видавничої спілки газети «Дїло». Своєрідним програмним маніфестом стало коротке «Наше слово», вміщене в першому номері часопису:
З бадьорістю молодечою, з сильною вірою в неперечну потребу нової літературної часописи, навчені досвідом недавніх нещасних проб, приступаємо до нового діла і подаємо отсе П.Т. Землякам перший видимий взірець наших змагань. У відрадних днях широкого суспільного та політичного життя приходимо до Вас — і вказуємо в хвилях борби призабуту, може, а предсі все так тужно вижидану стежину: Добра і Краси. Стежині нашій дали ми ім'я: Світ. Від злиднів і турботних дисонансів най веде нас на сонячні левади, запашні ниви — в світ ясних, злотих зір!
Влітку 1906 повернувся зі Станиславова до Львова Василь Пачовський і став постійним учасником каварняних сесій.
7 жовтня 1906 учасники гуртка розірвали угоду з видавництвом «Сьвіт» і заснували видавництво «Молодої Музи». У 1907 році посварилися і з В'ячеславом Будзиновським і той перебрав часопис «Сьвіт» під свою руку.
18 листопада 1907 Остап Луцький опублікував у газеті «Діло», 1907, № 249 текст-анонс «Молода Муза». Через кілька тижнів Іван Франко у тому ж таки Дїлі дав на нього критичний відгук «Маніфест “Молодої Музи”», від чого текст Луцького сприймають маніфестом групи. Утім того ж 1907 року Остап Луцький переїхав до Чернівців редактором часопису «Буковина».
Вершиною естетичних запитів та уподобань більшості «молодомузців» було краківське літературне середовище Молодої Польщі. «Один М. Яцків зазирав своїм оком далі на захід поза Краків, і тому він нічим на названих не похожий», — згадував Карманський у книжці «Українська Богема» (1936).Петро Карманський «Українська Богема (1936)https://catalog.lounb.org.ua/bib/568238» Сам Яцків зазначав, що своїм «хрещеним батьком» у літературі учасники групи вважали Миколу Вороного.
До кола спілкування молодомузців належали відомі богемісти, «мистці життя» Олекса Кущак, Осип Шпитко — письменник-сатирик, «перший богеміст на львівському ґрунті», як назвав його Петро Карманський, зазнайомившись із ним після повернення з Італії в 1905 році, модний художник-графік Іван Косинин, який у 1911 повернувся з-закордону до Львова. Так само викладач Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка Сясьо Людкевич, який перед тим студіював у Відні, юний Михайло Рудницький, свояк Твердохліба і помічник відомого польського літератора Остапа Ортвіна у видавництві «Księgarnia Polska», повернувшись у 1911 з літературних студій у Сорбонні, скульптор Михайло Паращук, живописці Іван Северин і Модест Сосенко.
Звичним місцем спілкування були каварні — найбільше «Монополь» на Маріацькому пляцу (у 1900-их) і «Централка» на розі Галицького і Бернардинського у 1910-их. Досить було — як згадував Михайло Рудницький, мати якийсь гріш на склянку кави і при ній сидіти цілий вечір, переглядати свіжі газети й журнали, також сюди приходила різна публіка з якою можна було подискутувати. Велике пожвавлення викликав щоразу приїзд до Львова Богдана Лепкого, який знайомив з новітніми тенденціями в середовищі краківських письменників Молодої Польщі, творами С. Пшибишевського, С. Жеромського, К. Тетмаєра, а надто постійні дискусії з Іваном Франком.
Згадував Петро Карманський:
«Приходив кожного дня під вечір до нашої кав'ярні „Монополь“ незамітно, без шуму, немовби соромився, що важився засісти при одному столі з огрядно одягнутими, якими ми намагалися бути. Випивав свою чашку чаю, виймав з кишені в камізолі срібну монету і бавився нею. І ждав на нагоду побавитися з нами — молодими. Та приходилося звичайно ждати без успіху. Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту його язика та великі відомості, з якими не один із нас не міг суперечити — Говоріть що! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити і забути про те, що після цілоденної мозольної праці в Товаристві ім. Т. Шевченка дожидає його не менш важка робота дома. Він же не дурно таскав під пахвою цілий оберемок всіляких рукописів і коректи! І хтось із сміливіших важився заговорити. Він слухав і ждав. Та коли приловив співрозмовника на якій фразі, що йому неподобалася, не втерпів, щоб не пришпилити його звичайним „дурниці говорите“. І аж тоді розв'язувалась його губа. Ми довідувались чимало такого, чого були б не вичитали ні в одній книжці, ані не вчули від нікого із сучасних».
Мали молодомузівці свого мецената — сільського священика з Тернопільщини Михайла Світенького, який, приїжджаючи до Львова, завжди пригощав їх вечерею чи обідом.
Певний час в їхньому колі перебував Гнат Хоткевич, який еміґрував із Наддніпрянщини у період реакції після поразки Першої російської революції, доки 1912 повернувся до Києва.
У 1912 Петро Карманський знайшов місце викладача Тернопільської гімназії, а влітку 1913 на запрошення української діаспори виїхав до Канади викладачем літніх курсів у Вінніпеґу і у вчительській семінарії в Брендоні. Через рік він повернувся до Европи. Однак почалася Перша світова війна і Карманський осів у Відні, де разом з Богданом Лепким, Михайлом Паращуком, В'ячеславом Будзиновським і Василем Пачовським, який призвався до цісарсько-королівської армії, працював у «Союзі визволення України». Так само Олекса Кущак опинився у Відні. Осип Шпитко ще у 1912 або 1913 еміґрував до Бразилії. Іван Северин у 1913 як художник у складі географічно-геологічної експедиції виїхав на Тянь-Шань і Тибет. Івана Косинина у 1914 чи 1915 росіяни вивезли до Томська. Михайло Рудницький у квітні 1915 сам виїхав до Києва, можливо у пошуках роботи, на що натякає у збірці новел «Нагоди й пригоди» (1929), а швидше для знайомства з наддніпрянськими письменниками.
Натомість Михайло Яцків був мобілізований до австрійського війська і вже в грудні 1914 потрапив у російський полон, звідки утім його швидко випустили. Мобілізували Степана Чарнецького, але за станом здоров’я звільнили від служби, і Сидора Твердохліба, який знайшов тепле місце військового харчового комісара (навесні 1917). Модест Сосенко у 1916—1918 перебував на фронті. Володимир Бірчак вступив до Леґіону УСС як офіцер. З початком Першої світової війни призвали й Остапа Луцького у званні підхорунжого, який дослужився до гауптмана і в 1918 став ад'ютантом ерцгерцога Василя Вишиваного у поході австро-німецьких військ на Наддніпрянщину, а згодом служив в УГА.
Впливи й стиль "Молода муза «була однією з ланок літературних організацій багатьох країн Європи: „Молода Бельгія“, „Молода Німеччина“, „Молода Польща“, що проголосили своїм гаслом символізм і служіння красі. Так, в одному з номерів журналу „Світ“ стверджувалося, що „Молода муза“ репрезентує „відомий в інших народів напрямок декадентський, символістичний, модерністичний, естетичний — і як там його всіляко називають. Мета цього напрямку служити красі“. Як бачимо, в цей час не було ще чіткої диференціації цих термінів, різні автори вкладали у них різний зміст. Так, Леся Українка захищала „прапор модернізму“, обстоюючи від вульгаризаторської критики С. Єфремова повість Ольги Кобилянської „Царівна“, осуджуючи водночас модернізм польського письменника С. Пребишевського, який полягав у проголошенні „абсолютної свободи митця“ від суспільства». Подібне трактування модернізму знаходимо і в М. Коцюбинського, який у листі до О. Кобилянської писав, що «широкі круги читача … ще знаходяться під впливом реалізму і сливе вороже ставлення до модерних напрямків літературних». Термін «декаденство» теж вживається часом для означення художнього новаторства. Відомий поєт і літературознавець В. Щурат тлумачив його як «артистичним змислом ведене змагання до витвору свіжих оригінальних промислів, образів, зворотів мови і форм». Саме на цій підставі він відніс до цієї течії лиричну драму І. Франка «Зів'яле листя», проти чого автор рішуче запротестував відомим віршем Декадент.
Це сталося ще в 1896 р., за десять років до створення Молодої музи, але ідеї, які лягли в основу цієї групи, вже давно носилися в повітрі. В 1894 р., у Львові читав лекції про бельгійських символістів польський поет і літературний критик Зенон Пшесмицький. І І. Франко у статті «Доповіді Міріама» розглянув основні положення цих лекцій.
Однак і містицизм символістів не всі так глумливо й безоглядно відкинули, як це зробив І Франко. Леся Українка у нещодавній статті «Міхаель Крамер» розрізняє містицизм філософський і поетичний. "Гаупман був містиком настільки, наскількиїм буває справжній поет… Ми вчуваємо в ній не порив відійти від життя, що, можливо, звучить в кількох фразах Міаєля Крамера, а спробу знайти «визвольне слово», яке визволяє від вавилонського прокляття «сімейної самотності». «Визвольного слова» шукатимуть і молодомузівці. Втім, родовід цієї літературної групи не слід виводити тільки за однією якоюсь лінією.